✔ Епізод є передвістям первісного « Чарівного Міража» в основному епізоді.
Історія, що складалася з витинаного матеріалу манхви, не була розкрита читачам. Це закулісна сцена про головних героїв, які діють згідно з долею, даним оригіналом.
✔ Може бути злегка спустошений (у менталі)
Викрадення Франца Весту було імпульсивним.
Він уявляв собі, як наздоганяє його і викрадає, але це була лише одна з звичайних неслухняних думок Астера.
Ти хочеш хоча б раз помочити цього молодшого Рітауса, про який він так піклуватися? Ти хочеш це зробити? Ти дійсно цього бажаєш? Чи буде Рітаус страждати?
Це була безглузда ідея, яка спочатку була плодом уяви, але в той день він відчув сильне бажання здійснити її.
"Я повинен його отримати".
Це ідея закралася в голову, коли він побачив лицарів Академії Кратьє у місті Бург, які воювали проти монстрів.
У тій битві він розглянув Франца Веста, який був поряд з Рітаусом. Він був хлопцем, в якому він був колись зацікавлений, так що швидко знайшов його. Симпатичний хлопчик з блакитними очима і красивим чорним волоссям.
Астер занурився у жахливу метушню, відвідуючи господарську побудову родини Айджар в Бурґ. Там він зіткнувся з поглядом Рітаусом і запитав: « Чому ти тут? » — після чого зустрівся із його роздратованою особою.
« Я викраду того хлопця поруч з тобою»
І Астер почав діяти, врешті-решт оскаржився.
Вір-рік! Пак!
Вір-рік! Пак!
Кожного разу, коли піднімалися хлист, лунав звук сиреного повітря, ревучий і глухий.
— Ха... Гха...
З уст хлопчика текла слина, різанина якої була кривавою. У нього болить спина, він впав на підлогу і здригнувся.
Його звали Франц Веста. Він був молодшим братом дівчини, яка була заручена з Рітаусом, який дуже дбав про нього.
Збуджений екстаз піднімався від пальців ніг. Жар охолодив неймовірно швидко, коли радість піднялася до макушки.
— Тьху (звук плювка)
Сплюнув на підлогу. Через те що він був надто полохливим, то прикусив мову корінними зубами і відчув смак крові.
"Странно".
Астер вийшов з в’язниці і кинув хлист, який тримав у руці. Його дихання стало переривчастим. Домога стала нудною, а порка перетворилася на неповну працю.
Цього разу, будучи в жіночих туфлях він наступив Францу на голову. Він вирішив, що пне його як і зазвичай, але зупинився. Жіноче взуття було занадто легким, щоб завдати комусь шкоди.
І знову його обуяло хвилювання.
« Це теж дивно».
Його зовсім не хвилював Франц, але, на диво, час від часу в голову приходили думки про нього. І раптом його охопив дивний порив.
Це було схоже на нав'язливу ідею, що йому не потрібно приставати до того хлопчика в темниці.
« Я думаю, що хтось контролює мене»
Астер тихо заскрегетал зубами. Це було огидно.
Емоції, пориви та дії не були його волею.
Кожного разу, коли він відпускав його з приводу чергового пориву, Астер дуже засмутився.
— Гху... Хах...
Хлопчик у клітці зповз на підлогу і заридав.
Коли Астер дивився на це, то відчував лише одне відчуття.
"Розмагає"!
Він залишив темницю, коли втратив інтерес до знущань на Франці.
Ззовні Рітаус виглядає так, ніби не здатний хоч щось зробити. Здається, він хвилювався за Франца Весту.
- Що з Францом? Він в порядку?
Рітаус хвилювався, що Астер може призвести до його смерті.
— Ха...
Астер хіхікнув.
— Якщо ти так хвилюєшся, рятуй його.
Сарказм хлопця викликав гнів в очах Рітауса. Він збирався вбити Астера, в момент витягнувши гвинтівку з поясу. Його очі були сповнені ненавистю і презирством до нього.
Рітаус не зробив цього. Ні, він не міг.
— Ха-ха-хо!
Коли Рітауса Астер побачив його, він схопився за живіт і розсміявся.
— Придурок, ха-ха-хо...
Хоча його образ дівчини був прекрасний, все псує його гучний низький сміх, як і покладається у хлопця його віку.
— Як ти можеш так жити? — По правді запитав Астер.
Він знав, що Рітаус зневажає його. Проте, він не міг залишити Астера і не зміг врятувати свого дорогоцінного чоловіка незважаючи на те що він зазнавав насильства в цей момент. Рітаус був зобов'язаний дотримуватися боку Астера.
Рітаус впав на коліна перед Астером, ніби знепритомнів. Він підняв руки, наче благаючи.
припини зараз же. Звільни Франца.
- Ти можеш його відпустити?
Ти ж знаєш, що я не можу ослухатися тебе.
Захист Астера був обов’язком і відповідальністю на Рітауса.
Відповідальність за мовчазну угоду між Графом Айджаром і Герцогом Литхі лягла на Ритауса.
— Ты... Маєш рацію.
Якби це був Астер, він би не робив того, чого б не хотів, але Рітаус був іншим.
Сильно почуття відповідальності було в його характері. Захист сім’ї включає в себе почуття обов'язку перед Астером. Він був закутий цим з самого дитинства, тому зараз не міг відступити.
Астер стрихнув руку Рітауса і пішов в сад. Після довгого переходу через садовий ліс з’явився особливий птах. Повертався додому він в нудьгучому і похмурому настрої.
— Налий мне чаю. Я хочу пити.
Задзвонивши в дзвіночок, Астер покликав слугу, який віз візок. Навіть не дивлячись на обличчя, він міг сказати, хто це був. Слуга, який тримається досить стійко і щоразу сварився з Астером.
« Я не хочу бути тут. Мені страшно."
« Чому ти знову покликав мене? »
"Дитина, як монстра, чому ти повернувся сьогодні так рано?"
Він був слугою, відповідальний за його кімнату, але він боявся свого господаря.
Чим чистішим був його розум, тим більше Астер знущався над ним. Він хотів залякати його, але не сильно ...
— Дай мені рожевий чай. І принеси багато льоду.
Він відчув, як слуга схилив голову і втік.
Ті, хто відверто висловлював страх, були досить надійними. Ті, хто мав інші почуття, були відзначені з самого початку.Ласково посміхаючись, але він не показував своїх справжніх намірів притискаючи Квінсі в одязі.
Як Стефан, маг-терапевт, який довгий час працював у цьому особняку.
"Рітаус повернеться після заходу сонця".
Астер тримав рожевий чай, принесений слугою, спостерігаючи за пейзажем, на який починали опускатися сутінки. Напій у прозорому кружку був холодним.
Тоді слуга стуком оголосив про чиєсь візит.
- Прибув маг-терапевт, пане... Ні, він тут, щоб побачити вас, Леді.
Хоча слуга знав, що він чоловік, йому здавалося, ніби божеволіє, називаючи його Леді. Астер ззовні був Астель Айджар, тому кожен повинен захищати його. Звичайно, конфіденційність була дуже необхідною.
— Степан повернувся?
Втомлений і нудьгуючий зітхання ось-ось повинен був вирватися з глибини його серця. Було неприємно зустрічатись з ним. Але Степан, як чарівник, все ще був корисним.
- Скажи йому, щоб увійшов.
Очі Астера опустилися, і на обличчі розцвіла усмішка, яка змушували танути.
Це була фальшива радість, але цього повинно бути достатньо.
- Пане Астер!
Степан увійшов із щасливим обличчям під час відкриттєвих дверей.
— Я повернувся зовсім недавно. Я чекав, коли Пан Астер піде в сад.
- Ласкаво просимо. Давай вип'ємо чаю разом.
Астер сам поклав лід у чашку і подав її Стефану.
- Де ти був?
Притвернувшись невинним запитав Астер. —
- Я їздив додому.
Степан відповів неправильно. Однак його місце, яке він таємно відвідав, було імператорським палацом.
— Я думаю, тобі було весело зустрітися зі своєю сім'єю.
— Так, я відмінно провів час завдяки вам.
Почувши слова Степана, Астер лагідно усміхнувся. Хоча він знав, що це брехня, але Астер почав думати, ніби не знає.
- Ти знаєш. Магія лікування ран, якої ти навчив мене минулого разу, мені піддалася!
Астер вдавав із себе якомога більше схвильованих і захоплених своїми досягненнями.
— О, боже. Ви дійсно зробили це!
Степан був приголомшений.
Малярська магія, яку він навчав Астера, була дуже проста і використовувалась для лікування подряпин, але не очікував, що той так скоро це присвоїть. Перш за все, природа магії Астера була близька до нападу і руйнування, тому він думав, що лікування, відновлення та одужання будуть йому погано піддатись.
- Ви чудові.
- Є щось ще? Чого ще ти можеш мене навчити?
Астер усміхнувся і запитав Степана.
— Погодите. Царапина спочатку легке поранення, що якщо ми випробуємо щось складніше?
— Ладно.
Для Астера Степан був корисним у трьох відношеннях.
По-перше, він був чудовим чарівником, а по-друге, його магічні здібності були дуже корисними. Для Астера, який мав чудовий талант, але не був підхожим вчителем, Степан міг закласти фундамент.
Степанів урок магії полягає в тому, що він навчив Астера принципів лікування ран і дав йому просте домашнє завдання. Це був час, який Степан милосердно виділив.
Але для Астера цього було достатньо.
— Якщо у вас недостатньо часу, я дам вам ще два дні.
— Ні, три дні достатньо
Астер міг би відразу закінчити домашні завдання Степана. Але він забарився, знаючи, що швидке завершення роботи не змусить Степана навчити його більш складної магії зцілення. Це тому, що Степан може змінити своє ставлення до себе, якщо він без причини розкриє свої перші здібності.
« Якщо я закінчу надто швидко, йому це здається підозрілим».
Астер покликала слугу, щоб той прибрав напої зі столика. Коли вони прибирали склянку, Астер витягнув шахову дошку з ящика.
— Давай просто пограємо в шахи. Я думаю, що Рітаус пробуде в темниці ще довго.
але я програваю кожного разу.
- Краще, ніж грати наодинці.
Ще одним знаряддям Степана було це.
- Поки мене не було... Ви чекали? — Степан обережно запитав, що чекає на нього. Астер знав, що мета цього питання очевидна, але він м'яко кивнув. Це було огидно, але він навіть посміхнувся.
- Звичайно, мені було нудно, поки тебе не було.
Степанова обличчя яскраво зацвіло.
Вимучений умилка злетіла з губ Астера, який тримає шахового коня.
Занадто тихо, коли навколо нікого немає.
- Пан Астер не може брехати. Я думаю, Ви це серйозно. Я щасливий.
Астер не потруївся відповісти.
Він народився з кров’ю Царства Духів і не міг обманювати. Однак це було правдою, що йому нудно доти, доки Степана не було.
Ритаус, який часто буває далеко від дому, відвідує Академію Кратьє не так часто, як раніше. Хоча він був шпигуном, у домі було дуже тихо навіть тоді, коли Степана там не було.
- Як там зовні? У тебе є якісь кумедні чутки з Імператорської столиці?
— Спадкоємець родини Веста зник безвісти, Імператорська столиця стоїть на вухах.
— Правда?
— Його щойно призначили лицарем, і він мав багато хороших перспектив.
— Зрозуміло.
Очі Астера опустилися.
"Якщо я зникну, ніхто у світі і не дізнається про це ..."
Раптом він відчув легку заздрість до хлопця, замкненого в підвалі.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata