« Ваше вища за командуючий, вогонь радянської артилерії настільки сильний, що передові позиції були бомбардовані з тисячою пробоїн і майже придумані». — Саме тоді, коли Янік і його група блукали по лінії фронту, в штабі командування групи армій «Рівно» на Східному фронті декілька підлеглих докладали Раковське про бойове оточення.
Але на його обличчі не було вираження тривоги, тому що передові позиції, про які він говорив, насправді були просто маленькими селами з десятком будинків. Радянські війська били по цих селах протягом трьох днів, і артилерійський вогонь перетворив все село на руїни, не захопивши її. Кожна атака доводила тільки до того, що радянські війська кидали безліч трупів і відступали назад у безпорядку.
Командор Раковський кивнув: « Я знаю, що бійці боротимуться добре. Нехай вони сьогодні відходять до постійного укріплення." — Полякам подобалася захисна модель - не поступатися ні п’яди землі, але після того як німці були розбиті на Західному фронті, командири зі Східного фронту зрозуміли урок і вирішили: « Як тільки ми відступимо, позиції радянської важкої артилерії підуть нам за зразок і продовжують обстрілити наші позицій». — У них не було таких досконалих і численних бомбардувальників, як у німців, інакше радянські артилерійські погляди були б такими ж зухвалими.
Командир командував ним кавалерійської бригади сказав: « Сер командуючий, я думаю, ми можемо послати кілька підрозділів для того, щоб вночі підкрастися до позицій радянської артиллерії».
Командир Раківський відразу прояснюв і вважав цей варіант можливим: « Я думаю, що це можливо. Але мета вилазки не повинна бути занадто великий, і краще було б використовувати кавалерійські роти в якості основного підрозділу для проведення швидкої контратаки на різні радянські артиллерійський позиції. Негайно висилайте розвідників і намагайтеся знайти всі артилерійські позиції та завдати один-два удару!»
Згідно з специфічними характеристиками артилерії, ті, які зазвичай розверталися на другій лінії були в основному позиціями для великоїкаліберної артиллерії підтримки; тоді як інші бойові знаряддя і т.д. Треба було вести вогонь проти. Дрібні калібри були ні до чого, а ось величезна артилерія створювала проблеми для його дверей.
У той час не було сучасних супутників спостереження, які могли б бачити кожний рух на землі чи радарів, котрі могли би виміряти траєкторію артилерійських снарядів і визначити розташування ворожих артиллерії; існувало лише кілька способів дізнатися про розташування алергійців.
Одна з них полягала в тому, щоб використовувати літаки для повітряної розвідки, але це було розкішшю поляків.
Ще одним видом повітряного спостереження був « Повітряний шар», який виглядав безглуздо, але в добру погоду спостерігачі могли чітко бачити артилерійські погляди противника, а потім скеровувати вогонь великих гаубиць на їх прикриття. Під час битви при Номоненці Радянський Союз неодноразово посилав бойові літаки ВПС для знищення японських аеростатів, навіть спровокував цю величезну повітряну битву і Радянський союз, який мав перевагу в повітрі, зрештою знищив аерости, показавши позитивні результати цього та щепетильність радянського Союзу. Але якщо в центрі були такі перешкоди, як пагорби, цей метод спостереження не міг допомогти.
Третій спосіб — це покладатися на людей, посилаючи розвідників у пошуках.
Після зустрічі командир Раковські зв’язався з командуванням інших груп Східного фронту і повідомив їм про план відправлення кавалерії для атаки радянських артиллерійських позицій, домовляючись завдати удару одночасно сьогодні вночі, щоб застати зненацька та знищити Радянські алергічні позиції.
У сутінках вислані розвідники один за одним передавали повідомлення про позицію радянських артилерійських позицій.
Опівночі безшумно висунулася рота кавалерії. Кожна коня заткнулася ротом, а кожна копита обгорнули шматком товстого льону і сильно перев’язали бечевкою, щоб звук клекота й ударів копит став дуже тихим, що полегшувало їх рухи.
Це була польська земля, і всі вони народилися та виросли поляками, які знали кожен дюйм землі і кожну річку як свої п'ять пальців.
Бійці легко подолали радянські передові позиції і продовжили прощупувати шлях до артилерійського позицію на другій лінії.
