це...
Поки я вибирала, що сказати спочатку, Астер витягнув з кишені маленький записник і олівець. Він зробив запис у блокноті і простягнув його мені.
« Ви знову згадали про мене, чи не так?»
Я підняла очі і подивилася на Астера, прочитавши слова в блокноті. Астер все ще трохи нижче мене. Його очі забили, коли він подивився на мене. Про що він думає?
— Мені дуже шкода, що я не змогла приїхати. Я не могла поїхати, тому що була зайнята підвищенням. Але я відправила Вам подарунок як вибачення. Вам сподобалася лялька?
Я почала посміхатись, піднявши рот. Астер знову відкрив блокнот. Він трохи вагався, але все ж записав.
« Мені вона сподобалася, тому що вона схожа на мене".
Астер посміхнувся чарівною посмішкою, через яку неможливо було повірити, що він чоловік. Як і очікувалось, подарунок спрацював. Яке полегшення. Це була особлива лялька, зроблена на замовлення, яка нагадала мені ляльок, що заповнювали спальню, яку я бачила в оригінальній книзі.
Тепер треба про щось поговорити. Але, як на зло, жодна думка не приходила в голову, і знову настала тиша. Мені нічого було сказати Астеру, тому цей момент був дуже неприємним. Мені здавалося, що я балансую на вістрі ножа. Астер, який, можливо, помітив мої почуття, знову почав щось записувати в блокнот.
« У вас є до мене питання?»
Що це означає?
Я уважно оглядала обличчя Астера. Красиві фіолетові очі з серебристо-білим волоссям, наче гарний перик. Навіть його шкіра виглядала такою гладкою, як порцеляна. Як та лялька, яку я йому подарувала.
— Вибачте, я не зовсім зрозуміла, що Ви мали на увазі.
Скільки б я не думала про це, то не могла придумати, що запитати Астера. Астер знову записав у блокнот те, що хотів сказати.
« Ви прислали мені ляльку, схожу на мене, але у вас немає питань?»
Я відчуваю, що створила собі проблем. Я не дуже добре в цьому розбираюсь...
Навіть у початковій розповіді я не знала, куди завести розмову з Астером. Я так нервувалася, що мене пробив холодний піт. Може, все ж через холодне повітря? Мої плечі трохи здригнулися, коли по шкірі пішли мурашки. Астер швидко надряпав олівцем, коли побачив мене в такому стані.
"Вам холодно?"
Звичайно, холодно.
Астер покривав все тіло від плечей до зап'ястя, шиї і спини шалью, але я була в платті з відкритими плечима та спиною. А зараз зима.
Тим часом, Астер зняв шаль і накинув її мені на плечі. Я напружилася, бо не знала як реагувати на дії Астера.
Дякую.
Серебристо-біла шаль з тієї ж тканини, що і плаття Астера, була досить теплою, якраз для взимку. Астер з радістю посміхнувся, ледве подякувала я йому. Усмішка виглядала милою і прекрасною, так що я на мить засумнівалася, що знаю людини, яка стоїть переді мною.
Але його записка в блокноті невдовзі повернула мене з неба на землю.
« »Думаю, Ви мене знаєте»
Дріг
Рука, яка тримала шаль, задрижала. Звідки ти знаєш?
— Ні в якому разі. Ми зустрілися вдруге.
Очі Астера озирнулися до його волосин. Взяв локон волосини і струшив його. Потім олівець знову рухався рядком.
« Ви ні про що мене не запитали, коли в мене змінився колір волосся»
Астер сьогодні був у паріці. Якби це був хтось, хто дійсно нічого не знав про Астера, він би запитав про це.
Я могла сказати щось на зразок: « Сьогодні колір Вашого волосся відрізняється від кольору, коли я вперше зустріла вас" або "чому ви не можете говорити".
Але я нічого не питала. Мені не потрібно було питати, чому Астер носив парик. Чому він не говорив. Я знала все.
- Вибачте, я завжди трохи повільна. Навіть якщо мої друзі накраться або поміняють зачіску, я не відразу помічаю це, - я вдавалась дурницею. Не знаю, чи повірить він мені, але наполегливо трималася образу. Астер подумав і щось записав у блокнот.
« Я хотіла б зустрітися з вами знову»
Мені було дуже важко розмовляти з Астером прямо переді мною. А він пропонував зустрітися.
"Якщо Астель пришле тобі ще одне запрошення, будь ласка, не звертай на нього уваги." - Він сказав Рітаус.
— У мене немає часу, треба зосередитися на навчанні. Крім того, дебютний бал не повториться ще кілька років.
"Як довго?"
— Ну, у мене багато роботи. Мені потрібно стати лицарем... - Я з тривогою подивилася на Астера. Треба було придумати як можна більше виправдань, - я повинна закінчити Академію...
Астер вже щось написав на папері.
«Тоді до зустрічі».
Що ти збираєшся зі мною робити? Я хотіла запитати, але мовчала. Якщо я запитаю і почую відповідь, думаю, я зійду з розуму від жаху. Найкраще рішення зараз буде втекти. І в той момент, коли я вже збиралася сказати, що треба повернутися на вечірку до моєї, у тому числі честь...
— Лидиана? - З кінця коридору донісся чоловічий голос. Оглянувшись, я побачила Імператора біля мого дядька. Граф Шуманікс, який подивився сюди, виглядав дуже здивований, але я не знала, що його вразило.
-Лидиана?
І знову він називає це ім'я. Хто це? Я чула це ім'я раніше. Оскільки я була перед імператором, то збиралася схилити коліна і опустити голову. Астер побіг убік залу.
— Лідіана, Лидиан!
Імператор пішов за Астером, ніби втратив розум. Здивована, я повернулася до свого дядька, який не міг повірити в це.
- Дядьку, що сталося?
Але дядько не відповів на моє запитання. Навпаки, він тільки подивився з розчарованим особою. Що відбувається?
- Кайла, ти знаєш дівчину з якою щойно спілкувалася?
- Я не сказала, що це графиня Айджар. З якоїсь причини я відчувала, що не повинна цього говорити. Я впевнена, що ти вже показав своє обличчя світові як Астель Айджар. Чому? Як тільки я подумала розповісти тобі хоч щось про Астера, у мене з'явилося передчуття, що все піде наперекосяк. Крім того, Астер тепер повністю приховує свою особистість.
— Та ні, не може...
Дядько тільки повторив ці слова, як ніби став свідком чогось неймовірного.
Я побігла в головний зал, куди увірвалися Астель і Імператор. Я думала, що западу через високий підбор, але щасливо дісталася до дверей.
— Лідіана, Лидиан!
Головний зал шумів через те, що Імператор шукав Астера, який сховався в натовпі. Його вельможа серйозно гальмували його аристократи, які постійно ставили різні запитання:
- Хто така Лідіана?
- Не можу повірити, що Його Величність шукає її з таким нетерпінням.
Почалася широкомасштабна пошуки жінки, на ім’я Лідіана. Здається, Астер вислизнув з-під носа Імператора. Я помітила боковим зором через вікно, як до входу під'їхала карета. Це для Астера?
Мій дядько, батько і Рицарі-Хранники вийшли вперед, щоб заспокоїти стривоженого Імператора. Це була не та атмосфера, в якій можна було б продовжити бенкет. Родичі відвели Імператора в інше місце, де він супроводжував ескоту. Мої мати, тітка, кузина і друзі були спантеличені тим, що, чорт візьми, відбувається. Біля нас з’явилися графиня Айджар і Рітаус.
— Мені раптом стало погано. Думаю, варто поспішати назад. Я хотіла насолодитися цим до кінця, але мені дуже шкода, графиня, - обличчя графіні Айджар було блідим, а обличчя Рітауса — не зовсім.
— О, здається, вам погано. Ви не хочете зробити перерву? Я викличу лікаря.
У відповідь графиня Айджар похитала головою. Рітаус сказав, допомагаючи матері:
— Вибачте, але чи не могли б ви позичити мені екіпаж?
— Карету? Я можу позичити вам одну, але на чому Ви приїхали?
- ...наша племінниця вирушила першою. У неї з'явилася невідкладна справа.
— О, Боже...
Я почула зітхання тітки.
- Я викличу Вам екіпаж. Просто почекайте трохи.
Карета, яку я бачила раніше через віконне скло, мабуть була каретою з Астером. Здивований імператором, він, здавалося, залишив свій загін позаду і поспішив піти. Астер, ти ж знаєш, що Імператор - твій біологічний батько. Як ти себе почуваєш, Астер?
- Хто така Лідіана? Кого Імператор шукає? - обережно запитала Філія, що підійшла. Мені теж було цікаво.
— Вона була коханкою Імператора, - відповіла моя мати, марказа Весту, – він зустрівся з нею після того, як одружився на Імператриці.
Філія кивнула.
— Майже відразу після того, як Імператриця народила йому спадкоємців.
— О... - З уст Філії вирвалося тихий стотон. Моя мати пішла за її прикладом:
— Хоч би як славилася їхня відчайдушна любов, вона не може бути прекрасною історією.
Тільки тоді я згадала, хто така Лідіана. Мати Астера. Астер, який зовсім не схожий на його законну дружину Імператріцу. Напевно, він схожий на свою матір.
— Хоч би якими добрими були їхні стосунки, це невірність.
— З якої родини Лідіана? - запитала Філія з цікавістю.
— Лідіана була єдиною дитиною Герцога Литхи.
Будь обережна. Деякі з теперішніх гостей належать до родини Імператриці.
Повернувшись після від’їзду графіні Айджар, тітка знизила голос і запитала:
- Де Його Величність?
— Його привели до вітальні. З ним граф і маркиз.
- Це буде катастрофа, якщо сьогодні відома Імператрице.
- Я ледь заспокоїла серце Імператриці, але це сталося знову...
Розмова між моєю матір'ю і тіткою була мені не відома. У міру того як вони виступали, голос поступово ставав тихішим і невдовзі лише двоє розуміли одне одного. Можливо, вони будуть розмовляти там, де немає людей. Я хотіла піти за ними і встати біля дверей, але не змогла. Незабаром дядько і батько повернулися в центральний зал.
Аби придушити хвилювання Імператора, дядько продовжив бенкет. Вони поспішно запросили співаків і акробатів зробити атмосферу якомога гучнішою.
За словами батька, імператор повернувся до палацу без відома знатних.
Того вечора, після банку, моя сім'я вирішила залишитися на день в особняку Шуманікс. Коли всі гості повернулися, я почула різні історії від матері і тітки у вітальні, де зібралися жінки.
— 15 або 16 років тому палац був повністю перевернуте догори дном, бо Лідія народила позашлюбну дитину від Його Величності.
— Її Величність була дуже зла. Гнів обірвав нашу родину. Якийсь час я ненавиділа те, що відбувалося, тому що стало дуже важко потрапити в імператорський палац.
- Чому? Адже та, кого зустрів Його Величність була дочкою герцога Литхі. - Мені було цікаво дізнатися про цю частину, тому що я ніколи не бачила її в оригіналі. Мама відповіла:
— Місце, де вперше зустрілися Його Величність і Лідіана, також знаходиться тут у особняку Шуманіс. Вони познайомилися, коли Його Величність ще був наслідним принцом.
Ага, а я думала чому наша сім'я практично не мала ваги в світських суспільствах. Здається, причина крилась у вплив родини її Величності.
- Ходять чутки, що Лідіана померла, народивши дочку, але я не знаю, як з нею сталося. - Мати розповіла історію про дитину, яку вважали Астером.
— Я ніколи не чула про це раніше, - Філія, простолюдинка, мабуть, ніколи про цей слух. До речі, дочка. Ось як це було відомо.
Але тітка спростувала слова мами:
— Цей слух негайно розповсюдив герцог Литхі. Вона справді народила сина, і він сказав, що вона народилася з донькою навмисно.
— Я чула зовсім інше. Хоч би якою була стать, офіційно вважається, що герцог Літхі не має спадкоємця, тому що дитина вже померла незалежно від статі. - Навіть якщо він живий, це питання. Якби я мала позашлюбну дитину, чи потрібно було б її ховати?
Мама з цікавістю нахилила голову. Серед імператорів, які змінювали один одного, було багато тих, хто мав владу в руках і, звичайно ж, мали чимало позашлюбних дітей. Навіть якби у мене був син, цю історію не варто було б приховувати. Це тому, що навіть позашлюбні діти мають право успадкувати трон.
— Лідіана померла відразу після пологів. Ходять чутки, що її отруїли.
— Герцог Литхи напевно посилив охорону?
— Кажуть, що це посприяло імператриці. Звичайно, це було неможливо.
Ми всі кивнули, слухаючи тиху базікання моєї тітки.
- Ви знаєте про святу книгу Її Величності? За допомогою якої вона може дізнатися всі останні чутки?
Історія зрадника сім’ї Литхі була важливою ланкою в оригіналі. Герцог, який більше не міг довіряти своїм співробітникам, таємно опрацьовував і переслідував тих, хто хотів піти. Пізніше ті, хто дізнався про те, що відбувається, вагалися залишати маєток.
- Слухи кажуть, що Герцог Литхі спостерігає до цих пір за тими співробітниками, які пішли.
- Що? Невже це так?
— Я чула багато дивних чуток, але казали, що деякі люди того часу пропали безвісти і не повертаються.
— Як підозріло!
— Страшно...
Ті, хто знайшов друзів, також були шоковані, коли почули, що люди зникли.
— Хіба він приховує те, що не повинно бути знаним світові? - Тихо запитала Айріс. Філія, наче захоплююча, відповіла:
— Якщо це лише позашлюбна дитина, немає жодних підстав приховувати її з таким зусиллям.
— Абсолютно вірно. Сім'я Литхі нічого соромитися, - дорослі теж кликали на згоду з тим, що говорили мої друзі - існування незаконної дитини може понизити репутацію, але це не так просто.
Тема розмови тепер помістилася на « Що ховається в сім'ї Литхі?» Були підняті всі чутки, відомі останнім часом. Щоб помститися за свою дочку, Герцог Літгі зробив великий запас магічної зброї проти Імператорського дому. Він продавав конфіденційну інформацію Імперії в інші країни через сварки з Імператорською сім'єю.
Коли я почула громадську думку про слух, то зрозуміла, що тільки я знала правду про цю справу і мені стало боляче. Люди тут не знають, що Імператриця прокляла Астера: « Якщо він виявиться хлопчиком, то не доживе до церемонії повноліття.» Тому Астер мав одягатися як дівчина. Тому його не можна було навіть назвати членом сім’ї Литхі, коли він був одягнений як жінка. Я тут єдина, хто це знає.
Оскільки Імператрице збрехали, що Астер мертвий, герцогу довелося стримуватись і до останнього брехати імператтріці. Це призвело до слуху, і Астер став ефемерною фігурою незалежно від того, існував він чи ні.
— А якою була Лідія? Мені здається, Імператор бачив когось схожого на неї - запитала Філія з цікавістю.
- Це був прекрасна дівчина з рожевим волоссям і фіолетовими очима.
- Рожеве волосся? Були люди з таким кольором волосся?
Філія, здається, не знала, що мешканці Царства мають рожеве волосся.
— Лідіана була останньою вцілілою Царства Алик.
— Алик - це Царство Духів, яке було в тому лісі?
— Да.
— Я думала, що Алик - це країна, яка існує тільки в книжках.
— Царство Духів дійсно існувало.
Маріанн розповіла Філії про Аліке, Царство Духів:
— Алик, який зник близько 100 років тому, сьогодні вважається таємничою країною. Хоча його не існувало лише 100 років, інформація про Аліку мала небагато. Тому що вони не записували своєї історії та культури окремо на папері. Сила Духа пам'яті про Царство була попечатана в просторі, щоб майбутні покоління могли коли-небудь знову потрапити на ці землі.
Територія була глибоко в лісі, і люди з особливим виглядом та талантом відрізнялися від звичайних людей. У них була чиста, бліда шкіра, наче вони ніколи не бачили сонця, рожеве волосся і фіолетові очі. Усі, як підбір, мали вродливу зовнішність, більшу від звичайної людини, тривалість життя і сповільнене старіння. Вони розуміли мову тварин і рослин, керувалися водою й вітром, землею та повітрям і спілкувалися з духами. Духова сила була могутньою, і незабаром вона стала головною зброєю людей Царства духів. Але одного разу Алік був знищений з невідомої причини. Вчені припустили, що це було через внутрішні міжусобиц.
А от лісова земля, де перебував Алек, тепер є частиною Імперії Ельбаха.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata