Амелл повернувся до Південного Храму повітря. Минулого разу він залишався тут на рік, але тоді його плани перервало напад на південне водне плем'я, і він поїхав всього через тиждень. Тепер він знову опинився тут, щоб перечекати тяжкі часи. Найбільше йому подобалося проводити час з Тоф, але він дав собі слово не припиняти пошуки Аанга. Хоча цей метод не був найефективнішим, енергетична сигнатура Аангу зникла так раптово, що Амелл міг тільки чекати якогось знака. Він відмовлявся вірити, що Аанг загинув.
У цей час Орландо повертався з полювання в горах. Амель почув його знайомий крик, що роздався над вершиною. Але раптом пролунав ще один орлиний крик, більший і пронизливий. Очі Амелла широко розкрилися, і він відразу ж глянув убік, звідки доносились звуки.
- Ні за що! Це я повинен побачити, — сказав Амелл, схопившись на ноги і вилетівши до однієї з гір поблизу храму.
Коли він піднявся над хмарами і досяг вершини, перед ним з’явилася картина: два орли билися не на життя, а на смерть. Орландо, вдвічі більше свого противника, очевидно домінував у схопленці. Інший орел, з золотими пір’ями, відчайдушно опирався, але був уже виснажений. Орландо явно грав з ним, як з іграшкою.
— Орландо, зупинись, — сказав Амелл, приземлившись на вершині гори.
Орландо здригнувся, почувши голос Амелла, особливо помітив прихований гнів у його тоні.
- Як ти міг побити таку молоду красуню? - Амелл повільно підійшов до пораненого орла. Він окутав руки космічної енергії, яка поступово придбала світло-зелений відтінок. - Я просто загоїтиму ці рани, добре? - Усміхнувся він орлу.
Орел з Опакою подивився на нього, але врешті кивнув і розслаблено посміхнувся. Амелл поклав руки на його тіло і, повільно погладивши, розсіяв енергію, щоб зцілити рани. Коли він закінчив, то різко злетів і вдарив Орландо по голові. Удар був сильним, але не настільки, щоб серйозно поранити. Проте Орландо розлютився.
– Каа! - Він закричав на Амелла.
- Ти ж знаєш, що ми не ходимо довкола і не завдаємо шкоди людям чи комусь іншому. Це для варварів, і я не хочу, щоб один з них був моїм партнером. Так що вибачся перед нею, прямо зараз! - Амелл наказав, вказуючи на золотого орла.
Орландо вперто відмовився.
– Каа, ка! - Він відповів, сидячи як вперта дитина.
Амелл відчув, як його розчарування зростає.
- Мене не хвилює, що ти так вітаєшся. Извинися перед нею, або я влаштую тобі такий прийом, що ти не зможеш літати ще років сто - принаймні голос Амелла став крижаним і це негайно змусило Орландо просунутись.
- Каа, — пробурчав він золотому орлу, хоча й дуже ледачим і байдужим тоном.
- Ну, це краще ніж нічого. Отже, розкажи мені, де ви познайомилися - зажадав Амелл.
– Каа! - З гордістю відповів Орландо.
- Так ти кажеш, що вона жила тут, на цій горі кілька десятиліть тому, а ти прийшов і захопив її. Це правда? - Амелл повернувся до золотої орлини, що лежить позаду нього.
- Ка, — боязко відповіла вона. Очевидно, вона не була такою старою, як Орландо, і не настільки сильною та впевненою в собі.
- Розумію... - Амелл повільно вимовив, а потім різко вдарив Орландо по голові ще сильніше.
- ККААA! - Він відповів, бо удар був несподіваним.
- Ти її побив, вкрав її будинок і потім хвалився цим переді мною. Я думав, ти знаєш мене краще. Як, по-твоєму, я відреагую? Ми зараз це вирішуємо, сідай! - Амелл наказав.
Орландо, не маючи вибору, сів і втупився на іншого орла.
- Отже, розкажіть мені, як ви познайомилися і що за цим слідувало в найменших подробицях, — сказав Амелл, схрестивши руки на грудях.
Через кілька днів Амель, Орландо та їхній новий поповнення їли в храмі. Амелу вдалося полагодити стосунки між двома орлами, і вони почали співіснувати, хоча їхні взаємини все ще були на ранній стадії. Вони спарінгували кожен день, і, звичайно ж, Орландо домінував, тому що не виявляли милосердя навіть у тренуваннях.
Амелл закінчив їсти і почав експериментувати з вогняною магією, намагаючись посилити полум’я, роблячи його більш гарячим та сильнішим. Він побачив, що духовна енергія може збільшити тепло до неймовірних обмежень. Але він не зловживав цим, розуміючи, що може випадково розплавити весь храм.
Поки він грав з вогнем, його шлунок раптом стиснувся. Йому стало погано, але це не був фізичний біль.
- Тоф! - Раптом схопився він і подивився на схід. На його обличчі з'явилася легка паніка. Він відчув, що Тоф отримала травму. Це було не дуже серйозно, але він знав, що вона це відчуває.
- Орландо, Голд, ви двоє залишайтеся тут. Мені треба йти, я скоро повернуся, — сказав Амелл, утікаючи. Він зістрибнув з краю храму і через кілька секунд зник за горизонтом.
Орландо і Ґолд, поглинуті їжею, просто кивнули на землю мовчки й відразу повернулися до свого заняття без уваги Амелла.