Глава 2394
Вона була несправедливо звинувачена і думала, що ніколи не зможе змити цього ганебного вчинку. Хто б міг подумати, що в кінцевому підсумку її виправдає ворог Су Ло.
— Ты... Невже це ти? — Чу Ян, дивлячись в Су Ло, запали очі два лютих вогні!
Су Ло пожалла плечима і з великим інтересом розповіла Чу Яну всю історію про те, як вона металася туди-сюди і в результаті спровокувала цю нерозбірку, а наприкінці підіточила:
- Отже, 064-го вбила я, і перші вісім кримінальних осколків теж у мене. О так, трохи не забула, у мене є ще одна стихія — урагани світла.
— Ты! Ты! — Чу Яна вирвало кров'ю від люті!
Що ж це виходить?
Вони відіслали ту групу, з якою була Су Ло, замінивши їх своїми людьми, щоб вбити її, але хто б міг подумати, що вони впустять вовка до вівчарні!
Вісім кристальних осколків, плюс ще два, які були у Су Ло... Чу Яну дійсно хотілося плакати!
У той момент Су Ло і справді виникла проблема.
Вона подивилася на пана Ло Іна:
— Що робити з цими людьми?
Наньгун Льоуні клюнув Су Ло в губи і з насмішкою відповів:
- Що тут складного? Просто вбий їх.
Чу Яна та його люди мають проблеми в грудях!
Він подивився на пана Ло Іна, і в його очах мигнув вогник. Йому здалося, що пан Ло Ін дуже знайомий, він повинен був його десь бачити.
— Ты... — Чу Яна раптом спалахнула!
Він згадав!
Такий підборіддя, такі очі, хто це міг бути, як не найцінніший учень пана міста?
Але чому ця людина тепер прилучилася до "Коварного Шипу"? Він ...
Чу Ян був у захопленні від свого відкриття. За допомогою цього моменту він непомітно дістав амулет зв’язку, вибрав ім'я Беззаботної Феї і закричав:
— Пане Ло Ін з "Коварного Шипа" - це Наньгун Луюнь із міста Чистилище!
Цей крик був гучним і відчайдушним!
Він знав, що йому не жити, але навіть умираючи, він хотів вкрасти когось за собою!
Ледве він це викрикнув, як, опустивши голову, побачив тонке лезо вітру, що стирчить з його горла.
Його шию прокололи лезами.
Чу Ян відчував, як життя залишає його тіло, крапля за каплею.
Смерть, крок за кроком, наближалася до нього.
— Ха-ха-Ха-хо... Я помру, але й ти, Нанґун Люньєне, не жилець! Тому що ні місто Чистилище, ані « Коварний Шип» не потерпить такого зрадника, як ти!
Чу Ян вважав, що якщо він зможе знищити Наньгун Левуня, то навіть коли б його загін загинув, це було б варте того.
Чу Ян з очей покотилися сльози.
Пан Ло Ін своїми білими, тонкими пальцями торкнувся срібної маски у формі метелика. Блискуча форма білого світла зникла з його обличчя.
Що це було за обличчя?
Таке обличчя, здатне перевернути світ, таке прекрасне і привабливе, такі дивовижні, благородні та вишуканого, вільне і несприйнятливі, легке, як вітер?
Це було обличчя, в яке жінки закохувалися з першого погляду, а чоловіки відчували себе нікчемними.
« Один погляд на Люня - і ти пропала на все життя», — сказав він.
Су Ло з захопленням дивилася на Нанґун Левуня, її губи злегка зігнулися в усмішку і читались гордістю та захопленням.
Цей величний, благородний і незвичайний чоловік належав їй Су Ло.
Наньгун Левюні міцно стиснув руку Су Ло. У його очах гралася усмішка. Коли Су Ло було дуже цікаво, він ледве змінив свій погляд на Чу Яна.
Він недбало вимовив три слова:
— Ты неправ.
Ці три легені, як пір'я перишки, слова перервали дикий хохот Чу Яна.
Розділ 2395
— Помилився? — Чу Яна несподівано зародилась у серці лихого передчуття.
Кутки губ Наньгун Люня зігнулися в холодній усмішкою, але він не вимовив ні слова, просто дивився на Чу Яна і посміхався.
Погане передчуття в серці Чу Яна ставало дедалі гіршим. Він опустив голову і подивився на амулет зв'язку у своїй руці.
Всі імена на ньому були сірими.
Це означало, що повідомлення не було надіслано?
Чу Ян різко підняв голову, його ненависний погляд впився у Нанґун Люня, перед очима палали два лютих вогні!
Якби він міг, він би кинувся на цього чоловіка і роздер його на шматки!
Наньгун Люуні байдуже посміхнувся:
— Прошу вибачення, коли я увійшов, то мимохідом встановив бар'єр у Храмі Бездні.
— Ты! — Чу Ян задихнувся від люті!
- Хочеш, щоб я зняв бар'єр? — З люб’язністю запитав Нанґун Люнь.
« Ще б! Хто ж не хоче!" Чу Ян люто злив Нангуна Льоуня поглядом.
Але ніхто не очікував, що Нанґун Льоунь виявиться таким змовником. Він злегка помахнув широким рукавом, і наступного разу Чу Ян побачив, як його амулет зв'язку засвітився.
Це...
Невже...
Чу Ян таємно розхвилювався. Він не очікував, що Наньгун Льовун виявиться таким дурнем!
Він інстинктивно приготувався продовжити розмову!
Однак!
"Бум!"
Роздався тихий бавовну, і Чу Ян побачив, як з його амулета зв'язку повалив дим!
Тонкая струмка диму піднімалася вгору, і Чу Ян, як ні намагався, не міг її загасити. Він міг тільки безпорадно спостерігати, як його амулет зв’язку перетворюється на обвуглий шматок.
— Ты! Чу Ян скрегоче зубами!
Наньгун Левуні дав йому надію, а потім безжалісно забрав її. Це було набагато гірше, ніж взагалі не давати надії!
Очі Чу Яна налились кров'ю, він впився поглядом у Нангун Люуня, його кулаки були стиснуті добіла!
- Ти знущаєшся наді мною! - Зрестав Чу Ян, як загнаний звір.
— Тільки зараз зрозумів? — Слова Наньгун Левюня були повільними і неквапливими, здавалися недбалими.
Чу Ян: «...»
Чу Яна все підірвалося!
Розум був поглинутий гнівом, безумство заповнило його свідомість!
Чу Ян, як божевільний, не задумуючись кинувся на Су Ло!
Він знав, що не зможе перемогти Наньгун Левуня. Тому він зібравши останні сили, завдав їй нищівного удару!
Ця могутня сила, що зламала гори і розкинула моря, була надзвичайно сильна!
Якби Су Ло була одна, їй б не піти.
Однак у очах Наньгуна Люня пром’яла насмішка і саркастична сміховинність. Він змахнув рукою, як осінній вітер, що здіймав листя, і безжалісно вдарив по Чуну, який сильно кидався на Су Ло.
Удар Чу Яна був розвідан Нангун Люунем. Су Ло не відчула навіть легкого вітерця, коли побачила, що тіло Чу Яна відлітає назад, немов повітряний змій з обірваною ниткою!
"Бум!!"
Гучний удар!
Це був звук падіння Чу Яна.
Потім почувся тріск.
Це був звук ламаючих кісток Чу Яна.
Коли Су Ло знову подивилася, всі кістки Чу Яна були зламані. Він лежав з відкритими очима, затуманеним поглядом дивлячись на Нангун Люня.
Тільки в останню мить перед смертю він по-справжньому зрозумів, чому ті з "Коварного Шипа" навіть не думали про опір.
Занадто сильний...
Настільки сильна, що це викликало розпач.
Наньгун Левюнґ, наче височіє велична гора, стояв нерухомо перед ним. Його одяг розгалужувався на вітрі, він був подібний до бога.