Глава 60: Я не сподівався такого повороту
« Вибери одну, Джоне, — сказав професор Дамбльдор усміхнувся і вказав на три коробки перед ним.
Джон помедлив, потім повернувся і запитав з подивом:
- Я не зовсім розумію, професор.
- Все дуже просто. У кожній з цих коробок є одне із трьох чарівних істот, яких ми вчилися працювати в семестрі минулого року - пояснив Дамбльдор. — Ти мусиш вибрати один з них для практичних іспитів.
Джон кивнув і вказав:
— Я виберу ту, що посередині.
- Дуже добре. — Змахнувши рукою, Дамбльдор змусив дві інші коробки зникнути. - Тепер я можу сказати тобі, що в коробці знаходиться боггарт. Пам’ятай, що ти дізнався про те, як з ним поводитися. Скажи, коли будеш готовий.
— Боггарт?. — Джон насупився.
Про богагарте вони дізналися на першому уроці захисту від темних мистецтв. Тоді він спеціально залишився в кінці черги, щоб не зіткнутися з ним особисто: того дня один боггарт фізично не встиг би налякати весь клас по черзі.
Він точно не сподівався побачити його знову, тим більше на іспиті.
Богґарт виявляє найпотаємніші побоювання. Навіть сам Джон не знав, на що він перетвориться.
Що, якщо він прийме неподібний вигляд і викличе підозри у Дамбльдора?
Чи слід використовувати оклюменцію і подавати фальшиві думки?.
Він швидко відкинув цю ідею.
Тому що раптом зрозумів: ситуація відрізняється від уроку. Тепер він стояв перед ящиком сам, а отже, боггарт вже прийняв форму його головного страху. Навіть якщо зараз застосувати оклюменцію, буде пізно - боґґарт вже "вибрав" образ.
Боггарт змінюється лише тоді, коли людина змінює своє ставлення до нього.
- Ти готовий, Джон? — Ледве запитав Дамбльдор.
« Так, професоре », — відповів Джон.
- Будь осторожен...
Дамбльдор клеїв пальцями. Замок на ящику повільно відкрився. Він лагідно нагадав:
— Не нервуй. З богомгартом легко впоратися. Просто пригадай, чого тебе вчили...
Він не закінчив. Його очі розширилися.
З ящика виповзло щось, і Джон мало не забрав паличку.
- Що за... Це... - Він ледь виговорив. — Я ніколи не очікував такого...
Навіть боггарт виглядав розгубленим, коли вибрався назовні і думав про те, що сталося.
Тому що він перетворився на людину.
У високій, худорлявої старого з блакитними очима, очками-півмісяцями, довгою серебристою бородою і кривим, колись зламаним носом. На ньому були темно-зелена мантія і довгий фіолетовий плащ.
Тобто він став точною копією професора Дамбльдора.
Тепер у кімнаті стояли два однакових Альбуса Дамбльдора.
...
— Я вважаю, що справжній чоловік - це я, Джон. На його обличчі знову з’явилася усмішка. « Хоча я зізнаюся, але трохи засмучений тим, що так лякаю!
- Вибачте, професоре...
- Не вибачайся. Зрештою, ти здаси екзамен, — сказав Дамбльдор із сміхом.
Джон не мав вибору: він підняв паличку і направив її на другий « Дамбльдора ».
— Ріддікулус, — тихо вимовив він.
Біле світло вдарило у шелеманого двійника.
Бузинна паличка в його руці злетіла у повітря, зросла і перетворилась на величезну тростину. У лівій руці з’явився срібний довгий меч інкрустований коштовностями рукав та прикрашені ніжними ножами. На грудях з’явилася міфічна броня, а плащ і мантія стали сліпучо білими.
Срібний шарф обвився навколо шиї, ідеально поєднуючись з його гострим капелюхом.
Боггарт, який тепер одягнений як театральна « героїчна» версія Дамбльдора, розгубився в своєму абсурдному вбранні, зовсім забував про страх.
— Ха-ха-хо! — Справжній Дамбльдор розсміявся, прикриваючи рот рукою. - Чудовий смак у одязі, Джон! Це дійсно забавно... Може, і мені варто так заряджатися!
Він додав, посміхаючись:
— П'ять з плюсом. Я вже можу сказати, що ти отримаєш найвищий бал з захисту від темних мистецтв.
Це був другий предмет, за яким Джон отримав найвищу оцінку — але він не відчував радості.
Він сумнівався, що метаморфози в директора пройдуть безслідно.
— Професор... Я можу йти? — Тихо запитав він.
Звісно! — кивнув Дамбльдор. - Екзамен закінчений. Насолоджуйся відпустками...
Але ледве Джон повернувся до виходу, Дамбльдор додав:
що ти найбільше боїшся. Може, одного дня влітку ти мене приєднаєш? Я хотів би відвідати тебе вдома.
Джон зрозумів, що Дамбльдор не відпустить його.
Але відмовитися він не міг.
З болючим виразом обличчя він кивнув:
- Дякую, професоре...
- Добре, наступний! — Він сказав Дамбльдор весело, махаючи йому рукою. — Луна Лавгуд!
...
Пройшовши повз молоду дівчину з Когтеврана, він повернувся в коридор. Там його чекала Асторія.
Побачивши його похмурий вигляд, вона стурбовано запитала:
- Що трапилося, Джон? Екзамен провалився?
— Нет... Професор Дамбльдор сказав, що ставить мені повний бал... — Джон повільно похитав головою.
- Тоді в чому справа? — Асторія здивувалась.
— Ах... — Джон Харт зітхнув з полегшенням, обличчя наповнилось розпачем. - Ніколи б не подумав, що все вийде саме так...
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya