Глава 1331
Але тут серед темряви і відчаю спалахнув огорнений надії: старий згадав про коштовний кришталево-швидкісний шар, схований у його нагрудній кишені. Займаючись збиранням душ покійників, він не думав про те, навіщо воно потрібно — рішення було спонтанним, за бажанням інтуїції. Тоді він просто подумав, що чорна аура може стати непоганою підживкою для його власної. Енергія мертвих не така апетитна, як кров мерзенної дівчини, але все ж краще, ніж нічого.
Однак чорні ниток поглинали один за одним і потягнулися до його тіла. Хоча енергія в нітях не мала нічого спільного, але « урожай» з мільйона померлих на полі бою був більш важливим. Холод поступово відступав, дихати стало не в приклад легше. У певний момент Зедок Мо відчув у собі силу, яка може зруйнувати гори і повернути назад річки - а вже впоратися з дев'ятиповерховою пагодою, що заточила його в тюрмі, та податливо.
Будівля, що зменшилась на очах у Наньгуні Люня, затряслася, звивалася і була небезпечною — юнак нахмурився й втягнув бійку духовного війська у пагоду, намагаючись її заспокоїти, але марно. Ураган льодової енергії, сильний і ширяючий всередині, погрожував вирватися в будь - який момент. І Його Високість прийняв єдине правильне рішення в цій ситуації: загнав « хлопчину», що скує безумця, якнайдалі, за горизонт.
І, як виявилось, зробив він це дуже вчасно: вже в повітрі пагода вибухнула, освітлюючи весь небосклон багровим сяйвом. Після вогню місяць і зірки заволокли густим чорним туманом, який опускається на землю грибоподібною хмарою. Горючі уламки розлетілися в усі боки, що слугувало під загрозою від усіх цих подій світу незагубленого, незмірного і крайніх подібних до нього обставин через Предка Мо. Вся його фігура блищала блакитною, наче покритий товстим шаром інія, обличчя було спопешено чорними прожилками, а очі палали прагнення вбивства. І старий, не гаючи часу, негайно атакував хлопця, який сміявся запечатати його в пагоду.
Наньгун Левуні був глибоко вражений тим, як діє противник — хоча й не подавав уваги — він залишався доброю міною під час поганої гри. І навіть коли на нього зрушилися градом тисячі лезів-ледівок, лише посміхнувся і приготувався до бою. Його тіло напружувалося, в очах не було ні краплі страху чи паніки — тільки зосередженість. Довкола шум цілого водоспаду, що розрізує повітря, був справді страшним.
Глава 1332
Чоловік стояв до останнього, поки блискучі ножі не зарізалися буквально в сто метрах від його носа. Інакше він виглядав б не так пафосно, очевидно. А потім почав швидко-швидше перебирати руками, викововуючи з наелектризованого від його тіла рухів безліч блискань. Одна з них, підлітаючи до свого творця ближче, неохоче клацнула зубами зі стану щетинистої морди змії-дракону — мол, « мисливець, а ти не міг би опрацювати наше походження трохи раніше, щоб не зображати тут скибленого млина?»
Наньгун Левуні, чи не соромившись справедливого зауваження, сказав: « Уперше! »
Електричні розряди слухняно полетіли до лезам-лезів. Бамц, бумець — іскринка, що відбивається й розмножується в крижаній кишці. Серед хмар це було, наче неймовірна краса соловейки — навіть Су Ло, яка на підльоті до свого коханого ойкала і відскочила, сівши на землю та затиснувши руками голову, невпевнено висунулася зі своєї « крижини» і захиталася видовищем. Схоплюючі квіти-фонтанани на фоні загального стресу щільно закарбовуються в її пам'яті, як найпрекрасніше, що дівчині коли-небудь доводилось бачити.
Але, окрім спогадів, зіткнення двох стихій — льоду та блискавки — створило сильне коливання енергетичних полів. Земля в той раз звила, затряслася, пішла тріщинами і розверзила шари ґрунту, ковтнувши квітучі луки. У радіусі 20 кілометрів схили і поля перетворилися на одну глибоку яму. Після першого дощу вона стане величезним озером. А Су Ло ще не вірила, що Майстер Града Чистилища колись у гніві порівнював гори з землею, в результаті чого утворився гірський ставок - ось, будь ласка, на обличчя докази небезпеки для суспільства і ландшафту всяких незрівноважених могутніх експертів.
Його Високість принц Цзінь подумки прорахував варіанти: можливості його тіла, нави, не безмежні, і якщо він не зможе отримати безмовну перемогу над Предком Мо протягом найближчих п'ятнадцяти хвилин, а він, та Су Ло приречені. Загадкова сила його тіла була занадто величезною, надто безособовою і абсолютно не піддавалася контролю. Завдяки цьому ресурсу Наньгун Левюню вдалося прорватися за лічені години до командира, але проблема полягала в тому, що його фізичне тіло не співало за розвитком духу. Та ще й божевільного старого чоловіка мало того, що легко позбувся кайданів, так і, замість того щоб тихо-мирно здохнути, роз'ярився пуще і зовсім не соромившись, застосовує весь свій арсенал вбивць. Хлопець не мав іншого вибору, окрім того, що міг би піти ва-банк - ризикований, але інший шанс у них просто не буде. Все його тіло напружилося, підготувавшись до стрибка.
Стан предка Мо було близько до екстазу і ейфорії: азартна битва захопив його з головою, він повністю віддалився цьому бою, позабавивши про все на світі. Навіть про цю вишукану пані з її дорогоцінною кровоточкою, Су Ло навіть подумала образитися, що її прелещості віддали перевагу якомусь стрункому хлопцю, але потім вирішила прислухатися до народної мудрості: чим б дитина не тешилася - тільки інших спалювати не намагалися.
Битва десятиріччя (а могутні експерти нечасто переходили до відкритої конфронтації один з одним, більше захоплені завоюванням нових вершин культивування) проходила акурат на кордон між Східним Ліном і Північним Мо, на багатовікові луки — точніше, у колишніх степах та майбутньому озере, - зліва й праворуч оточена гірськими пасма і пролягає лінія Чорношнього лісу. Загалом, загальні антураж і арена були що потрібно, і противники не вагалися застосовувати свої найгаласливіші техніки, найбільш криваві прийоми: вийти міг тільки один.