Через кілька годин на вершині гори Амелла Аанг відкрив очі. Він лежав на холодній і твердій поверхні, відчуваючи легке запаморочення. Думки плуталися, і за декілька секунд вони були в порядку. Він пильно дивився на хмари, намагаючись згадати, що сталося, і раптом, в паніці, сів.
- Заспокойся, Аанґ.
Аанг обернувся і побачив того, кого вважав давно загиблим.
- Амелл! - Він схопився і міцно обійняв чоловіка. Печаль, яка гризла його, почала потроху йти. Бачити когось, з ким він виріс, було величезним полегшенням. - Як ти тут опинився? - Аанг, дуже приголомшений. Катара і Сокка неодноразово говорили йому, що минуло майже сто років з того часу, як він був заморожений в океані.
— У тебе є свої секрети, а в мене - власні, — відповів Амелл з дражнячою посмішкою.
- Де Катара і Сокка? - Аанг подивився за спину Амелла, але там нікого не було.
Амелл лише посміхнувся і вказав на місце поблизу Аангу.
- Вау! - Аанг озирнувся і побачив, що поруч з ним лежить Катара. А Сокка спав трохи поодаль, поруч з Аппою, що летів бізоном Аанга.
- Так, вона так хвилювалася за тебе, що ледве могла заснути. Вона пролежала там опівночі, просто дивлячись на твоє обличчя, — Амелл мало не плакав від сміху, розповідаючи це. - Найсмішніше, що вона намагалася це приховати. Вона робила висновок, що не дивиться лише для того, щоб пізніше побачити секунду. Це було абсолютно чарівно.
Амелл продовжував сміятися, а Аанг почервонів.
- У будь-якому випадку! Ти тут сто років, сер? - Він запитав.
- Ні, не бачив. Я був тут лише останні кілька років, очікуючи, коли ти знову з'явиться. Я знав, що ти живий, тому чекав. І ось ти тут, - Амелл посміхнувся.
- Навіщо тобі мене чекати? - Аанґ обережно запитав. Він усе ще боявся відповідальності, яка на ньому лежала як на Аватарі.
- Є війна, Аанг, яку я міг би зупинити. Міг би вже давно. Але я не можу цього зробити. Цей світ залежить від рівноваги. Аватар існує тільки з однією метою — відновити і захистити цей баланс. Тому я не можу безпосередньо втручатися в війну. Мій час у цьому світі минув. Твій обов'язок Аанг - зупинити війну і повернути рівновагу.
– Я... Я не можу цього зробити! Чому ти не можеш просто зробити це? Що тебе зупиняє? - Аанг почав хвилюватися. Усі говорили йому про борг, але він нічого не розумів.
- Універсальний закон. Щось, з чим навіть я поки не можу боротися. Але з часом ти зрозумієш, Аанг. Я тільки прошу тебе зробити це для Г'язо. І за всіх, хто загинув або загине у цій війні. Бути Аватаром — це тиск, і це буде нелегко. Але світ вибрав тебе, тому що ти був найсміливішим і найсильнішим чарівником повітря свого часу.
Аанг втупився у землю, занурившись у свої думки.
- Ти можеш подумати про це ще, коли відпочинеш. Тут ти будеш в безпеці, але мені потрібно йти. У мене немає часу вчити тебе чогось. Мій час у цьому світі майже закінчився, і перш ніж я піду, мені потрібно дещо зробити.
- Що? Ти не можеш померти! - Аанг у паніці підняв очі.
- Аанг, у кожного є час, коли він повинен піти. Але не завжди можна сказати, що звільнення означає прощення назавжди. Якщо у тебе коли-небудь виникнуть сумніви, приходь і медитруй на цій горі.
Амелл почав повільно зникати.
- Почекай! У мене є ще питання! Що значить твій час закінчився? Куди ти йдеш і що збираєшся робити? - Аанг сів на всі чотири ноги, благаючи більш дивлячись на Амелла.
- Я думав, що коли зустріну тебе, то знайду своє місце в твоїй історії. І, на жаль, я був правий. Чим довше я залишаюся в цьому світі, тим більше неврівноваженим він стає через мою присутність. Ти завжди можеш прийти сюди і медитувати, тому що мій дух вічно буде спостерігати за цим місцем.
Тіло Амелла почало розсіюватися, перетворюючись на легені.
- Що мені тепер робити? Я не знаю, як бути Аватаром.
Амелл підійшов, без ніг, більше схоже на плавання, ніж на ходьбу, і притиснувся лобом до Аангу.
- Ти вже тут! - Він сказав, і його тіло повністю перетворилося на частинки.
- ВААA! - Аанг у паніці відкрив очі і піднявся з холодної землі. Він подивився туди, де щойно сидів Амелл, але тепер там була тільки порожнеча.
Потім він відчув, як чиясь рука лягає йому на плече, і радісно обернувся.
- Аанг? Що трапилося? - Турботливо запитала Катара, дивлячись на його дивну поведінку.
- Майстер Амелл! Куди ж він пішов? - Аанг підвищив голос.
Катара виглядала зовсім втраченою.
- Хто це? Тут є тільки ми, — вона показала на Аппу і Сокку вдалеці.
– Я... Я розумію... - Аанг знову занурився в мовчання. Він відчував збентеження, але в той же час у грудях було тепло і затишно. Ніби хтось з ніжних очей спостерігав за ним.
- Не звертай уваги! Я просто збираюся знову заснути, — сказав Аанг і ліг назад з нерозумною посмішкою на обличчі.