Повернувшись до Південного Храму повітря, Амелл сидів у внутрішньому конфлікті. Він роздумував про рішення, які приймав у цьому світі. Кілька років він був упевнений, що його головна мета — тренувати Аватара. Але коли він знову побачив Аанга і те, як той справляється, його впевненість розбилася, наче старе крихке дзеркало. У Аанга вже були супутники, і Амелл помітив сильний зв'язок між ними. Йому не потрібні були його всевидючі очі, щоб зрозуміти, що Аанг, Катара і Сокка ніби створені один для одного, наче доля сама звела їх разом. Амелл же відчував себе зайвим у цій компанії.
— Може, це і на краще, — вигукнув він. - Чим більше зв'язків я створюю, тим більше людей залишу, коли покине цей світ.
Йому здавалося, що він повернувся до того, з чого почав, все ще не знаходив відповідей на важливі питання свого життя.
- Може, мені просто залишатися охоронцем храму? Якщо Аанг щойно прокинувся, він обов'язково повернеться сюди. Я повинен зустріти його, коли він прибуде. Можливо, тоді я знайду своє місце в цьому світі.
Амелл впав на спину, заклав руки за голову і дивився на хмари. Це було одне з його улюблених занять. У небі він побачив Орландо і Ґольда, своїх вірних супутників, що літають високо над ним. Вони проводили разом майже годину, а Амелл вже почав уявляти собі тисячі маленьких Орландо навколо храму. Це, звичайно, було перебільшенням, але він не думав, що це відбудеться найближчим часом.
Тим часом на кораблі Нації Огня Зуко опритомнів на своєму ліжку. Його голова і тіло боліли після швидкого, але сильного удару, який завдав Аангу. У кімнаті було темно, лише слабкий світло свічки освітлював простір. Навіть це тьмяне світло виклика́ло у нього головний біль.
- Зуко, я радий, що ти прокинувся. Як ти себе почуваєш? - запитав Айро. Він сидів у темряві поряд з ліжком, і в його очах читалися жаль та смуток.
- Я в порядку! Де ми? Що з Аватаром? - Зуко підвищив голос, але це тільки посилило біль, і він здувно застонав.
- Забудь поки про Аватаре. Ти повинен відпочити, — лагідно сказав Айро, хоча глибоко розумів, що Зуко не відступить.
- Як ти можеш так говорити, дядьку? Ти ж знаєш, що на кону! - Зуко знову відчув сильний біль, і його тіло ніби нагадало йому про нещодавню сутичку.
- Відпочивай! - Айро сказав це суворо, як батьки, і цього разу Зуко послухався, знову ліг та втупився у стелю. Він подумки прокручував свою бійку з Аватаром, раз за разом.
— Відпочинь зараз, а потім поговоримо, Зуко, — тихо зітхнув Айро і вийшов з кімнати. Він не знав, що́ їх чекає в майбутньому, але був занепокоєний.
Через тиждень у Храмі повітря Амелл практикував вигин духу, точніше переміщення в просторі. Він створював портал, коли відчув наближення аури Аанга.
— Ну, настав час йому зустрітися з реальністю, — сказав він собі, дивлячись в сторону, звідки виходила аура.
Амелл завершив створення порталу і крокнув у нього. Через мить він з'явився на вершині гори, ніби нічого не сталося. Переміщатися в просторі стало для нього легко, якщо він вже бачив це місце раніше. Але слідувати за енергетичною сигнатурою було набагато важче.
- Орландо, Голд, залишайтеся тут. Прибуває гість, так що не шумите, — Амелл подивився на орлів, і вони зрозумілись. Орландо не сперечався, побачивши серйозність в очах Амелла.
До храму наближалося велике біле створіння з трьома людьми на спині. Він легко приземлився на платформу перед входом до храму, і три супутників зістрибнули на землю. Один з них, Аанг, був дуже схвильований.
- Аанг, будь обережним. Це місце виглядає покинутим і спустошеним, — попередила Катара, оглядаючи тріщини в стінах храму.
- Ти права, чому вони залишили його в такому стані? - Аанг кружляв по території, занурившись у спогади. Але його погляд впав на перший труп на землі.
– Що... Мертвих? - Аанг не міг зрозуміти, що відбувається. Він забув про все і кинувся всередину храму.
Катара і Сокка обступилися тривожними поглядами й вже збиралися слідувати за ним, коли зсередини донісся переляканий крик:
- ААА!
З храму вирвався ураган, який збив Катару та Сокку і відкинув їх від входу. Вітер був настільки сильним, що вони не могли його подолати.
- Упс, близько, — пролунав голос, і чиясь рука схопила їх за руки.
- Майстер Амелл! Що ти тут робиш? - Катара здивувалася, коли дізналася, хто їх врятував.
Сокка, великий шанувальник Амелла, широко посміхнувся.
Дах храму було зруйновано, а Аанг врізався у землю. Хлопчик увійшов у стан Аватара і тепер ширяв над храмом, розвалюючи все навколо.
- Я вартовий храму, але давай поговоримо пізніше. Спочатку треба подбати про Аангу, — сказав Амелл і помахнув рукою.
Навколо голови Аанга з’явився повітряний міхур, і хлопчик швидко втратив свідомість. Вітер вірш, і Амелл м'яко опустив Аанґа на землю поруч з Катарою та Соккою.
— Тепер чекаємо, поки прокинеться Спляча красуня, — посміхнувся Амелл, і брат з сестрою слухняно кивнули.