В оригінальному Астер оцінювався лише з погляду спостерігача. У нього рідко з'являлися якісь емоційні відкриття, а більша частина його - це уявлення людей. Майже всі події стосувалися Франца, спостерігаючи за його послідовниками.
Було кілька сцен спогадів інших персонажів. Кайли Веста, яка шукала пропавшого брата Рітауса, одержимого почуттям гордості до такої міри, а також герцога Літхі, який тримав сильну образу на імператрицю, що прокляла його онука. Однак більшість з них були очима спостерігача, і лише біль Франца детально описався.
Я бачила, як Астер знову притулився до мого плеча. Хоча він був молодим юнаком Франца, але вважав себе молодшим. Я думала, що сказати, але Астер почав першим.
- Він залишив мене, хоча я чіплявся за нього. І навіть якщо часи року змінювалися, він не повертався.
Так тобі шкода.
Я спробувала погладити Астера по голові, як я заспокою Франца.
У цей момент почуття Франца були зачеплені, тому він розсердився.
— Я все одно зараз з тобою, чому ти сердишся?
Астер зрозумів, що був занадто емоційно привабливий, зітхнув і заспокоївся.
- Це мій дідусь, але він не знає, що робити в крайніх ситуаціях мені страшно.
Мені було цікаво, чи він дійсно хотів про це розповісти.
- Навіть якщо ти зараз засмучений через свого дідуся, не потрібно себе так поводитися. З того часу, як ви бачились, не варто сваритися.
Сказала я, погладячи по голові Астера. Не обов'язково, щоб на моєму місці був герцог Литхі. Але я знаю, наскільки важко усвідомлювати, що коли була поряд зі своєю сім’єю, то не мала з ними близьких стосунків.
- Це твоя єдина сім'я.
Астер, спираючись на моє плече, підняв голову і подивився на мене. Це було обличчя, яке я не могла зрозуміти.
— Це дивно.
Моя рука Астера повільно торкнулась щоки.
- Чому Кайла зараз засмучена?
Рука Астера була холодною, я відчувала це своїм гарячим обличчям. Я навіть не знала, що воно настільки червоне. Я притиснула обидві щоки тильної стороною долоні, щоб охолонути. Мої руки були відносно прохолодні, так що я почувалася добре.
— Тоді можеш пожаліти.
Одна-єдина сім'я, єдина в цьому світі. Чи ж Астер не відчуває такої цінності?
Коли Астер був визнаний сином імператора в оригіналі, герцог Літхі мав дуже поганий стан. Не кажучи вже про те, що він лежав у ліжку, тому що не міг навіть стояти спокійно на ногах.
Це не було впливовим фактом розвитку, але описувалося як події з часом. Тому не дивно, що Астер зреагував на погіршення здоров’я свого діда. Так що я теж не могла знати.
Напевно, приблизно в цей час. Згідно з хронологією оригіналу, герцога Литхі вже не буде здоровою. Так що, може бути, цього разу я повернуся раніше, ніж очікувала.
ти можеш усвідомити занадто пізно те, наскільки цінним є час разом.
-....
Але чому я наважилася розповісти про це Астеру?
- Кайла, ти плачеш?
Я доторкнулась до очей, після питання Астера. Сльози не було. Але кінчик носа трохи щипав.
— Нет, не плачу. Чому я повинна плакати...
У цей момент Астер ніжно обійняв мене за плечі. Його раптові дії мене дуже збентежили.
- Ти хочеш заплакати, але не можеш?
- ... що ти таке говориш?
Астерові руки були на диво міцними, а не тендітними.
— Плач, Кайла.
- Чому я...
Я простягнула руку і відштовхувала його. Під одягом відчувався підсмажений стан Астера. Оскільки він не стримував мене з особливою силою, я легко звільнилася.
— Я не хочу це робити.
Коли я глибоко вдихнула, кінчик носа знову почав щипати. Насправді мені не хотілося плакати, але я не знаю чому.
- Я не домовилася, але скажу тобі ось що, віддавайся з розумінням, коли твій дідусь буде поруч.
Я не здалася і сказала те, що хотіла тому, щоб закінчити. Але Астер не хотів мене слухати.
- Ти говориш мені теж, що і Рітаус.
Зітхнувши, Астер впав мені на коліна. Схоже, що я тепер подушка.
- Що ти робиш?
Я намагалася піднятись, але Астера міцно тримала мене за руку, яка була обмота червоною стрічкою.
-... Заспокійся.
— Мені не зручно.
— Я знаю.
Астер закрив очі, міцно тримаючись за мою руку.
- Що?
- Не кажи нічого, бо я це знаю.
Було цікаво, чи відбувалося це через подушки у вигляді колін?
— Я б хотів, щоб мого діда зараз не було вдома.
Це було про герцога Литхі. Ти не повинен так говорити.
- Я можу це зрозуміти.
Він занадто ясно це сказав.
- Ти говориш про досвід?
Запитав Астер. Я бачила обличчя Астера, що лежить у мене на колінах з заплющеними очима. Тим часом я помітила довгі вії.
- Я мало чого знаю, але ти дорогоцінний чоловік у цьому світі.
Астер закрив очі і нічого не сказав. Деякий час панувала тиша.
Я ніжно подивилася на Астера. Красиво. Це було приємне обличчя. На перший погляд здавалося, що він спить.
Звук дощу, що б'є у вікно, був чітко чутний. Тільки цей звук звенів у кімнаті, але все ж був тихим. Слова, які я хотіла вимовити, застигли в горлі. Це було те, що я ніколи б не сказала Астеру. Але коли я почула звук дощу, то стала дуже сентиментальною. Я просто випалила те, що вертелося на мові.
- Я не хочу бачити, як хтось шкодує після втрати сім'ї.
Можливо, це не сон, але слова вимовлялися легше, ніж коли я дивилася на Астера з відкритими очима.
- Я хочу порадити тобі бути більш дружнім, коли у тебе буде шанс.
Коли є можливість, ми часто її втрачаємо.
- Інакше може бути занадто пізно.
Ти зрозумієш це, коли втратиш.
— Я весь час озираюся в минуле. Так боляче думати про те, що я не змогла зробити, як-б не хотіла.
Я згадала обличчя, яке тут же поблекло.
- Я все ще відчайдушно намагаюся не шкодувати про це.
Чи Астер слухає те, що я говорю? Я дійсно цього не знала. Якби все було так, як раніше, питання б розсипалися, але я відчувала себе комфортно, тому що відповіді не було.
- У мене є дещо. Момент, про який я шкодую найбільше. Якби я не прикидалася, що нічого не знаю, мій брат би не постраждав? Хоча я відчувала, що мій молодший брат був дивним, але не помічала цього. Я була така втомлена. Було легше відвернутися. Скажи собі, що цей момент скоро мине. Я тільки думала, що це звичайний день, такий же як і багато інших.
Я згадала, що в останній раз мій молодший брат дивився телевізор без звуку. Це був останній раз для мене і мого брата.
Наступного дня мій молодший брат пішов до школи, як завжди, і більше не міг повернутися додому.
- Я думаю, що змогла б зробити все, щоб повернутися в той час.
Це виходило з глибини мого серця. Кінець моїх слів був трохи болючим. Як нікчемно. Від Астера почувся легкий хрипкий зітхання, я перевірила, чи спить він.
- Сподіваюся, ти не пошкодуєш про це, як я.
Астер, який був в оригіналі лише жорстоким персонажем, мабуть, більше схожий на звичайної людини з багатьма каяттями і почуттям провини. Насправді, Астер був дуже самотнім і десь у глибині душі був зламаним хлопчиком. Він просто не усвідомлює цього. У цьому випадку, навіть я не знаю чого він насправді хоче ...
Сумно.
— Я хочу, щоб молодший брат Франц був щасливим і ти теж... Я хочу бути трохи щасливішим, ніж сьогодні.
На вулиці потихеньку капав дощ.
- Я серйозно.
Сидячи на дивані з гучним шумом дощу, мій розум поступово розслаблювався. Я поїхала в світ сновидінь.
***
Проливний дощ припинився, але я прокинулася, коли з того моменту минуло вже деякий час. Моя ліва рука якийсь час тримала руку Астера.
Дивно, коли я встигла заснути. Я обережно витягла свою руку, щоб не розбудити Астера. Його спляче обличчя було таким чудовим, ніби ангел спустився з неба.
Як 17-річний хлопчик може бути таким милим? Франц, який два роки тому був худорлявим тепер вище, ніж я. Його голос також був низьким, і він виглядає на свій вік.
Я принесла з ліжка теплий ковдр. Мені не потрібно так поводитися з викрадачем, але його сон здавався таким мирним, що моє серце стало слабим.
- Твоє життя повинно бути дуже складне.
Я прошепотіла це Астеру, укривши його ковдрою до самого підборіддя.
Якщо задуматись, то його життя жахливе. Як тільки він народився, його мати вбили, через те, що він народилися хлопчиком, її прокляли і він повинен був померти, не дожив і до повноліття, нього не визнавав не лише власний батько, але й весь цей світ. Мені було цікаво, як це умиротворче обличчя так сильно тривожилося про мир.
— Така маленька голова... Що ж вона думає?
На слова тихого голосу не було відповіді. Я навіть принесла подушку з ліжка і поклала її під Астера.
***
Герцог Літхі, який повинен був залишитися ще на кілька днів, врешті вирішив послухати свого онука. За вікном я побачила старого герцога Литхі, який стояв перед каретою. На ньому була капелюха, тому його обличчя неможливо було розглянути, але його спина була згорблена, і йому доводилося спиратися на тростину. Перед ним я побачив Астера і Рітауса.
- Мені краще, що герцога тут не буде...
Коли я дивлюсь у вікно, все здається таким маленьким. Герцог Літхі коротко потиснув руку Рітауса і обняв Астера. Я не бачила, який у Астера вираз обличчя. Але коли я побачила, як він швидко вийшов з його рук, то знала, що це було не дуже добре.
Герцог Литхи погладив рукою по щоці Астера, шкодуючи про це. Астер повернув голову і відвернувся від цього дотику. Герцог обережно увійшов в візку, схоже, потиснув плечима. Мій погляд впав на того старого з зігнутою спиною.
Чи можна так йти, якщо він справді хворий? Для мене було вигідніше, що герцога Литхі зараз не було в особняку, але це завдавали незручності.
Астер і Рітаус повернулися в кімнату, де я була. Очі Астера те і справа, що поверталися до вікна. Я підійшла до Астера і доторкнулася його плечей.
— Навіть якщо ти цього не кажеш, тобі самотньо, бо твій дідусь поїхав?
— Нет.
Астер відвернувся, як нічого не бувало. У той же час я подивилася йому в очі і виглянула у вікно.
— Але, Рітаус, чому ти не повертаєшся?
Астер повернувся до Рітаусу, який сидів на дивані.
— Чи не настав час повернутись?
- Рицарі взяли відпустку. Я сказав герцогові, що побуду тут деякий час.
Обличчя Астера спотворилося наріканням.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata