Розділ 3549
Су Ло: «...» лише на відстані витягнутої руки, хлопче. Чи потрібно бути таким чистим і сором’язливим?
Але коли вони бачать, як юний хлопчик намагається виглядати грозно, хоча всередині явно рибає Су Ло в глибині душі вже тихенько посміялася.
Тільки що вона провела невелику перевірку, і результат її повністю задовольнив.
Тому Су Ло тихо кашлянула і сіла прямо, прийнявши гідний вигляд.
Вона покрила рукою по столі, кинула погляд на дурного юна дитинчати і, навмисне насупивши брови з вигляду нетерпіння, сказала:
— Гей, утік так далеко. Як ти накажеш обговорювати справи? Йди сюди, йди сюди!
Юна дитина глибоко нахмурилась. Що відбувається? Ця маленька кухарка насмілюється плескати по столі і ще вказувати йому? Якби раніше, він би одним ударом долоні відправив її в політ.
Но... Якщо відправити її в політ, то у майбутньому він ніколи більше не зможе поїсти таку смачну їжу...
Юна дитина надула губи, обличчя з'явилося легкий вираз образи. Він сердито сяяв очима на Су Ло, але в кінцевому підсумку слухняно підхопив свій стілець і повернувся на попереднє місце.
Су Лє втішно посміхнулася, і вийшло. У цього дурного хлопця така особистість - якщо ти сильний, він стає слабким.
Згідно з Біблією, або східний вітер подолає західну частину світу, тобто на сході. Зараз, коли вона виявила твердість, напір нерозумного юного дитинчати послабився. Хто ж винен, що вона тримає в руках його "жовкунь".
Су Ло двічі кашляла і зробила вигляд, ніби говорить серйозно:
— Тепер ми можемо спокійно сісти й детально обговорити питання про їжу. Добре, що у тебе є претензії - говори зараз.
Юний дитинчас люто втупився на Су Ло, тон як і раніше був огидним:
- Ти сама погано готувала, навмисне все зіпсувала, а тепер ще питаєш, які в мене претензії? Це я повинен запитати, що у тебе з головою не так!
Ого, характер-то не маленький--
Су Ло холодно посміхнулася:
— Ты прав. Сьогоднішня вечеря старша сестра дійсно навмисно приготувала з рук геть погано.
— Ось бачиш, ось бачиш! Ти сама зізналася!
- Але ти хоч подумав, чому я навмисне все зіпсувала? — Су Ло продовжувала холодно посміхатися.
Молодий хлопчик презирливо вигнув кутки губ і, дивлячись на Су Ло, насмішо фирскнув:
- Невже ти спеціально хотіла привернути увагу цього молодого пана? Я скажу прямо: цей молодий пан володіє величною кров'ю головного Бога, і такі прості смертні культиватори, як ти, йому зовсім не пара. Ти можеш забути про це!
"Шлеп!"
Су Ло з розмахом дала юному дітлахівку підзатильниця!
Після удару вона сама поспішала... Невже? Вона дійсно наважилася вдарити єдиного спадкоємця крові Великого Бога Сюаньу? Хоча цей дурний молодий дитинчат і туповат, але його бойова сила просто закочує. Пригадуєте собі, як одного разу він розмітав вартових рівня Хуаньхуа.
Юна дитина теж відіграла роль...
Управитель Магічного куба повністю онімів... Небо... Небо... Небеса... Ця пані Су приречена... Керуюча інстинктивно закрив очі долонею, просто не в змозі дивитися далі, тому що наступна сцена пообіцяла бути жорстокою і кривавою, лише очі б не дивились. Бідна маленька кучерка Су, завтрашній день в наступному році стане днем твоєї смерті.
Але, хоч би скільки Управитель дбав про молоду дитину, він ніяк не міг передбачити, що станеться далі.
Почувся тільки голос юного дитинчати, який, прикриваючи голову, люто закричав:
- Що ти мені зробила?
Не « ти сміла мене вдарити" а саме: "ти чого мене вдарила". Хоча різниця у формуванні мала, зміст був зовсім іншим.
« Ти сміяла мене вдарити» — зазвичай після цього слід або удар, або героїня, прикриваючи обличчя, з риданнями втікає.
А "ти чого мене вдарила" це звичайно підходить для ситуації, коли дурний і милий молодший братик безпорадно протестує проти суворої старшої сестри.
Розділ 3550
Су Ло ошелеменно дивилася на свою руку... Що це було? Чому вона вдарила його автоматично? Чому це так природно?
Як же це було природно і природним — навчити цього дурного молодшого брата... Чому їй здається, що цей юний хлопчик дуже схожий на її молодшого брата? Звідки взялося це відчуття?
Поки Су Ло поринула в роздуми, рів юного дитинчати повернув її до реальності.
Су Ло відреагувала миттєво. Вона поклала руки в бік і ще голосніше задерла у відповідь:
- А чому я не можу тебе вдарити? У тебе ця самозакохана звичка - легким підзатильником ти ще легко витримався!
— Ты! — Хлопче просто не вірить своїм вухам! Як вона сміє!
- Що? Швидко сідай, ми ще не домовлялися! — Су Ло все-таки трохи струсила, тому першою сіла назад.
Але у неї була сильна психіка. Навіть якщо всередині вона трохи нервувала, на обличчі залишався живим, ніби вона дійсно розлютилася на дурного юна дитина.
Бідний дурний молодий дитинчат... Його обличчя змінювалося, наче палітра художника. Звичайно, він хотів одним ударом у долоні розчавити Су Ло. Адже як маленький тиран завжди діяв швидко і рішуче. Але варто подумати, що після цього він ніколи більше не зможе поїсти таку смачну їжу... сто років, тисячу років десять тисяч... Небо! Маленький тиран сам себе до смерті налякав.
У результаті маленький тиран вугрумо прикрив долонею місце, по якому його вдарила Су Ло, злісно виблискнув на неї очима, але все-таки слухняно сів.
Су Ло ззовні зберігала холодний і високомірний вигляд, але кутками очей та бровей постійно стежила за маленьким тираном. Побачивши, що він здався, вона нарешті відчула, як важкий камінь впав з душі...
Вона повільно видихнула і, поки маленький тиран ще не встиг набрати оберти, швидко заговорила:
- Гаразд, давай поговоримо про справу!
Маленький тиран повернув голову і злісно втупився на Су Ло.
- Ще й сердишся? Сам винен, а на мене сердишся?
- У чому це я винен? — Малий тиран явно не хотів визнати вину!
- У чому винен, питаєш? Скажи, ти ж навмисне перестав давати мені пурпурні кристали! — Су Ло фыркнула.
У цьому питанні маленький тиран дійсно помилявся від самого початку. Тому під ясним, як сніговий меч, поглядом Су Ло його очі забігали від сорому.
Су Ло схрестила руки на грудях, задрила підборіддя і зверху вниз холодно подивилася на нього.
Юна дитина миттєво знову розлютилася!
Ця маленька кухарка! Вона просто жалюгідна кухарка, а насмілюється дивитися звисока!
Не встиг юний хлопчик підірватися, як Су Ло знову порушила його погляд:
Ти ж зрозумів, що завдяки фіолетовим кристалам Нанґун перетворив твою Золоту сітку громових блискавиць не на покарання, а на велике благо. Тому ти вирішив присікти це на корні і таємно сховав мої пурпурні кристали?
- Що за нісенітниця! Ці пурпурові кристали належать цьому молодому пану! Я не хочу, щоб я захочу. Чого ти так розболталася! — Як же він сором’язливий, але зовсім втратив обличчя!
Су Ло пару раз холодно усміхнулася:
— Даси, не захочеш. Добре. Тоді і я буду готувати, коли захочу, а коли не захочуть - не збираюся.
— Ты посміла! Не думай, що я не... Не посмію тебе вбити! - Хлопчик почув, що його слова були надто слабкими і невпевненими. Він люто плескнув по столу і підскочив. - Цю їжу ти готуватимеш! Хочеш — не хочеш, а будеш! Інакше... Інакше цей молодий пан прикаже знищити всіх на острові Юйхуа!
Люди з острова Юйхуа були для цього маленького тирана всього лише одним із багатьох « іграшок»... Коли він говорив, що знищить всіх на острові Юйхуа, цим твердженням варто було вірити.