"Чорт!" « Ніколай, командир кавалерійської пащі, тільки що під’їхав на кілометр до мети, коли кінь під його промежністю ривком підняли передні копита і він впав з коня в блощицю. Не встиг упав Микола піднятися, як почув російське ругальство і звук передергівового затвору пістолета біля свого вуха.
"!!" — Він відразу зреагував і зрозумів, що тут знаходиться прихований пост російського солдата, і що цей хлопець повинен був заснути і бути розбудженим копитом коні, перш ніж встати і тим самим налякав його коня!
Він не став діставати свою шаблю, а через мутний місячний світло накинувся на російського солдата, який був зовсім поруч, і люто душив його.
"Бах!" — Перед тим як інші зреагували, російський солдат натиснув курок і розірвав тишу ночі.
« Ублюдок! Йди в пекло!» — Микола був розлючений, звук пострілу міг зруйнувати їхні плани і, більш ніж можливо, поставити їх у безвихідь. Його руки були ще гіршими за шию, і він ридав: «Леван! Давай, іди вперед!" — Леван був другим командиром їхніх ротів. Вистріли видали їх, і не було сенсу приховувати себе.
« Уходимо! Вперед!» — Леван теж перестав вагатися і повелів людей галопом в сторону артилерійської позиції.
Вистрілив і брижі збудили сплячих радянських солдатів, але перш ніж прокинулися люди змогли зайняти свої оборонні позиції, японська польська кавалерія вже пробила собі дорогу до фронту.
Часовий на посту відчайдушно намагався спустити курок, але польські кавалери не звертали уваги на постріли і мчали вперед як божевільні. Решта радянських військ настільки налякались, що не мали бажання тримати свої позиції і розбігалися.
До того часу, коли Микола підійшов, радянські на артилерійській позиції вже були мертві і втекли, і було чудом, що вони "взяли" позицію 203-м важкої артиллерії всього з двома десятками втрат.
Коли Леван побачив, що йде Ніколая, то сказав йому: « Командир роти тут двадцять 203-м гармат, їх напевно недавно поставили, вони зовсім нові і не зробили жодного пострілу. Ми вже доручив їм закласти вибухівку".
У цей момент вдалині пролунав постріл, і їм здалося, що до району збираються радянські війська.
Добре, що вони вже заклали вибухівку: "Звідходимо звідси!"
Микола і його група побігли якомога швидше у тому напрямку, в якому прийшли, і коли вони відбігли на деякий відстань, позаду них розступилася черга вибухів та крики ентузіазму польських солдатів.
Вже було три години ночі, коли кавалерійські роти поверталися одна за одною, переважно поранені або покалічені. На зворотному шляху рота Ніколая зіткнулася з групою радянських солдатів і втратила більше половини, але вони пройшли добрий шлях. Вони знищили 12 з 15 позицій важкої артилерії радянських військ. Бійці отримали коротку подяку від командування групи, що значно підвищило їхній дух.
Тоді як поляки святкували цю перемогу з великою радістю, радянські війська не були такі щасливі.
У штабі фронту маршал Ворошлів з похмурим обличчям дивився на щойно отриманий звіт про завдане збитки і скрипів зубами: « Ви що зробили, свині? » — Він прибув на фронт всього за два дні до цього, щоб взяти на себе командування майже проваленим вторгненням у Польщу. Його попередник, навпаки, був відправлений до Сибіру копати руди всього через кілька годин після його прибуття.
Дванадцять із 15 позицій важкої артилерії були знищені поляками, і дві з них були тими самим положеннями 203-ммму тяжкої алелії, які були перекинені з ним два дні тому. Щоб показати важливість фронтового наступу, великий вождь товариш Сталін направив на нього всю 203-му важку артилерію.
Тепер це була купа металобрухту без жодного пострілу з цих рушниць, на які покладали великі надії. Цього разу вони фактично втратили майже 200 одиниць важкої артилерії: « Декілько кавалеристів у окрузі знищили їх? » — Він крикнув, більше не кричав і взяв ручку, записав багато імен та передав їх тремтячому ад’юрантові: « Також немає потреби віддавати під трибунал, розстріляйте його на місці! »
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini