Минуло кілька тижнів, протягом яких я вколювалася як проклята, намагаючись втілити все, що пообіцяла у своїй презентації... ну, або хоча б стільки, скільки було людським можливим. Тим часом я намагалася паралельно просуватися у своїх власних проектах; хоча, чесно кажучи, зараз я була більше зосереджена на перепроектуванні для Синего Бріліанта. Очевидно, я не забула про свою мету: « Смако - ідеальні умови». Крім закінчення офіційних завдань, просто для того щоб вижити у цьому випробуванні я знала, що рано чи пізно мені доведеться поїхати на органічну планету, аби вивантажувати її ресурси за допомогою мого особистого інжектора. Проблема була в тому, що на даний момент я була певним чином у тупищі з логікою.
Я піднялася з підлоги стоном. Перли відразу подивилися на мене, зауваживши, що мій самоцвітний одяг був повністю випарована саджаном і синтетичним охолодженцем.
- Як все просувається? Їм щось сказали з подвір'я? — запитала я, потягуючись.
Перли м’яко похитали головою.
— Ні, моя Перідоте, поки нічого. Я вважаю, це питання пріоритетів, і паланкін в даний момент, схоже, не є терміновою для подвір'я.
— Чёрт возьми... — Пробурмотила я, дозволяючи собі важко опуститися на стіну. Адміністративне мовчання з'їло моє терпіння. — Ярбіс, згідно з твоїми розрахунками, який рівень пріоритету має мати це завдання? — запитала я свого вірного ШІ.
— За шкалою від одного до десяти? Це повинно бути принаймні вісім, Творець, — відповів штучний інтелект своїм типовим синтезованим голосом через мій визор.
— Видишь, Перлия? Це вісім! Так якого ж біса вони мені до цих пір нічого не сказали? Я починаю дійсно нервуватись, — сказала я, відкидаючи голову назад до стіни.
На моє здивування, вона просто підняла руку і кілька разів м’яко погладила мене по голові, щоб заспокоїти.
Я глянула на неї. Останнім часом вона виглядала набагато щасливішою і змістовнішою. З мого боку, я завжди давала їй свободу в усамітненні лабораторії; поки вона поводилася зі суворим етикетом перед іншими Самоцвітами зовні, у мене не було проблем з тим, щоб вона була собою. Але коли я побачила, наскільки вона розслаблена, то пригадала питання, яке крутилося в моїй голові останні кілька днів.
— Гей, Жемчуг, — почала я влаштовуючись зручніше у одному з численних крісел майстерні.
— Да, моя Перидот? — Поцікавилась з щирою посмішкою.
- Що таке Ріф? — выпалила я. У мережі даних Домашнього світу, де ми працюємо, інформації про це місце майже не було; за даними архівів Імперії, його навіть не варто документувати.
Я відразу помітила, як очі Жемчуґ розширилися і вражали спалах справжнього страху, хоча через кілька секунд вони повернулися до норми.
- Що ви маєте на увазі, Перідоте? - Вона запитала, але на цей раз її усмішка виглядала абсолютно натягнутою і застигла.
— Ну... - Спочатку я, відкидаючись на спинку стільця, зауваживши, як все її тіло напружувалося при згадці цієї космічної станції. Я зрозуміла, що то була дуже чутлива нерв. — Я не буду змушувати тебе розповідати те, чого ти не хочеш, Жемчуг. Я розумна... що ти знайдеш у цій проклятій Імперії божевільних.
Я перевела погляд на головний голографічний екран, щоб розрядити атмосферу, зосередившись на візуалізації інтегрованої лазерної гармати з мобільних наноботів. Поки я досліджувала вектори та енергетичні лінії на екрані, я не помітила глибокого і безмовного погляду, наповненого новим видом поваги, яким Жемчуг одарила мою спину. Я просто залишилася там, аналізуючи креслення, повантажені у свої думки.
- Побачимо... Якщо я додам це сюди і он то туди... Але щоб це працювало, мені потрібні ці конкретні матеріали, - пробурмотала я знову занурюючись у голографічні екрани.
Пройшло два місяці, і я присвятила себе виключно виготовленню деталей про тестовий паланку. Хоча я ще не працювала над справжнім транспортним засобом матриарха, на даний момент я досить точно уявляла його фізичні інженерії. Але все це не мало значення сьогодні. Тому що сьогодні, нарешті, настав той день.
Я йшла поряд з моєю Перлиною по оживлених платформах транспортного сектора. Мандрівка була великою: десятки самоцвітів переміщалися в різні сторони галактики. Дехто рухався у добре організованих військових загонах, а інші сідали на штурмові кораблі повні ешелонами. Рубіни, Агати, Яшми, навіть пара величавих Яшум... Мене завжди дивувало безглузде розмаїття Будинку цього світу.
