Глава 1910
Третя старійшина мала сильний тиск, який майже не давав Су Ло дихати. Її очі були наповнені злобою, що пустила його. Су Ло ж спокійно дивилася на неї, на її губах грала слабка усмішка, а погляд був глибоким.
Третя старійшина ставала все більш зловісною, і коли всі вже думали, що вона ось-ось вийде з себе, вона розсміялася. Її сміх був подібний до весняного вітерця, але в серцях оточуючих оселився жах.
- Як тебе звати? - Її голос був ніжним, як вітер і верба. Її ставлення змінилося дружнім.
— Су Ло, — відповіла вона.
- Скільки тобі років? — Поцікавилась третя старійшина.
— Молодшого від вас, — усміхнулася Су Ло, піднімаючи куточок губ. Третій старійшина приголомшував очі, і на її обличчі відображалася напруженість, яку вона вміло переховувала. Вона погладила діамантовий жетон в руці, здавалося, про щось роздумуючи.
Су Ло переклала погляд на першого старійшину і з усмішкою запитала:
— Перший старійшина, ви вже досить перевірили діамантовий жетон?
Перший старійшина торкнувся підборіддя і з усмішкою кивнув. Його обличчя віддзеркалювалося добротою і любов’ю.
— А третій старійшина? — З усмішкою запитала Су Ло, її погляд впав на жінку.
Су Ло відчула задоволення, спостерігаючи за відмовою третьої старійшини розійтися з жетоном. Її бліді пальці злегка стиснули, а потім розслабилися. Вона ніжно посміхнулася Су Ло:
- Алмазний жетон дійсно важливий. Його неможливо захистити, це може призвести до смерті. Я подбаю про нього для тебе.
З цими словами третя старійшина хотіла сховати алмазний жетон подалі, незалежно від ситуації. Вона не прагнула честі цих жетонів, але в них був слід майстра міста. Як тільки вона подумала про це, їй захотілося залишити їх собі.
— Хто посміє вкрасти жтон, який подарував майстер міста? Хто наважиться на таке? — З холодною рішучістю вимовила Су Ло, дивлячись на третю старійшину, яка була шокована її словами. Цей жетон міг помножити окуляри в п'ять разів, і якби його забрали, хто зміг би допомогти їй?
Коли третій старійшина почув слова Су Ло, то не відразу впадала у відчай. На мить запанувала тиша.
Перший старійшина, сміючись запропонував:
— Третя молодша сестра, чому б тобі не повернути той жетон прямо зараз? Якщо він тобі дійсно потрібен, почекайте повернення майстра міста і попроси у нього такого ж.
Коли третя старійшина подумала про це, її кігтя пальців трохи побіліли (прим. пер.: Куди вже біле). Якби все було так просто, вона б не ревнувала.
Су Ло так легко отримала той жетон, через що серце третьої старійшини палало від заздрості. Однак у цій ситуації, з погляду громадськості, перший старійшина явно надавав їй допомогу і вона не могла зробити інакше.
Зрештою третя старійшина глибоко зітхнув, подивилась на Су Ло і повернула їй алмазний жетон.
З уклоном вона сказала:
— Пані Су, ви отримали діамантовий жетон з рук самого майстра міста. Це означає, що ви стали головною ученицею міста Чистилища. Не хвилюйтеся, відтепер ніхто вас не посміє образити.
Хоча майстер міста ніколи раніше не давав діамантових жетонів, з цього часу Су Ло офіційно увійшла до числа головних учениць.
Третя старійшина з холодом поглянула на неї і сумнівалася, кажучи:
— Ти думаєш, що це справедливо?
Су Ло посміхнулась і сказала:
— Це справедливо чи ні, не має значення. Перший старійшина, що ви думаєте про це?
Перший старійшина з усмішкою кивнув:
- Пані Су, якщо майстер міста вважає це справедливим, значить так воно і є.
Глава 1911
Перший старійшина, здавалося, був повністю на стороні Су Ло! Вираз обличчя третьої старійшини ставав дедалі напруженішим. Вона не знала, що майстер міста вже мав розмову з першим старійшиною.
— Пані Су, — сказала вона з іронією в голосі, хоча ви й користуєтеся впливовими зв’язками для того, щоб чинити тиск на інших, але ваша справжня сила полягає у спроможності зруйнувати міський мур.
Су Ло посміхнулася з легкою усмішкою.
— Якби не спроба вбивства третя старійшина, як би могли обвалитися стіни? Хіба ви не повинні пояснити нам це?
Третій старійшина висунув безпідставні звинувачення проти Су Ло, і вона вважала себе правильною відповісти тим самим.
Незважаючи на їхню позицію як представників молодшого покоління, третина старійшин не змогла стримати свою запальність. Перший старійшина не дозволив їй бути такою нестриманою, і він кинув погляд на Цзи Ян. Та коротко виклала суть попереднього інциденту, підкресивши зарозумілість Лані І та Хуан І, а також їх спробу вбити її.
Коли Цзи Ян закінчила говорити, Су Ло не задумуючись додала:
- Якщо місто Чистилища не захоче нас прийняти, давайте підемо. Коли повернеться майстер міста, ви зможете все йому пояснити.
Су Ло розвернулася і попрямувала до виходу, а Цзи Ян та інші пішли за нею. Перший старійшина, нехотячи подивившись на третю, сказав:
— Лан і інші не дуже добре справилися з цією справою. Безнадійність не завжди може переконати людей. Що стосується того, як їх покарати... — Перший старійшина кинув гарячу картоплину в бік Су Ло.
Третій старійшина був розлючений, але не міг протистояти владі першого старійшини. Вона лише тихо зітхнув, її холодні очі, наче ножі, прокололи обличчя Су Ло.
Ця жінка задумалась над тим, як потирати підборіддя. Мисли бігали в її голові з блискавичною швидкістю. Незабаром її очі засяяли, а губи повисли в усмішку. Вона запитала першого старшого:
— Чи перший старійшина визнав мене, що мені вже дали місце для проживання?
Чоловік з усмішкою погладив свою козляну борідку:
— Так, для вас вже все готово. Але для того, щоб виконувати чорну роботу, потрібні кілька дівчат-службовців.
— Можливо, не буде достатньо двох служниць, — сказала Су Ло з волоссям.
— Може, краще три? — Перший старійшина продовжував посміхатися, наче добрий дідусь.
Чи учень, яким вона так пишалася, буде покараний і перемінений на служницю, яка виконує важку роботу? Чи ж це не стало для неї ляпасом? Хіба це не свідчить, що вона не може захистити навіть своїх учнів?
Су Ло, наче наказ для своїх солдатів, вказувала пальцем на Лан і Хуан І.
— Ці двоє виглядають дуже відповідними, — сказала вона.
Третя старійшина перервала її:
- Стан Хуан І не робить нічого кращого: вона отримала серйозні травми, навіть дихає ялиці. Чи зможе вона виконувати обов’язки служниці, які вимагають значних фізичних зусиль?
Це заперечення здавалося розумним. Проте Су Ло усміхнулася і дістала з рукава білий нефритовий флакон. Вона почала поволі тремтіти перед третім старійшиною червоної пігулки.
« Пилюля імператорського класу для зсідання крові », — сказала вона, і не тільки третій старійшина, але й багато інших зрозуміли це.
Навіть у місті Чистилища свині, які належали до імператорського класу, вважалися цінним товаром. Налічували лише невелику кількість, і всі вони зберігалися у провідних експертів. Грандюр Ронг Юнь — єдиний, хто міг переробити пілюлі імператора на цьому континенті.
З боку Су Ло було дуже мило дістати пілюль імператорського класу для зсідання крові і віддати її тому, хто намагався позбавити її життя. Деякий час ніхто не знав, що сказати з цього приводу.