Глава 2396
— Відпусти... — Важко було вимовити два слова Чу Ян.
На губах Наньгун Ліюня все ще грала та сама холодна, байдужа усмішка, його голос був гладким:
— Пізно.
Якби він тільки-но напав на Нанґун Люня, то можливо, Наньгун Левуні замінив би смертний вирок на довічне ув'язнення лише поневоливши його на сто років.
Але оскільки Чу Ян в останній момент вирішив напасти на Су Ло, це вже передрекло його смерть.
Раніше Чу Ян був збентежений, але в цей момент він повністю зрозумів значення того, що читав у його очах.
Він з розпачем... глянув на Лен Ці, свого друга, який весь цей час був поруч з ним.
Коли Чуна побачила стан, серце Лен Ці зжилося. Він використав момент, щоб кинути Сяо Ло, яку тримав на руках, і побіг з усіх ніг!
Він біг так швидко, так відчайдушно.
В мить ока він перетворився на маленьку чорну точку.
Сяо Ло, кинута на землю, не рухалась.
Су Ло підійшла і перевірила її подих, потім з жалем похитала головою, дивлячись на Чуна.
Ця дівчина, яка прикидалася наївною, а насправді зла, хто б міг подумати, що її останньою смертю стане падіння...
Отримавши цю новину, Чун заціпенів, наче зачарований блискавкою!
Упала... Сестра його, Чу Яна, в підсумку померла від падіння ...
Ха-ха-хо... Ха-ха-хо...
Чу Ян трагічно розсміявся, його сміх був пронизливим і відчайдушним.
Він раптом замовк.
Су Ло подивилася на широко відкриті, що не зійшли спокою очі Чу Яна і врешті-решт підійшла та опустила йому повіки.
Передсмертний вираз обличчя Яна був спотворений лютістю і ненавистю, які народжувалися жорстоким зрадом.
Його погляд швидко наближався до тієї ледь помітної чорної точки.
Невже Нанґун Льоунь дозволить Лен Ці просто так втекти?
У цей момент Су Ло побачила, як з-під одеж Наньгун Ліюня вирвалося тонке лезо вітру, зі свистом розсікане повітря.
І тоді Су Ло побачила на власні очі, як маленька чорна точка вже встигла втекти далеко, ніби була притягнута ниткою, почала нестримно рухатися назад.
Він відчайдушно боровся, але марно.
Його потягло по повітряу, він з усіх сил дригав ногами, але тіло нестримно простягнуло назад. Ця сцена була до крайності безглуздою.
Лен Ці був силою притягнуто назад і з силою кинений на землю.
Він впав так сильно, що довго не міг піднятися.
Наньгун Левуні лише хотів посміятися з Су Ло, і тепер він став безполезенним.
Наньгун Левуні простягнув руку, і вітер встромив лезо у горло Лан Ці.
Отже, цей Лен Ці, який втік так довго, випустив дух.
Су Ло мовчки подивилася на Нанґун Люня, потім її погляд впав на Чу Яна.
Раптом її очі загорілися!
Вбивати і грабувати! Який сенс у тому, що Нанґун Люнь просто вбиває? Ресурси потрібно збирати, інакше це буде порожній трат.
Су Ло своїми білосніжними, нефритовими руками обшарувала труп Чуна і знайшла його ідентичну табличку.
На жаль, оскільки Чу Ян вже був мертвий і не міг використовувати свою духовну силу, Су Ло могла лише дивитися на величезну суму очок всередині, але не змогла їх узяти...
Наньгун Левюнґ схопив Су Ло і почав люто терти її ніжні руки носовою хусточкою.
— Ай! Боляче! Наньгун Люуню, ти що робиш? — З спотвореним від відчаю обличчям простола Су Ло. Вона ще не відійшла від жаху, як Нанґун Левюнь взявся так її терти, що її пальці почервоніли.
І тоді Су Ло своїми темними, як смола, очима з угодом подивилася на Нангун Лууня.
Глава 2397
- Тільки мене можеш чіпати! — З праведним виглядом Нанґун Люнькійні розпочав цю незайману дівчину.
Су Ло приклала руку до лоба:
- Я його не чіпала!
— Трогала! — Від колишнього неземного, безсмертного обява Нанґун Люня немає і сліду. Незабаром він перетворився на ревнивого, впертого дитини.
— Не смій чіпати! — Наньгун Левюнь!
— Я шукала на ньому скарби, про що ти взагалі думаєш? — Намагалась наздогнати його Су Ло.
— Все одно не смей! — Уперто хмикнув Наньгун Людюнь.
Су Ло був просто переможений ним.
Цей Наньгун Левюнґ, один з тих капітанів, що втікають від « Коварного Шіпа », який усміхається до смерті Чу Яна, чому всередині він був схожий на впертої маленької дитини, яку треба вмовляти, балувати і поступатися?
Су Ло хмикнув пару раз і відвернулася, не бажаючи з ним розмовляти.
« Це все Наньгун Люні, навіщо він так швидко їх убив, я навіть не встигла забрати їх величезні окуляри!» — Маленький чоловічок в душі Су Ло кілотил Ненгун Люня.
Наньгун Левуні з надулим виглядом напружився, його струнке тіло застигло. Він чекав, чекаючи, але Су Ло так і не звернула на нього уваги, і він сам вже не міг стримуватися.
Він все ще гордо випростався, як павич, але його довга рука вже потайки почала діяти.
У цей момент Су Ло стояла спиною до Нангун Люню.
Рука Наньгун Ліюня з вишуканими суглобами тихо тхнула Су Ло в спину.
Ніякої реакції.
Він продовжував тикати.
І досі немає жодної реакції.
Наньгун Люуні не витримав. Він підняв очі до зоряного неба і глибоко зітхнув.
Хоч би якою сильною була його сила, перед дівчиною він мусив лише схилити голову і визнати поразку.
Наньгун Левуні смиренно підійшов до Су Ло і встав перед нею.
Су Ло вперто відвернулася праворуч.
Наньгун Льоуні пішов за нею і встав праворуч.
Су Ло знову вперто відвернулася.
Наньгун Левюнґ смиренно встав перед нею.
Су Ло відвернулася, Наньгун Левуню знову пішов за нею.
...
Коли Су Ло зробила повне коло, Наньгун Льоуню глибоко зітхнув і обняв її своїми довгими руками та притиснув до себе. Він поклав підборіддя їй на плече, вдихаючи легкий, тонкий аромат її волосся.
Су Ло не бачила вираження обличчя Наньгун Люня в цей момент.
Вирази повного задоволення, ніжності до глибини душі і безмежної любові.
Су Ло інстинктивно спробувала відштовхнути його.
Низький, приглушений голос Нангун Люуня пролунав зовсім поруч:
— Не рухайся, дай мені обійняти тебе небагато, всього лише трохи.
Його голос був тихим, з ноткою втоми.
Голос Наньгун Левюня зазвичай був чистим і спокійним, але в цей момент у його диханні чітко чувся втомленість, і Су Ло на мить відчула жаль.
— Ты... Дуже втомився? — тихо запитала Су Ло.
« Як тут не встати? Почувши новину про те, що його дівчинка переслідують, він вискочив з Десятитисячого крижаного ставка, просувався крізь тисячі гір, подолавши всі перешкоди, не спав ні вдень, ні вночі, і нарешті дістався сюди. Всю дорогу він хвилювався і турбувався, і у нього не було навіть часу перевести дух."
Але всі ці слова перетворилися на одне речення:
що ти у безпеці... навіть більша в сто разів?
Це були звичайні солодкі слова, але для Су Ло вони проголосили неймовірно тепло і приємно. але водночас неймовірно солодке відчуття заповнило її груди до кінців.
— Дурний, — прошепотіла Су Ло.
Наньгун Левуні сказав, що обнімає її на хвилинку, але вдихаючи аромат Су Ло, вся утому, яку він до цього приглушив, насмілилася на нього і зрештою Су Лок вже не могла його відпустити.
Тому що поруч з вухом роздавалося його просте дихання.