Амелл ходив вулицями Гаоліня. У місті вирвалося життя, і люди поспішали, штовхаючи один одного з ніг. Здавалося, що кожен намагався пробити собі дорогу і не звертав уваги на інших. Але Амелл був іншим. Ті, хто намагався відштовхнути його, самі падали на землю. Він ішов спокійно, не звертаючи уваги на марноту.
Тоф не був удома, і це трохи розхвилювало Амелла. Він зупинив молодого хлопця, який біг повз, схопив його за руку.
- Чого тобі, старий? - Буркнув хлопець, явно роздратований.
- Скажи, чому всі так поспішають? — Амел запитав, що люди виглядають більш збудженими, ніж зазвичай.
- Грохот Землі, бойовий турнір! Ти ніколи про нього не чув? - Вирвався у хлопця, і він спробував вирватися. Йому це вдалося тільки тому, що Амелл сам відпустив його руку.
– Грохот Землі... - Амел пробурмотів ногою по землі. Його почуття посилились, і він знайшов те, що шукав: велику арену під землею. А на арені стояла Тоф, обличчям до обличчя з величезним противником.
- Ось ти де! - Усміхнувся Амелл. - Не дивно, що я не зміг знайти тебе на поверхні.
Він знову постукав ногою, і під ним відкрилася діра. Амелл стрибнув у неї, і діра зачинилася перш ніж хтось встиг помітити його зникнення.
На арені Тоф хоробро билася. Її супротивник був майже дваметровим гігантом. Тоф був талановитим, але недосвідченим, а її суперник мав за плечима роки боїв. Трибуни були заповнені глядачами, але перші ряди пустіли — ніхто не хотів ризикувати, адже каміння пролітали по всіх напрямках.
Аж раптом, коли в першому ряді сиділи учасники, з’явилася діра і Амел з'явився. Він спокійно оселився поруч, наче був задуманий.
- Привіт, чуваче. Тут можуть сидіти тільки бійці! - Поспішно сказав чоловік років тридцять, не нервуючись дивлячись на величезного Амелла.
- Ш-ш, — прошипів Амел, не дивлячись на нього.
- Якого біса! - Чоловік обурився, але відразу отримав легкий шлепок по голові, від якого мало не знепритомнів.
- Ніяких розмов, поки вони б'ються! - Амелл суворо сказав, піднявши руку в загрозливий жест. Всі навколо миттєво замовкли.
На арені Тоф втрачала позицію. Її противник, чоловік з головою голови, викликав земну хвилю, яка понеслася до неї. Тоф посміхнулася, пняла землю, і хвиля зупинилась, а противник полетів в її сторону.
- Попалась! - Він гукнув, кинувши два камені в Тоф. Один влучив їй у плече, інший — до грудей, відкинувши її на край арени.
З ревом глядачів чоловік приземлився перед Тоф і заніс кулак, покритий шаром землі, щоб завдати смертельного удару.
- Дурний хід! - Голос Амелла. Він встав між Тоф і ударом, прийнявши його на себе. Арена здригнулася, а чоловік з криком впав і пошкодив руку.
- Цей удар вбив би її. Чи ти маєш сумління? - Амелл, затискуючи зап'ястя чоловіка до кришталика. Потім він підняв його і кинув в бік трибун, де той врізався у перший ряд, розбивши кілька крісел.
Амелл повернувся до господаря арени, його погляд був крижаним.
- Я втрутився, тому вона програла матч. Але якщо я коли-небудь побачу, що хтось з твоїх боїв збирається завдати смертельного удару, я прийду за тобою. Це зрозуміло? - Його слова звучали повільно і загрозливо. Господар, звичайна людина ледве не знепритомнів від страху.
- П-значно, сер... Як тебе звати? - Пробурмотів він, намагаючись зберегти гідність.
Амелл проігнорував питання і підійшов до Тофа. Дівчина дивилася на нього з подивом і легким розчаруванням.
- У чому справа, маленька леді? Ти виглядаєш такою засмученою, - посміхнувся Амелл.
- Чому ти тут? - Тоф, очевидно незадоволена.
– Ходімо ще кудись, — сказав Амелл, поклавши пальцем на землю. Земля перевернулася, і вони зникли з арени, залишивши за собою труну тиші.
У печері, куди вони перемістилися, Тоф озиралася з подивом і тугою.
- Наскільки ти до біса сильний? Невже я колись стану такою ж вправною? - У її голос звучали розчарування.
- Ой, навіщо ти мене вдарив? - Вона обурилася, коли Амелл легонько куснув її по голові.
- Стеж за язиком, — строго сказав він.
- Ти всього лише юна леді, моїм студентам не потрібно клястися, щоб висловити свої почуття. Правильна мова, — з посмішкою виспівував Амелл.
Тоф тільки зітхнув.
- Так, добре. Тоді дай відповідь, чому ти прийшов? - Незабаром змінила тему.
- Я був у від'їзді, розбирався з коханою бійкою, і раптом відчув, що ти поранена. Я запаниковал, подумав, що народ вогню добрався до тебе. Але уявіть моє здивування, коли я дізнався, що ти пішла і записалася на турнір без мого схвалення - Амелл говорив вже більш суворо.
Але Тоф відповіла ще голосніше:
- У тому-то і справа! - Вона майже кричала йому в обличчя.
Амелл на мить розгубився.
- Не могла б ти пояснити, що це означає? - Він запитав, опускаючись на землю.
- Я підписалася на цей безглуздий турнір, щоб коли ти повернешся показати тобі що я сильна. Я хотіла, щоб ти пишався мною, — призналася Тоф, її обличчя почервоніло.
Амелл тут же змінив тон на більш серйозній:
- Тоф, не проходить і дня, щоб я не пишався тобою. Молода сліпа дівчина, яка піддалась своїй слабкості і стала майстром згинання землі. Як я можу не пишатися цим?
Він підійшов і обняв її, щоб вона зрозуміла, наскільки він щирий.
-Т-ти це серйозно? - Прошепотіла вона, поки його руки обіймали її.
Її очі наповнилися сльозами, і вона відчула щось нове - відчуття справжньої приналежності. Її місце було тут, поруч з ним. Тут вона відчувала себе в безпеці, тут про неї дбали найбільше. Це відчуття вона не могла просто так відпустити.
- Так, я серйозно. Але якщо ти програла цьому Болді, мені доведеться посилити твою підготовку. Ну ж бо, більше ніяких сліз. Якщо ти збираєшся плакати, то тільки тому, що твої руки ось-ось відпадають від моїх дивовижних тренувань, - сказав Амелл і помчав вдал.
- А тепер йди за мною! Розпочнемо налегке — з звичайної пробіжки по царству! - Його голос відлупцем рознісся по печері.
Тоф швидко витерла сльози і напустила на себе голий вигляд.
- Так, сер! - Вона побігла за своїм вчителем.