Ми розташувалися в центрі платформи центральної варп-плещанки, і я активувала частоту. Синій Брілліант перебралася практично на інший бік галактики, щоб спостерігати за колонізаційною кампанією, так що зараз наша черга була слідувати за нею через мережу периферійних варп-прищадок далекого дії.
Коли ми ступили у щільному променя міжпланетного світла, я поглянула на свою помічницю. Вона здавалася надзвичайно нервовою, міцно притиснута до тіла.
- Ти знаєш, що робити? — запитала я її пошепки.
— Так, моя Перідоте, - відповіла вона, змушуючи себе стояти ще більш жорстко і прямо.
Я кивнула сама собі, налаштовуючись, коли світіння варпа погаслі. Коли ми матеріалізувалися на платформі призначення, то побачили обличчя високопоставленого військового Яшма, який показав нам абсолютну зневагу. Я вже збиралася підняти руки, щоб віддати офіційний сервіс Імперії, але Яшм підняв руку на півдорозі.
— Нет. Ти заробиш право на роботу тільки в тому випадку, якщо все пройде добре або принаймні, коли ти виконаєш свою роботу бездоганно, зрозуміла? — Яшм льодовий голос заявив, що поволі кружляє навколо мене, наче хижак, який аналізує свою здобич.
Я стояла спокійно і затамувала подих. Я чудово знала, що у таких адміністративних і охоронних Самоцвітів є законне право приманити мене або, в гіршому випадку, самим знищити мою фізичну форму, якщо я дам їм найменшу причину.
— Вау... Перидот другого покоління з таким рівнем інтелектуального послужного списку? — Скептично прокоментував Яшм. Раптом вона простягнула руки і почала примусово оглядати мене фізично, перевіряючи міцність моїх роботів та стабільність мого самоцвіта. Я просто дозволила їй це зробити; якщо б я все ще була людиною на Землі, то це кваліфікувалося б як домагання на робочому місці вищого ступеня.
Але, на моє здивування, Яшм замерла як вкопана і на її обличчі промайнула спалах щирого подиву після сканування вихідних даних моїх модифікованих внутрішніх цепей. Вона вирішила нічого не говорити про це і переключила свою увагу на мою помічницю.
- Боже, яка гарна червона Перлина... - Прокоментував Яшм, прищурившись, переглядаючи голографічні дані на своєму планшеті. - Це було в записах про твоє тимчасове призначення. Вона була передана тобі твоїм колишнім власником, Морганіт Фасет-4XDL Огранка-9N, вірно?
— Так, мій Яшм, — відразу втрутилася я своїм найпрогресивнішим тоном і стежила за тим, щоб моя Перлина не була змушена говорити безпосередньо.
Придворний Самоцвіт продовжував сканувати її поглядом, детально розглядаючи червоний самокольор моєї помічниці, який був ідеально розташований в центрі її грудей.
— Вона дуже тонкий примірник служіння. З цього промислового сектору вийшла чудова партія елітних Жемчуг, — прокоментував Яшм, набираючи усмішку аристократичного задоволення, переконавшись, що все гаразд. - Йдіть за мною.
Яшм розвернулась і почала швидко марширувати по коридору об'єкта. Я відразу пішла за нею, не збившись із кроку, тримаючи Перлчуґ прикрий на крок позаду себе.
Я йшла за Яшмом кілька хвилин через лабіринт бронованих коридорів, аж поки ми нарешті не зупинилися перед величезними бригнованими дверима.
— Тут знаходиться паланкін. Я сподіваюся, ти нічого не зіпсуєш... Особливо ти, Жемчуг, - оголосив Яшм, встромивши холодний погляд у мою помічницю, яка відразу стала ще більш жорсткою і прямо, щоб уникнути проблем.
І ось так, без подальших попереджень, Яшм розвернувся і пішов, залишаючи нас самих.
— Перлина... — Казала я, не зводячи очей із входу.
Перлина мовчки кивнула і поклала руку до консолі, щоб відкрити двері. Коли панелі роз’їхалися, я відчула, що йду прямо до раю Самоцвітів. Як тільки я ступила всередину, то точно знала чому.
— Боже мой... — Прошепотіла я, дозволяючи людській релігійній виразці повністю вийти, коли я озиралася, і мої очі перетворилися в суцільні зірки.
Кількість нових технологічних матеріалів, складених на полиці, була божевільною. У різних модулях лабораторії працювали багато Перідот, дуже багато; але те, що дійсно змусило мою щелепу відвиснути, був конкретній ділянці в задній частині кімнати. Там стояв оригінальний королівський паланкін, повністю ізольований. Найкраще те, що поруч з ним не було жодного іншого Перідоту; ця ділянка була зарезервована виключно для мене. Побачивши це, мої очі наповнилися ще більшою кількістю зірок чистого захоплення.
Не думаючи ні секунди, я схопила Перла за руку і заставила її здригнутися від раптового фізичного контакту. З нелюдською швидкістю, майже телепортуючись, я кинулася на повній швидкості, тягаючи її за собою, поки не встала прямо перед королівським паланконом. У цій ситуації одержиме, пристрасні програмування мого тіла Перидот перемогло з величезним відривом, і з моєї сторони в мене не було причин боротися з цим інженерним інстинктом.
— Перлику, доставай всі інструменти зараз же! — Я наказала на порожньому місці.
У той самий момент хвиля світних наноботів почала матеріалізовуватися з моїх модифікованих роботизованих частин, покриваючи мої руки і визор.
- Майбутнє прийшло, чуєте мене, сучки? — Закричала я з чисто людським захопленням, пірнаючи з головою в недра королівського паланка, щоб розібрати його повністю.
...
...
...
Знаряди структури Жемчуґ стояла з величезними краплями холодного поту, що стікалися по її обличчю, в абсолютному шоку спостерігаючи, як її власник урвалася, наче повний психопат, до священного транспорт Сінеї Брілліанта.
Я рухалася обережно, щоб не зіпсувати тонкий орнамент, але водночас я не могла втекти від чистого збудження. Мені потрібно було негайно перевірити, чи реальна структура оптимізаційних кресленнях, які я розробляла останні два місяці.
Я зупинилася прямо в центрі кабіни і обвела поглядом величне сидіння. Як я й пам'ятала, і як диктували креслення Ери 1, сидіння Сінеґо Бріліанта залишалося незгладимою основою, яка регулювала гравітаційну вагу матріарха. Але все інше? Що ж, все інше мало пройти через руки Перідо.
Я активувала датчики на своїх модифікованих рукавичках, і мої плаваючі пальці почали рухатися з блискавичною швидкістю в повітрі, розкриваючи зелений голографічний сканер, який окутал інтер'єр транспортного засобу. Я почала ретельно перевіряти кожну секцію.
Я доторкнулася до рідкокристалічних сенсорів Ери 1. Їхня швидкість відгуку була безглуздою за моїми стандартами; стародавні Самоцвіти ставили естетику вище швидкості обробки.
Я трохи пригрозилась, щоб відсканувати проводку з гідравлічним двигуном. Вони були покриті важким сплавом, який створив занадто багато енергетичного тертя; саме тут моя система квантового демпфіювання повинна була творити чудеса.
Я перевірила кріплення імператорських тканин. Вони були елегантними, так, але застаріли проти атак сучасними дестабілізаторами самоцвітів або важкою зброєю. Молекулярні захисні наноботи ідеально вписуються у ці напрямники, не змінюючи зовнішнього вигляду.
— Ярбіс, зв'яжи 3D-чертежі бета-прототипу з реальною фізичною структурою, тихо наказала я, коли мій віззор замигав, поклавши мої проекти на оригінальний паланкін. - Подивимося, скільки нам потрібно скоректувати.
Я почала ретельно перевіряти кожен куточок структури. Завдяки моєму модифікованому візору я проектувала невеликий плавучий голографічний екран прямо перед очима. Чорт, я люблю цей інтелект і переваги цього тіла. Я активувала свої кишенькові рибоноїди і розгорнула всі приховані сенсори, які принесла з собою, щоб повністю просканувати область. Через кілька секунд наноботи зібрали вектори і згенерували надточну інтерактивну 3D-модель, що ширяє в повітрі.
Те, що я побачила на екрані, змусило широку, самозадоволену посмішку розлитися по моєму обличчю.
Королівський паланкін був майже на 90% ідентичний тестовим планом, які я запам'ятала і аналізувала останні два місяці. Змінні помилки були мінімальними.
- Це буде простіше... — Пробурмотала я про себе, потираючи руки.
Я вимкнула голографічний екран морганням, поправила визор і пірнула прямо в недра транспортного засобу, щоб почати працювати насправді. Я вже вигадувала ідеальний графік - сімденний цикл. Шість днів чистого, інтенсивного вколювання до відмови, і останній на відпочинок на моїй преміум-підушці ... Хоча я знала, як рухаються справи в цій проклятій Імперії, але сумнівалася, що мені дозволять мати справжні вихідні.
Але яка різниця. Справжня інженерія тільки почалася.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot