Глава 2112
Су Ло кинула їм кілька пілюль.
- З'їж їх швидко.
- Що це за пілюлі? Вони такі дивні й гарні, що Рун Цзюнь з цікавістю дивився на пігулку у своїй руці і все ще зберігав певний настрій для вивчення.
— Це Імператорська пігулка-протиподія, — сказала Су Ло, не перериваючи свого заняття по боротьбі з дрібними, наче блохи, дев'ятиокими Ядовитими Павуками, які кишіли навколо них.
— Им... Імператорська пігулка-протиодія? — Рун Цзюнь був настільки приголомшений, що ледве не впав на землю.
— Ну так, Імператорська пігулка-протидія і що з того? — Су Ло недбало вимовила, наче це була звичайна річ.
Тим часом Простушка вже з апетитним хрустом проковтнула свою Імператорську пігулку-протидія, ніби це була лише звичайна цукерка.
Рун Цзюнь замислився.
З яких це пір Імператорські пігулки-протиотруди стали настільки дешеві та доступні, що їх можна роздавати без обмежень? Хіба такі цінні пігулки не повинні бути найціннішим скарбом, про який навіть найближчі люди ніколи не розповідають?
Су Ло роздратовано глянула на нього:
- Ти все ще не прийняв пігулку? Хочеш померти?
Рун Цзюнь був абсолютно правий: ці маленькі, подібні до блохів, дев’ятиокі Ядовитий Павучок були надзвичайно небезпечними. Вони постійно стрибали і скакали біля самих ніг, і коштувало лише на мить зазіхнутися, як можна було отримати укус. Звичайна майстерська пігулка проти їх отрути була зовсім неефективною.
Однак Су Ло й сама була вражена.
Ці великі Дев’ятиокі Ядовійні Павки виявилися надзвичайно плідними! Лише за такий короткий час вони встигли відкласти сотні, якщо не тисячі яєць.
Швидкість, з якою вилупилися нові паучки, змусила кутки губ Су Ло нервово смикатися.
Вони з’являлися буквально за лічені секунди! Вона не встигала подумати, щоб знищити яйця, як з них уже вилуплювалися маленькі пауста. І що найбільш вражає, коли вилупка мала досить непогану силу, але найважливіше — швидкість! Ця блискавка, наче вітер, спричиняла жахливий головний біль Су Ло і дуже перешкоджала їм.
Снаружи Вежі...
Цього разу багато спостерігачів були по-справжньому вражені.
Раніше вони були впевнені, що Су Ло на цьому етапі точно програє що у неї абсолютно немає шансів зламати хід битви і перемогти. Ніхто і уявити собі не міг, що Су Ло в кінцевому підсумку використає хитру тактику « поділяй і владарюй» для ефективного знищення ворогів поодиночці.
Більш того, її спосіб ведення бою став для всіх джерелом натхнення і, можна сказати, дороговказом до успішного прогуляння подібних випробувань в майбутньому.
Багато людей глибоко вкоренились у Су Ло.
Але, як часто це траплялося, також знайшли нещасливих людей. Серед них був і розлючений 201-й номер.
— Так, вони перебили всіх великих Дев'ятиок Ядовитих Павів, це факт! Але що з того? Зараз у них залишилося менше десяти хвилин! Подивіться на них - вони всі виглядають виснаженими і втомленими. Як ви думаєте, чи зможуть вони за позосталий час вбити всіх цих маленьких Дівчатаоких Павочок?
Після цих слів усі присутні знову засумнівалися. Якби вони опинилися на місці команди Су Ло, то не змогли б виконати це завдання.
Десять хвилин... Чи вистачить цього часу, щоб знищити тисячі крихітних ючок і отруйних паучків? Багато людей ставили це запитання, коли дізнавалися про змішані почуття надії і сумнівів.
Вони знову кинули погляд на екран, повний очікувань і хвилювання.
Тим часом всередині Вежі...
Рун Цзюнь, спостерігаючи за стрибками в його ногах маленькими Дев'ятиокими Ядовитими Патулями, відчував непереборне бажання знищити їх усіх одним поглядом. Ці дрібні монстри були занадто отруйні і мерзенні, а їхні маленькі цілі постійно стрибали та ухилялися, роблячи завдання неймовірно важкою.
Рун Цзюнь захоплено подивився на Су Ло:
— Босс! Час майже вийшов! Що ж нам робити? Тут ще стільки цих маленьких тварів!
Янь Мо, зберігаючи спокій, подивився на Су Ло, але в його голосі прозвучала нотка знеохочення і розчарування:
- Ми просто фізично не можемо вбити їх усіх...
Сяо Сунь, опустивши плечі, стиснув маленькі кулачки і в його очах стояли сльози образи та розчарування. Він не міг повірити, що їхні зусилля будуть марними.
Важка атмосфера знеохочення та пригнічення заповнили весь сьомий рівень вежі тортур.
Але, як не дивно, у цей момент Су Ло лише злегка вигнула губи в таємничій усмішкою.
- Що це ви тут влаштували? Ще не прийшов час впадати у розпач. Чому ви всі такі пригнічені, як на похороні? Для кого ви граєте?
— Ще не час впадати у розпач? — Рун Цзюнь, витріщившись на Су Ло, нетерпеливо закруглив очі від несподіваної надії. - Капітане, у тебе точно є якийсь план, так? Ти ж щось придумала, правда?
Глава 2113
За той короткий час, що вони провели разом, захоплення Рун Цзюня Су Ло досягло небачених висот. Він мав сліпу і непохитну віру до неї.
Су Ло, здавалося, не помічала його почуттів. Вона безтурботно розвіла руками:
- Якщо немає способу, його треба придумати. Якщо немає відповідних умов, їх треба створити самим. Хіба не так це працює?
Це було лише часткове пояснення. Питання залишалося відкритим: який саме спосіб вона мала на увазі? Які умови потрібно створити? Рун Цзюнь був повний нетерпіння і обра́зи.
Однак Су Лоу не було легко й безтурботно. Вона посміхнулася і вказувала на вузьку прохід у скелі попереду:
- Подивися уважно. Спосіб вирішення проблеми - ось там.
Коли вони тільки ввійшли на цей рівень, Су Ло уважно дослідила всю внутрішню плановану та особливості середовища. Вона запам’ятовувала рельєф місцевості і всі головні точки.
У товсті гори, наче тунель, проходила вузька стежка. Вона посідала різні частини рівня, пронизуючи серце гори, але була настільки тісною, що здавалося, ніби нею міг пройти лише один чоловік.
Колись, коли всі монстри були великими, вони не могли пройти цією вузькою стежкою. Тому Рун Цзюнь та його товариші навіть не намагалися заманити дев’ятиоких Ядовитих Павів у цей прохід.
Але тепер Су Ло йшла саме на цей шлях, і Рун Цзюнь, почувши її слова, був абсолютно спантеличений.
Яка користь від цієї вузької стежки? Що вона замислила?
Рун Цзюн не міг зрозуміти, Янь Мо.
Люди всередині Вежі були в розгубленості, і ті, хто був ззовні, також не могли зрозуміти її намір.
Ніхто не знав, яке знаброє Су Ло збирається витягти зі своєї гарбузи-горянки і який трюк вона придумала на цей раз.
Але саме неспроможність зрозуміти її задум викликала у них таку цікавість. Через це всі погляди були зосереджені на обличчі Су Ло, в надії зловити хоча б найменший натяк на розгадку.
У цей момент Су Ло повернулася до Рун Цзюні та інших і сказала:
- Ви чудово потрудилися сьогодні. Сідайте тут і відпочиньте трохи. Все інше ми візьмемо на себе.
Рун Цзюнь, який розумів, наскільки важливо використовувати кожну секунду, був стурбований:
- Капітане, ми не будемо відпочивати! Краще допоможіть нам знищити хоча б кілька цих тварів! Стільки, скільки встигнемо!
Ян Мо і Сяо Сунь підтримали його, висловлюючи готовність боротися до кінця.
Але Су Ло лише посміхнулася і сказала:
— Не варто так напружуватися. Ці маленькі бліхи неймовірно швидкі, і потрапити ними дуже важко. Якщо ми вбиватимемо їх по одному таким способом, то не закінчимо і до завтрашнього ранку.
— Тоді як їх вбивати? - Рун Цзюнь, не в силах приховати своє здивування.
Су Ло, з легкою посмішкою на губах, повернулася, дістала невелику пляшку з водою і передала її Простушці. Коли вона нахилилася, то прошепотіла їй на вухо кілька коротких настанов.
— Ты поняла? — запитала вона.
— Поняла! — Відказав Простушка. Потім вона рішуче відкрила пляшку і, з гучним "Плипайтесь!", Вилила всю воду собі на голову і обличчя.
Цей несподіваний і рішучий вчинок Простушки викликав ще більше здивування у всіх присутніх. Що ця дивна дівчина творить? Навіщо вона ллє воду собі на обличчя? І найголовніше, що вона робитиме далі?
З цими питаннями, що кружляють у головах, всі погляди і увага тепер були зосереджені на Простішці.
І ось, під пристойними ідеями сотень людей, Простушка почала діяти. Вона не робила нічого особливого, просто раділа і забігала по всьому майданчику з одного кінця в інший.
Багато хто дивився на неї, наче на божевільну:
— У цієї Простушки випадково не стався напад у найнепідхідніший момент? Навіщо вона так без сенсу носиться по арені, наче гуваючи на лузі? Що це взагалі означає?
Але невдовзі вони зрозуміли, що саме робить Простушка.
Поки вона весело і безтурботно бігала по арені, за нею почали слідувати численні маленькі дев’ятиокі Ядовитих Павучок. Вони спотикалися і хиталися, але постійно йшли за нею, хоч би куди вона побігла.
Крім того, ця дивна процесія з паучків поступово зростала і розширилася. Врешті-решт, всі до єдиного дев'ятиоких Ядовитих Павучок на арені, наче їм раптово промили мізки, вишикувалися в довгу чергу і гуськом погналися за Простушкою.
Усі, хто спостерігав за цим видовищем, були приголомшені:
- Якого біса... Как... Як це взагалі можливо?
— У маленьких Дев'ятиоких Ядовитих Павучків слабка атака, але неймовірна швидкість. Вони можуть дуже швидко ухилитися, і вбити їх по одному дуже складно ... але зараз...