***
— У будинку повний безлад.
Астер не зрушився з місця у відповідь на реакцію дідуся на дивне пожвавлення в особняку.
- Тут завжди був безлад.
- Ти не виглядаєш щасливим поруч з Рітаусом, як раніше.
Герцог Літхі постукав по кушетці поруч з диваном, на якому сидів. Астер слухняно виконав прохання свого дідуся.
Ти завжди запізнювався?
— Я загледил ненадовго.
Астер закрив очі на слова дідуся. Кожного разу, коли він відчував на собі цей скорботний погляд, здавалося, що його тягне в глибоку прірву, повісивши його на скелі. Це було неприємно. Неприємно було відчувати, як щось застрягає в горлі.
- Ти відчуваєш біль? Все гаразд, правда?
Герцог Літхі пильно вдивлявся в обличчя Астера. За останні кілька років, коли зростання внука не змінювався, стурбоване обличчя Герцога Литхі ставало ще більш виснаженим.
- Я не хворий.
Астер не оголошував про викрадення і заховання Кайли Веста. Буде прикро, якщо дідусь дізнається. В основному в погане...
- Я думав, ти в Графстві Айджар...
Сухая, як дрова, рука Герцога Литхі погладила Астера по голові. На відміну від грубих рук, дотик був теплим.
- Мені там нудно. Рітауса немає, і я все одно один.
— Хіба Граф з дружиною не є твоїм товариством?
- Це теж нудно.
Лише через день чи два 17-річний хлопчик більше не потребував такої уваги.
— Я отримав звістку від Рітауса. Ти вкрав його шкільну форму.
Почувся тихий скрегот зубів Астера, але Герцог Літхі зробив вигляд, що нічого не помітив.
- Ти хочеш піти в Академію?
— Нет, не хочу.
- Тоді навіщо ти її взяв?
Запитав Герцог Литхи турботливий, а не вдосконалений тоном. Астер також був ситий по горло таким ставленням діда. Цікаво, що він навіть не зміг його відрубати і спробувала заспокоїти. Звичайно, було б ще гірше, якби його відрубали.
— Немає ніякої причини.
Астер стрихнув руку дідуся, який лежав на його голові.
- Коли ти їдеш?
Коли він просив його залишитися з ним, то завжди йшов і не повертався місяцями. Кожного разу, коли він робив це, то згадував про те, що був змушений вирушати в Графство Айджар.
— Ну, цього разу я думаю зробити перерву.
Герцог Літхі приховував свій стан, який в останні роки погіршувався. Тепер, коли Степан повернувся додому, він з часом видужала.
- Чому? Ти сказав, що просто зайшов.
Однак реакція внука була не такою, як очікувалось. Раніше, він був би щасливий, почувши такі слова...
- Ти не хочеш, щоб твій дідусь був тут?
Незважаючи на голос самотнього діда, Астер згадав Кайлу, яка ховалася в його кімнаті. Несподівано дідусь з’явився і роздратувався.
- Ти ніколи не залишався, коли я просив, але чому ти робиш це зараз?
При цих словах внука Герцог Літхі відчув біль у грудях.
- У мене є дещо для тебе.
Герцог Літхі піднявся зі свого місця і підійшов до столу. Коли він падав у ящику, звідти був винучений плоский футляр, обтягнутий чорною шкірою.
- Що це?
— Це сертифікат секретного сейфа з Банку Кальденберга і твоє підроблене посвідчення особи.
— Банк Кальденберга?
Банк Кальденберг був незалежним міжнародним банком, який не належав будь-якій країні. Це був банк, створений для мандрівних торговців без громадянства, але тепер він став використовуватися і в інших країнах.
але твоє намисто - ключ від сейфа.
Герцог Литхі дістав намисто з ключем, сховане в одязі Астера. Він завжди був у нього на тілі, як і те, що він давав йому раніше.
— Просто принеси ключ до головного філіалу банку Кальденберга, і ти отримаєш гроші та речі, які я тобі залишив.
Астер відкрив футляр з підробленим посвідченням особи, підготовленого Герцогом Литхі. На пергаменті печаткою був напис Королівства Хейдель.
— Риз Линел?
Він написав, що є чоловіком. Він явно відрізнявся від іншої підробленої особи Астера, астель Айджар.
Астер побачив свого змученого діда.
- Це якраз той випадок. Якщо зі мною щось станеться...
- Ти завжди мені казав. Йди в резиденцію Айджар.
Його виховували там ще з раннього віку. Якби з Герцогом Литхі щось сталося, то можна було б покластися на Айджар. Тож статус, який він зробив заздалегідь, був "Астель Айджар". Однак Герцог Літхі, на диво, похитав головою.
— Не довіряй нікому.
- Що сталося?
Астер відчув, що в дідусю щось змінилося.
- Граф Айджар зрадив тебе?
Герцог Літхі знову похитав головою.
— Все зовсім не так.
- Тоді говори ясніше.
Астер більше не хотів жити в чужих руках, незалежно від його волі. Йому набридло так жити.
— Астер.
Герцог Літхі простягнув руку і обняв Астера за плечі.
Життя - це життя, врешті-решт, на самоті.
Несподівано Астер обійняв його, і він звично спробував струшувати руки. Але він не зміг, бо дідові плечі трохи тремтіли.
Останнім часом хвороба Герцога Литхі почала загострюватися. Спочатку він хотів залишити те, що передав Астеру на всяк випадок, Графу Айджару. Титул Герцога Литхі також планувалося віддати його племіннику Рітаусу.
Але коли він справді опинився на межі смерті, то вперше почав сумніватися у своїх найближчих помічниках. Він боявся. Чи вони дбатимуть про Астера, якщо він помре? Причина, чому сім'я Айджар передана родині Литхі полягає в тому, що вони чогось хотіли.
Титули, території і власність
А що буде з Астером, коли він все це віддасть? Якщо він помре, астер буде обурливим.
— Не дозволь нікому побачити це, сховай його в місці, знаному тільки тобі.
Таємне місце.
Астер негайно відкрив чорний простір перед дідом. Чорний простір зачинено, коли він поклав в нього футляр і клацнув пальцем.
— Все в порядке?
— Все добре.
Герцог Літхі захоплено подивився на внука. Щоразу, коли Астер робив магію, він думав про свою покійну дружину і дочку.
Чудово.
Плечі Герцога Литхи злегка задрижали. Розчарований, Астер розгубився. Темно-червоний килим на підлозі був мокрим від сліз діда. Герцог Литхи беззвучно ридав.
Вислі сили... Дайте цьому старому ще трохи часу.
***
Минуло багато часу перш, ніж Астер повернувся в кімнату. Раніше я і Рітаус сиділи за столом навпроти один одного.
- Чому ти не пішов?
Астер заричав, дивлячись на Рітауса так, ніби той був йому неприємний.
- Як я міг залишити Леді Кайлу одну? Я не знаю, коли Герцог повернеться...
- Я тут, так що ти зараз же йди.
- Я не можу піти, бо ти тут.
Астер і Рітаус почали сваритися. Я не знала, добре це, або погано.
Реітаус належить мені. Його не заберуть у мене. ✔
Можливо, це тому, що тільки Астер, який був одержимий Рітаусом в оригінальному тексті, знає це. Недружній вигляд Астера не був лояльний до Рітаусу.
— Це моя кімната. У тебе є своя кімната, в якій ти можеш зупинитися.
- Я не можу дозволити тобі жити з нею в одній кімнаті. Ти в своєму розумі?
— У нас різні спальні. Кімната Кайли знаходиться далі!
Астер гордо вказав рукою на двері, за якими була моя спальня. Це мало бути ігрова кімната Астери. Обличчя Рітауса зморщилося, коли він побачив це.
- Це ненормально! Я залишуся тут, бо не знаю, що ти збираєшся робити.
- Що ти хочеш зробити? Що ти маєш на увазі? Ти думаєш, я - це ти?
- ...що?
Через деякий час між Астерою і Рітаусом виникла гостра суперечка, тож гучні голоси почали набирати обертів. Це дуже відрізнялося від того, що я бачила в оригіналі. У своїй оригінальній книжці Астер був огидою цепком і одержимим Рітаусом. Рітаус теж вважав Астера грубим, але не міг ставитися до нього з холодом. Ні, я повинна просто сидіти струнко і не втручатися. Але до чого все це?
