Розділ 437.
- Та годі тобі, я ж турбую! Може, тобі потрібно води випити?
Чи під впливом голоду, чи через стрес останніх днів Су Ло дійсно відчула себе трохи винною: врешті-решт, це був всього лише поцілунок, чого вона так бурхливо відреагувала? Наньгун Люньє ж поранений як... і, судячи по його блідості, не тільки на голову.
У результаті, дівчина відчувала себе квочкою-наседкою, що стрибає навколо гнізда. Але чим більше вона хталась над ним, тим сильніше наглів хлопець: вона з лівого боку втече — він відвернеться праворуч, ліворуч перебігає - а голова цього вмираючого вже зліва.
Ну а-мае, дитячий садок, штани на лямках!
Су Ло докладаючи зусиль, вона роздратувала чоловіка і тихо бурчала:
- Ладно, ладно, я была помилялась. Мені не варто було тебе штовхати. Досить дутися, а?
І тільки тепер зволив Наньгун Люун лисий лікунок свій світлий явити Су Ло, щоб нагадати презирливій:
-Ме Величність поранений!
- Так, так, бовдур закивав дівчину, як мантру повторюючи про себе « з хворими і юними треба в усьому погоджуватися».
-Ме Величність – хворий! - Він продовжував скаржитися.
-Да знаю я, знаю, — втомилася Су Ло.
А у своєму світі вона не моргнувши оком відсилала таких гадів-симулянтів до могили. Тепер же - подібна! - Треба з ними вести переговори!
А Наньгун Люнґун не міг поспівати. Зклавши руки на грудях, він різко втупився на Су Ло:
-А раз знаєш, тоді чому все ще не віддала мені належне?
- І чого це я тобі заборгувала встигла? - На секунду вийшовши з образу « слухняної і усвідомлення своєї провини», підозріло вимовила дівчина.
-Ком-пен-са-ци-ю! - Як і для маленької, по складах, важливо мовчав принц Цзінь.
- Що ще за компенсація? Не можна поконкретніше? - Ух, якби цей гад не був хворий — вона б давно розвернулася і пішла, а не витягувала б тут пояснення кліщами!
Помітивши роздратування та нетерпеливість Су Ло, Наньгун Левуні знову зобразив із себе смертельного ображеного. Обвинувачно дивлячись на дівчину, він слабким голосом простоал:
- Ізбила, розумієте, і навіть поцілувати не хоче за моральні та фізичні збитки.
Він виглядав добродійкою дружиною, яка зазнала знущань з боку свого чоловіка. Ваше Високість, принц Цзінь, дорогоцінний Ви наш, ну припините вже будувати з себе ображену невинність, Вам, знаєте, не йде.
Су Ло хотіла висловити йому все, що думає про його вимагання (і домагання також!), при чому в недрукованих виразах, але... Вона зазирнула у його жалобне око і зрозуміла, що не може вимовити жодного слова.
Що ж, Су Ло була змушена визнати свою поразку. Так, вона програла цьому лицемірному, жорстокому і підступному засранцю. Цю битву, але не війну!
Дівчина наблизилася до Наньгуна Льюню і легонька, наче вітерець пробігши повз нього, смокнула його в щічку.
- Ну тепер-то все, квити? - Су Ло, безпорадно буркнув.
Ось тільки надією її не призначено було збутися, симулянт маньячістий як і раніше був незадоволений:
-Ти промахнулася.
-Драки хочеш? - Все, кінець витримці.
Су Ло зробила важливий висновок: з козлами слід поводитися так, як вони заслуговують, і не поблагословити їх! Таким палець в рот не клади - по лікоть відгризуть.
Наньгун Левюнґ, відчувши войовничий склад розуму дівчини, накинувся на землю (доброго польоту було недалеко), і притиснув руки до грудей, відмовився вставати.
Це був непристойний ранній ранок, в роті Су Ло за останні кілька днів не побувала нічого крім морської води, її чорт візьми, заморозили! А цей гад сміє тут ще виживати! Дівчина зі злістю потягла його за руку, намагаючись того підняти:
-Хватит нити, я знаю, що ти в порядку. Підйом, швидко! Нам потрібно йти далі, а не твої істерики слухати -бес корисно — вона його і на сантиметр не зрушила. Су Ло присіла біля керточки: « Чим ти ще не задоволений? » Що з твоєю грудьми? Ти що, дійсно поранений?
Дівчина потягнулася, щоб відкинути підлогу халата, але Наньгун Люнь різко відкинув її руку:
-Не.... Він спробував піднятись, але знову спустився на землю.
Розділ 438.
Його відчайдушний опір лише розпалив цікавість Су Ло.
Чиста, білосніжна і сяюча шкіра принца Цізія тепер була зігнута порізами різної глибини та розмірів — найбільша рана простягалась від лівої частини грудей й насипалася до правого краю живота.
- Ей, збоченка заклопотана! - Наньгун Левюнґ, намагаючись пахнути поли мантії, але Су Ло була непрестонна і, не відриваючи очей, шокувала то криваве місиво, яке раніше було його грудною кліткою.
У найбільшого поріза навіть краю не сходилися, відкриваючи криваво-червоні м'язи. І з таким жахом він ще вмудрився плисти по солоному океані... Тільки уявіть собі, як у Су Ло волосся дибки встали.
Дівчина з силою напала на того, хто намагався стати явного мазахіста і люто ринула:
-Ти хоч уявляєш, наскільки це поранення? І як довго ти збирався від мене це приховувати? — Здається, що настав її черга істерити: очі почервоніли та наповнилися слізьми, голос зривався і стало важко дихати від плачу до горла ридання.
На блідому обличчі Нанґуна заграла диявольська насмішка:
- Ти, нарешті я побачив, як моя маленька Ло ревет - рідкісне видовище, однак. Ну-ну, невже ти до цих пір не зрозуміла, що я приховував це від тебе тільки для того, щоб ти проникла почуттям провини?
Навіть добувши « добровільного ефекту», він продовжував дражнити її!
А зараз, коли вона відштовхнулася від себе, то з усією дурою вмазала йому прямо в груди! Здавалося, що ще паршивіше Су Ло вже не могла себе відчувати — але ні, виявляється, немає обмежень самобичування. Дівчина хрипла сказала:
-Наньгун, мені дуже шкода.
- Ніколи більше не кажи мені ці слова. Мій Величність цілком обійдеться і без твоїх « вибачань», - хлопець ніжно посміхнувся і підмигнув: - Поки ти слухняно тримаєшся на моєму боці, зрозуміло.
Су Ло, стоячи перед ним на колінах, кивнула і, утерів ніс, стурбовано запитала:
-Як твоя рана? Які ліки необхідні?
Чорт, треба було приділяти більше часу не культивації, а вивченню Аптекарського мистецтва! У цій області вона все ще була вкрай слабка.
Наньгун Левюнґ, спираючись на Су Ло, повільно піднявся.
На цій славній горі є потрібні лікарські трави, і чоловік задумливо підняв голову до неба: - Але для початку, потрібно знайти притулок, дощ піде.
Су Ло після нього підняла очі: на світло-лазурному небі не було ні хмарки. І з чого він взагалі вирішив, що буде дощ? Ну, оскільки так вирішив Нанґун Люнь - значить, у нього є на це підстави. Отже, кивнувши головою:
- Гаразд, навряд чи нам незабаром вдасться покинути острів. Потрібно знайти який-небудь дах...
Дівчина кинула на Нанґуна винуватий погляд. Він був сильно поранений, і все одно пройшов величезний шлях, щоб знайти її на цьому незаселеного острові. Ще й погіршив своє і без того незавидне становище, вивільняючи її з крижаного кокона, а вона...
Наньгун Луюнь стиснув її ніс, який вже був готовий захлюпати. Він усміхнувся і весело сказав:
- Хіба тобі вже так шкода Моє Величність, спробуй наступного разу не чхати і не відштовхнути мене, раптом тобі сподобається?
З цими словами він обхопив рукою плече дівчини і переніс на її тендітну фігуру всю свою вагу. Він дивиться, як труну кладуть в мотлох. Ось що Су Ло могла пообіцяти, так це те, що незабаром вона точно не відштовхує його. Ще доб'є ненароком, болезного. Жаль.
Так і йшли вони маленькими шажками, він був притиснений до неї всім тілом, вона обнімає та підтримує його знебарвлену тварюку. Принаймні один з них (згадайте, хто) був цілком задоволеним життям у той час.
Вони пройшли не так багато, перш ніж Нанґун Люнь застиг на місці і ткнув пальцем в бік від Су Ло. Прослідкувавши очима, дівчина помітила печеру, сховані гілками Гліцинії.
- Піду, гляну, - Су Ло присклала чоловіка до дерева, впевнилася у його стійкості і потопала на розвідку.