Глава 195
Насправді, Су Цзянь був кілька злий на пані Су. В одному випадку Бієнн Юн мав рацію, бо була надто упереджена до своєї падчерки. Дозволити Су Ло жити в таких умовах, у цьому розвалюху, протягом багатьох років... Як би там не було, Су Ло все ж його, Сю Цзяня, дочка!
Су Цзянь ні секунди раніше не сумнівався у своїй дружині, але тепер в його серці з'явилося недовір’я, по ідеальності його Пані Су пішли дрібні тріщинки.
Через сумніви, які насаджувалися в землі, Су Ло буде намагатися досягти зрілості і приносити плоди. Від неї не укрилося зниження температури в стосунках між подружніми партнерами.
-Генерал! Ми щось розкопали!
- Доставайте уже! - Су Цзянь стояв перед ямою і, не відлучаючись, вдивлявся у її дно. Його маску байдужості, як вітер здуло — він не міг залишатися спокійним у цій ситуації!
Однак коли на поверхню витягли маленьку скриньку з червоного сандалового дерева і відділені парчою, тінь страху промельнула в його очах.
Він знав, що старший Су закопав золото, але не мав жодної інформації про старого переструховника...
Пані Су так само відчувала себе не в своїй тарілці, а тому вона наказала своїм людям закопати цю скриньку. Що ж відбувається?
Су Ло теж була багато здивована, хоч і ретельно приховувала це.
Так, після того, як вона здогадалася про наміри пані Су, вона дійсно дещо закопала назад. Однак, ця парчова скринька вона бачила вперше.
Значить, його тут сховав хтось інший. Питання полягає в тому, хто саме це зробив і навіщо? Яку стратегію придумав цей хтось і які його цілі?
Су Ло було небезпечно звузити очі, але її обличчя вже не видавалось занепокоєнням — воно й далі залишалося спокійним, зібраним і незнищенним.
Біен Юін встиг побачити секундне замішання на мордашці Су Ло, і тепер його очі сяяли від захоплення та вдячності. Ось це витримка! Цей стервець, Нанґун Люнь, напевно знає штовх в жінках.
Раптом, Су Ло обернулася і втупилася своїм пронизливим поглядом прямо в очі Біон Юину, чому той мало не спіткнувся. Однак він швидко взяв себе в руки і, розсміявшись, послав її у відповідь самовдоволений погляд.
І чого це ми так посміхаємося? Невже, той, хто підкинув цю парчову скриньку, і є... Він? Су Ло сердито смикала рігком рота. Що за гра він затіяв, хотілося б знати.
Солдат шанобливо підняв цю маленьку скриньку і на мить вагався замер. Він не знав, кому саме слід вручити знахідок.
Су Цзянь, звичайно, був господарем будинку, але тут також стояв і кронпринц — а він майже володар імперії. З другого боку, був Біен Юін — людина не обділена владою.
Ось, стоїть кронпринц — весь з себе величний і байдужий, мосю корчить, від «скуки». Біечен Юін, криючись, наковтує його вираз обличчя, від чого кронпринц знову мало не вибухає від люті.
Су Цзяню набридло це видовище і він рявкнув на зазеленого солдата:
- Неси сюди.
Зрештою, парчовий ларець у нього в руках. Очі всіх присутніх відразу зосередилися на ньому.
Невеличкий ящичок був завдовжки в дві людські долоні і завширшки в одну долоню дорослого чоловіка. Зверху було викарбовано вигадливий візерунок, який складався в золотій феніксі. З першого погляду кожен міг сказати, що цей ларчик і сам по собі не дешевий.
Чи всередині справді лежать дорогоцінні камені?
Су Цзянь з благоговінням відкрив маленький парковий ящичок. Його обличчя застигло суміш здивовань і підозрілості.
Усередині не було коштовних каменів, а лише... тонка книга.
Звичайна, синя шкіряна. На ній навіть не було назви.
Можливо, в цій книзі заховані якісь секретні прийоми бойових мистецтв?
Су Цзянь нетерпляче розкрив книжку і, перегорнувши лише одну сторінку, різко змінився в обличчя!