- Лицеміре! Ти думаєш, що будеш виглядати як хороша людина, тому що вирішив пограти в джентльмена?
Астер посміхнувся і кинув виклик Рітаусу.
- Я не думаю, що хтось типу тебе має право мене судити! Ти взагалі можеш знайти час, щоб справитися зі своєю особистістю?
Контратака Ритоуса теж була колом.
— Не думаю, що хочу слухати слова сера Рітауса, у якого мозок сповнений м'язів, якому чужа банальне читання!
Двоє людей, які не програли і критикували одне одного, здавалися кращими за оригіналу. Це не ненормальні стосунки, а перепалка між погано ладними братами.
- Не можу повірити, що ти залишишся один в одній кімнаті з леді. Ні в якому разі, це ганьба для Леді Кайли!
- Тому ти кажеш, що збираєшся залишитися в моїй кімнаті?
- Для лицаря природно захищати леді від такої людини, як ти.
Між іншим...
- Кайле буде незручно, якщо ти залишишся в цій кімнаті!
- Мабуть, через тебе вона почувається незручно, викрадач.
Тепер вони не звертають уваги на найважливіше питання.
- ...Я.
Я обережно відчинила рот і стала між ними. Однак ці двоє були відволікані спірним питанням і не чули мого голосу.
— Я збираюся замкнути тебе в ящику і кинути у річку.
— Якщо хочеш це зробити, спробуй!
Зрештою я викликала Шует.
— Правда? Тоді викину в сміття краще, ніж у річку.
Крики Астера на Ритауса припинилися.
— Я хочу, щоб ви мене вислухали.
Коли синє світло Шует перешкодив їм шлях, їхні очі нарешті поверталися до мене. Двоє чоловіків закрили роти.
— Мені некомфортно поряд з вами дві, тому будь ласка перемістіть мене в кімнату, де я зможу побути сама.
Дощ на вулиці все ніяк не закінчувався.
Зрештою я змогла перебратися до кімнати поряд з Астером. Але Астер не виходив з моєї кімнати. У цьому випадку нічого не змінилося в порівнянні з минулим, вірно? Але я не могла скаржитися.
- Дощ йде досить-таки довго.
Я намагалася думати більш хаотично, щоб духи не прочитали моїх думок.
Астер сидів поруч зі мною, поки я дивилася у вікно. Хоча диван був великим, ми сиділи близько один до одного.
- Оскільки зараз у Герцогстві знаходиться мій дідусь, я не можу ходити з Кайлою за своїм бажанням.
Астер хотів піти зі мною по особняку, але для нього це незручно.
— Він так рано повернувся.
Раптом на мене лягла голова Астара. Астер оперся на моє плече. Я тремтіла, але не відштовхнула його. Якщо ти можеш повернути мене додому тільки так, то немає нічого складного в тому, щоб позичити тобі своє плече.
- Це ж будинок під управлінням герцога.
Мені було вигідно присутність герцога Литхі, але я цього не говорила.
— Для герцога природно перебувати в тут.
Але Астера це, здається, не влаштовувало.
- Навіть якщо я казав тобі не виходити, це все одно можеш робити, якщо цього хочеться. Мені подобається бути з тобою ось так, але чому він зараз ...
Астер поскаржився на те, що йому було шкода свого дідуся. Це було дивовижно спостерігати. Астер, якого я знала, був одержимий лише одним Рітаусом.
— Я думаю, він завжди був зайнятий піклуванням про управління поместием.
Не знаю чому, але я слухала про герцога Литхі. Коли я читала оригінал, то думала про те, як дідусь піклується внуком. Він не проти замикати руки заради внука.
— Якщо ти керуєш землею, то можеш це робити не тут!
На даний момент голос Астера трохи підвищився. Здивована, я прикрила рот.
- Коли це було не потрібно...
Чи один герцог Литхі через те, що він часто був далеко від дому? Я знаю Астера тільки з оригіналу, тому мені не відома інша сторона астери...
— Може, ти хотів би бути тут дідусем?
— Не зараз!
Астер підняв голову і подивився мені в очі. Але я ухиляюсь від свого погляду.
Що таке?
Астер спробував щось сказати і відкинувся мені на плече.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata