Глава 1183
Ступенька. Ступенька. Ще сходинка. На восьмий рухах чоловіки сповільнилися, бісерики поту блищать на скринях. Вдох-видих, нога повільно, але впевнено піднімається вгору - і долає бар'єр. Дев'ята сходинка. Навіть стояти на ній було майже нестерпно. Пот уже не блищав градом, який стікав по обличчю мантії. Наньгун Левуню знадобилося кілька хвилин, щоб зібратися з силами спробувати хоча б відірвати ступні від мармурової поверхні. Він ніби втягнувся у швидко застигаючий цемент, і тепер як у тій казці: тягне-потягнути, а витягнути не може. Ми хотіли буквально-таки титанічні зусилля, щоб підіймати черевик від підлоги всього на якихось п'ять сантиметрів. А до десятої сходинки ще яка відстань - як би Його Високість у своєму рості не висох весь від втрати рідини поки зійде на сцену.
- Давай, Наньгун Лююню, ти зможеш! Для тебе і твого надмірного его це все дрібниці, ти ж пам'ятаєш... - тихо бормотала собі під ніс Су Ло, напружено спостерігаючи за кожним рухом, кожні важким вдихом коханого.
Цзи Ян сама вислизала, але не сміла ще більше тиснути на мізки подругу. А тому жертвою її нервових треволінів став Бієнн Юін:
- У третього Старшого Брата, здається, проблеми ... Такі навантаження... Їх взагалі хоч хтось в змозі витримати?
Хлопець, який не сміє моргнути ще раз, тільки б не пропустити можливі зміни в ситуації його друга, покосився на примхаючу мордашку Цзи Ян, потім перевів погляд на стискаючої руки в кулаки Су Ло... Перебільшено-бодрос хмикнув:
- Та що ти, тобі просто здалося. Все з ним в порядку. Це ж Наньгун Левюні, ти хоч раз бачила, щоб у нашого Великого і жахливого що-небудь не вийшло?
- Але...
- Він справиться. Впорається! - Перебила Цзи Ян екс-Четверта Міс, впевнено киваючи власним думками. Вона повинна вірити у свого чоловіка. Хоча б тому, що віра в принципі єдина річ, яку їй залишається на даний момент.
А Наньгун Люуню залишався всього один-єдиний крок. Лише одна сходинка відділяла його від чогось ще гіршого, ніж сам підйом.
Він три рази піднімав ступню, і тричі повернув її назад. Від того, хто провів поту, все тіло страшно лускалося, але він навіть не міг дозволити собі такий розкіш, як змахнути крапельки вологи зі брови і шибениць, щоб у очі не затікали. Скосив очі в бік, оцінив стан палички у руках Господаря Лабіринта — прогоріла вже до середини. Часу в обріз.
Глибокий подих, який очищає розум від усіх сторонніх подразників. Ставши на самоплив до сеансу: « Я прышко, невагоме. Біле таке, пухнасте ... Так, не відволікатися! Прышко, пёричко...»
Духовна енергія, що рівномірно розподілена по всьому організму для захисту, плавно перетікала в ногу. Чудовий тиск швидко обрушився на його тіло, грозячи розчавити, розплющувати, змити в тонкий млинець - але Нангун Льоунь лише стиснув міцніші щелепи, піднявши ступню і зігнувся-таки на сцену!
- Крутотенюшка! Третій старший брат зміг! Він справився! - Весело вигукувала Цзи Ян.
- Так, красивий як завжди, - з серйозною міною покинув Бієнн Юін, ховаючи в широким рукавах мантії підроблюючі руки.
У Су Ло наче камінь з душі впав. На обличчі засяяла збентежена-радісна усмішка, від якої всім навколо ніби стало трохи світліше. Однак полегшення тривало лише коротко.
- Що ще за чортівня?
Бієчен Юін і Цзи Ян, до цього моменту перебувають у радісному збудженні, переглянулися та синхронно втупилися в сторону Нангун Люня. І побачене змусило їх похолодити від жаху.
Усі вони наївно сподівалися, що саме випробування полягає в тому, щоб піднятися на цю прокляту сцену. Але, як виявилося, адова драбина була ще квітами. А ягідки почалися тільки зараз.
- Святі угодники! Що ж це таке? Третій старший брат, він ... Він ...
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Глава 1184
- Другий Брат, почекай... Стій! - тільки і зумів вичавити з себе Біен Юїн, наче той, що приміряв до підлоги під ногами.
Наньгун Левуні вже і сам відчув зміни у своєму тілі. З сильного, повного енергії організму як крізь брухт витікала життя. Процес старіння став безжалісним і швидким. Настільки, що, здавалося, з кожним кроком він наближався до власної смерті. Це як купатися в річку Стікс аїдового царства.
У очах захиталося — щосекундно дябле тіло, щоб зменшити споживання і так дефіцитної енергії, прибрало панорамний зір, замінивши його тунелем. І в кінці темного переходу яскравою зіркою блищала заповітна шкатулочка. Він повинен врятувати життя Малому Лоу. І він повинен дістатися до неї, чого б це йому не коштувало.
Ло Ло, просто дай мені трохи дощу... Я... Зараз...
Шкода, що у самої дівчини він думки на цей рахунок запитати не попрацював. А на її викрики в дусі: « Не смій, чуєш? Не треба!» і зовсім вирішив не звертати уваги на рівні рахунки. Так і пёр, безжалісно віднявши титул найбільш впертої істоти у осла і присвоївши воно собі-любому. Повільно, зосереджено і непохитно — з кожною миттю втрачаючи ще один рік свого життя.
Тридцятилітня Наньгун Левюнь. Сорок. Ось йому вже півтинник стукнув - а чортова шкатулка все ще була неймовірно далеко.
- Ні, ні, так не може бути... Третій старший брат... - Цзи Ян, що не в силах стримати сліз, заткнулася носом у брамах мантії Бієчен Юіна. Одна рука хлопця заспокоювало погладіла подружку, а друга безшумно (як тільки умудрився?) вдрукувалася в найближчу стіну. Ті, хто втратив чоловіка і сльози — щоб не завагітніла й не знеохочувалась.
Шкіра на тілі Наньгун Люня висихла, міцно обтягнула скелет. Чорні як смола волосся побілили. Су Ло тихо всхлипнула: її неперевершений, ідеально- красивий чоловік перетворився на живе (все життя!) смерть... А до Криваво-малого Норичника Нінпо ще залишалося три кроки. Три кроки.
Його Високість, немов відчувши біль і досвід екс-Четвертої Міс, з важко повернув до неї голову і видавив посмішку. Він намагався потішити її, заспокоїти хоч трохи - але досяг іншого ефекту:
- Ты... - її лютим шипінням могли б позаздрити мадагаскарські таргани. - Слухай уважно, Наньгун Люуню! Здохнеш - я за тобою хоч спущуся! Спущуся, знайду тебе, і витру всю душу!
Незважаючи на її лють, що обурює її, саме в цю секунду Су Ло повністю усвідомила: вона дійсно любить цього самовпевненого, егоїстичного і тиранічного ворожіння. Любить безчесно, щиро. Здається, навіть сильніше, ніж самому себе. І від усвідомлення, що вона може втратити його в будь-яку секунду, в очах темніло, і ноги зрадників підкашівали.
Довірся мені, - вперто повторював принц, роблячи наступний крок у прірву. З кутка губ вилилася тоненька струйка крові, але чоловік не знайшов у собі сили стерти цей слід його слабкості. Тільки глянув на свою руку, що зсохла до стану муміфікованої. Його життєвий резерв був на виході, смердюче дихання смерті відчувалося в сантиметрі від його посрібленого сивини затилку.