"П'ять хвилин очікування!" - Рев пілота доносився з динаміку, що висів на перебірці постійно гойдається кабіни транспортного Ju-52, заглушуючи рев двигунів.
Ju-52 був одним з найбільш поширених і найвідоміших німецьких транспортів Другої світової війни, за винятком того, що ця слава була нав'язана йому. Якби німці мали інші варіанти, вони б не використовували цей транспортний літак у великих масштабах.
У 1928 році конструктори компанії Junkers в Синдо розробили один зворотний транспортний літак, прототип ju-52, який був призначений виключно для перевезення вантажів і мав тільки один двигун.
У 1931 році Юнкерс додав ще два двигуни до Ju-52, що дало йому великий зріст продуктивності і виявив його здатність літати на великих висотах, здійснивши переліт через Альпи, чого в той час не міг зробити жоден літак цивільної авіації. Він навіть з комфортом пролетів над горами Паміра, які були не менш небезпечними, ніж пізній маршрут « Ґорб ».
Відмінні характеристики пасажирського ju-52 змогли привернути увагу військових. Відразу ж був розміщений замовлення на 1200 літаків. На додаток до транспортної версії було зроблено кілька конвертій у бомбардувальники. Оригінальний пасажирський відсік був переобозброєний у бомбовідсі з додаванням оборонних кулеметів. На жаль, в Іспанії Ju-52 виявився непридатним для використання як бомбардувальника. Бо, хоча він добре літав і чудово вправлявся, то летів повільно (286 км/год) й був часто збитий.
Під час Другої світової війни, хоча він створив моделі розвідувальних, санітарних та мінних тральників, його використовували переважно для транспортування і був важливим літаком для німецьких повітряно-десантних військ, на якому німецькі десанти виконували один рейд за іншим.
На жаль, на відміну від свого блискучого послужного списку Ju-52 понесли значні втрати в кожному реальному бою. Зокрема, малокаліберні гармати, такі як 20-м, робили чудеса проти низького і повільно літаючих Ju -52.
Під час німецького вторгнення в Голландію та Бельгію літаки Ju-52 здійснювали рейди на буксированих планрах на Ебен. І фортеця Еммер, і Роттердамський десант стали класичними повітряно-десантичними операціями в історії.
Однак Ju-52 і десантні війська, які вони перевозили, понесли великі втрати під час операцій: дві третини з 430 Jу - 52, залучених в Нідерландах, не повернулися або були занадто важко поранені для подальшого використання.
Багато Ju-52 були збиті, знищені, а уламки літаків валялися на різних аеродромах у Голландії, де йшли важкі бої, і втрати були ще більш важкими, тому що більшість цих літаки були поставлені літніми школами ВВС, та пілоти були інструкторами, які навчали льотчиків-стажерів.
У битві за Крит у травні 41-го року німецькі повітряно-десантні війська зі своїми Ju -52 знову були важко пораненими і сильно постраждали, і більше не могли дозволити собі запускати масові перекидання протягом решти Другої світової війни.
Постачаючи припаси « африканському корпусу» Роммеля в Північній Африці, Ju-52 були змушені літати над небезпечним Середземномор'ям, оскільки острів Мальте був зайнятий британськими військами, а повільні Jur - 52 стали відмінними мишенами для "Світфайров" і були знищені.
Після 42-го року втрати Ju -52 випереджали виробництво, 450 Jу-5 2 були втрачені під час повітряного десантів для постачання німецьких військ у морозі сорок два роки -- 43-х років, і німецький парк Jlu-562 поступово зникав.
Для Янгола ця штука була літаючим труном, і кошмаром десантника!
Тож тепер Ju-52 був лише перехідною моделлю, і це було нормально для Польщі, яка мала дуже мало сил ПВО, щоб збити її.
"Всім встати!" « Почувши команду, командир відділення Шофеле стояв біля люка і закричав, а шум двигунів був настільки гучним, що йому довелося кричати на всю силу своїх легенів.
Десантники в кабіні піднялися на ноги.
« Приготуйтеся! Перевірте спорядження! " — Десантники повішали гаки своїх парашутних сумок на верхні мотузки і перевірили їх спорядження один одного.
Невдовзі червоне світло, яке постійно блимав на даху кабіни, стало зеленим. Командир відділення з силою смикнув люк, і в кабіну відразу ж хлинув холодний вітер, обдулюючи десантників зі спини. І Шофеле виштовхнув з кабіни проти сильного вітру ящики зі зброєю, які були поставлені поруч із люком.
« Вперед, вперед, уперед!»
Перший десантник виліз з люка по гучному заклику Шойфеле.
Останній десантник у кабіні вистрибнув, Шайфеле озирнувся на кабіну, щоб переконатися, що там нічого не залишилося, і теж швидко вискочив, чим ближче до всіх, тим менше часу знадобиться на злиття.
У той момент, коли його тіло стало трохи нестійким від повітряного потоку, парашутний гак ривком розкрив парашут, спочатку з мішечка вилетів провідний парашут. а потім білий основний парашут був витягнуті і розгорнутися, різка зупинка змусила його тіла дернутись, ремені затягнулися навколо нього, і удар в обох напрямках змусив людину з великою кількістю стрибків зрозуміти, що головний парашут відкривався плавно.
Навколо них були щільні парашути, і цього разу їх випустив весь полк.
Німці, звичайно, не могли витрачати занадто багато військ у Варшаві, і цього разу саме десантники очолювали просування на захід.
На щастя для поляків, протиповітряної оборони не існувало, і хоча німецькі парашутисти були густими в небі, зенітний вогонь на землі був жалюгідним, а німецьких солдатів висадилися на землю серед білого дня та почали прочісувати свої власні сили строю, перш ніж обвалитися на цілі, які вони повинні були заперечити.
Шойфеле приземлився плавно, відкривши передохранну защелку свого парашута і проворочивши всі предмети захисту від стрибків на своєму тілі.
Оскільки німецькі повітряно-десантні війська прагнули скинутися низько, приземлитися швидко і з якомога меншим часом затримки, Німецькі парашути були маленькими, вага парашута була суворо обмеженою, і середній солдат мав тільки пістолет та дві гранати, у сержанта був рушій-пулемет MP40, а гвинтівка, кулемет і боєприпаси спадали окремо в хвилинній трубі.
Але тільки що в небі ремінь його пістолета-пулемета MP40 був зірваний повітряними потоками і кудись впав, і тепер зовні у нього був лише його 9-му пістолет Walther P38 та компактний мисливий кинджал.
Незабаром йому доведеться дістатися до ящиків зі зброєю.
Добре, що на кожному скирті з’явився пошуковий пристрій; нічні десанти одягалися світними паличками, а дні — каністрами. Йому не довелося довго йти, перш ніж він побачив недалеко жовтий дим, що підіймається від сходитього сонця.
"Чудово!" — Шойфеле схопив свій заряджений пістолет і швидким кроком підбіг до нього. І тільки потім побачив, що навколо скрижального ящика зібралися троє чоловіків. Один з десантників, що стояли в караулі, побачив Шайфеле і захоплено помахав рукою на знак вітання: « Командир загону! »
Двох інших десантників Шофеле не дізнався, не потрібно говорити, що вони були з іншого загону. Але вони обидва були рядовими, і в даному випадку Шайфеле як сержант повинен був вести їх за собою. Тому що німецький оперативний статут каже, що якщо ваш підрозділ дезорганізований і ви не можете знайти свого офіцера, просто слухайте того, хто має найвищий ранг. Зрештою, людина з вищим титулом або добилася успіху в бою, або була більш досвідчена у боротьбі, і зрештою безпечніше було прислухатися до нього.
Після короткого привітання Шойфеле витягнув зі свого скрижаного ящика MP44. Кожен з них носив із собою додатковий пістолет на випадок, якщо їм потрапляться дружні війська, які не знайшли свій зброяльний ящик.
Шойфель дістав карту і компас, які були у нього. Він порівняв місцевість, щоб визначити, де вони тепер « ми знаходимося десь за кілометр або близько того мосту. Давайте підемо вперед і займемо цей міст, поки поляки не підірвали його. Інакше наступним військам доведеться або йти довго обхідним шляхом, або будувати міст через річку.
"Добре". — Інші не заперечували пропозиції Шофеля, і четверо чоловіків почали прощупувати шлях уперед.
По дорозі вони розшукали ще двох бродячих десантників і без перешкод добралися до навколишніх міст. У маленькому селі за мостом було видно, що вона переповнена людьми, і звідусіль велася запекла стрілянина. На протилежному боці мосту плавали, а тут — порожні. Очевидно, ганізон вирушив у село на допомогу.
« Що тепер? Чи повинні ми тримати цей міст або зайти, щоб допомогти? " « Побачивши це, Шефель також був нерелізований і запитав інших », — сказав він.
Поміркувавши якийсь час, група вирішила поїхати в село, щоб допомогти.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini