Проходив місяць за місяцем, і я нарешті зміг їсти тверду їжу.
День, коли я міг повзати, став найщасливішим днем після повернення до життя.
( Я закінчив університет у 19 років і працював найкращому світі в лабораторії, але це ніщо порівняно з радістю, яку я відчуваю тепер).
Коли я був один рік, моя мама Фріґа була доброю і люблячою. Вона співала мені кожного вечора, поки я заснував.
У минулому житті моя мама була вчителькою, вона любила мене, але вона не були так близько зі мною, як мені того хотілося б. Ми також мали різні смаки і характери.
Мій батько один був жорсткий, як скеля.
Я можу по пальцях перерахувати, скільки разів я бачив його посміхаючим, але при цьому він брав мене на руки і розповідав історії про свої війни або неймовірні світи в яких він побував. Мені доводилося прикидатися, постійно показувати здивування, але це було неважко: історії Одина дійсно були цікавими і фантастичними.
А мої брати були для мене джерелом сміху.
Тор був високомірний і впертий, але мав добре серце. Він любив розповідати про свої неймовірні таланти і тренування, про те, яким він буде великим королем.
Локі, з іншого боку, був розумним і антисоціальним, він любив показувати фокуси переді мною.
Я намагаюся зрозуміти, як він перетворив яблуко на змія.
(Локи завжди був великим чарівником, я пам'ятаю, що в фільмах він використовував ілюзії, які його навчила Фріґґа, можливо, у майбутньому вона навчить і мене).
***
Минав час.
Зрештою мені виповнилося 10 років.
Дні проходили в іграх і прогулянках по всьому Асгарду.
Я хотів піти у велику бібліотеку, але батьки не пустили і сказали, що знання можуть завдати більше шкоди, ніж користі, поки я ще не досяг повноліття.
Отже, я тільки грався з братами і чекав дня, коли зможу зрештою навчатися мистецтва бою.
***
Останнім часом моє життя було дуже метушне. Щоранку я прокидаюся на тренування - це асгардське бойове мистецтво, відмінне від земних бойових стилів, які складаються з кількох рухів. Той стиль, якого мене вчили, був простішим і відточеним, його суть полягала в тому, щоб вбити противник якомога швидше та точніше.
У моєї сім’ї і братів все добре. Мій батько дуже зайнятий. Здається, що з боку Крижаних Гігантів, які не виявляли себе від часу останньої війни, спостерігається дивне збудження. Батько попросив Геймдалля стежити за їх рухом, але схоже, якась їхня група використовує магію, щоб перекрити йому огляд, тому ситуація трохи напружена. Моя мама, як завжди, займається тим, що тримає батька в курсі подій і піклується про політичний бік Асгарда, а Тор ... Як би це сказати.
"Я Тор - Бог Гріма. Хахааха".
Після того як він розбудив свій дар, наш батько присвоїв йому титул Бога і дав М’юльфір, щоб за допомогою нього контролювати сили та одночасно з цим молот полегшував її використання, але Тор, звичайно, не знав цього.
Скажімо так, він став в десять разів зарозумілішим і ідіотичним, тепер більшість часу він проводить, сп'ючи з жінками та випиваючи на бенкетах, куди мене поки не пускають, адже там можуть веселитися тільки досконалі солдати, я стану одним із них після першої битви.
А Локі. Його відправили в Альвхайм, країну світлих ельфів, щоб королева Аельса навчала його магічним мистецтвом, і насправді мені його дуже не вистачає. На відміну від Тора, він тут єдиний "нормальний".
***
Я прокинувся до сходу сонця, встав з ліжка і подивився у дзеркало. На мене в відповідь подивився молодий хлопець років 20, з золотим волоссям і підкаченим тілом.
(непогано)
На мені надети легкі і міцні шкіряні обладунки, зроблені з шкури одного з звірів в Асгарді.
Я взяв свій спис зі срібного металу, відкрив двері і пішов на треніровий майданчик.
"Мій принц"
По дорозі мені кланялися охоронці і слуги, зізнаюся, спочатку це було трохи дивно, але я звик і сприймаю це цілком природно.
Тренувальники табору були поряд з палацом, тут навчалися всі перспективні воїни. Найкращі з них стали командами Фандрал, який тепер навчає мене.
"Доброго ранку, мій принц. Готовий до чергового биття?"
"Сьогодні все буде по-іншому".
"Це можна дізнатися тільки одним способом, ти так не думаєш?"
Ми стаємо в бойову позицію. Фандрал володіє тонкою мечем і невеликим круглим щитом, він, мабуть, найшвидший воїн в Асгарді.
Фандрал відбиває його наконечник щитом і намагається проколоти мене мечем, цілуючись у стегно. Я роблю крок назад, а Фандрал продовжує наносити удари в різні місця мого тіла. Все, що я можу робити - це захищатися і ухилятися, з дрібних порізів починає складатись кров.
Кров воїна в мені починає закидати.
Наконечником списа я підкидаю камінь до Фандрала, він приривається щитом. На нього це звичайно не подіяло, але свою справу зробило. На короткий секунд він припиняє свої атаки, я б’ю списом по його ногах, і Фандрал падає назад. Він перекочується і встає на коліна, я не припиняю атаки, мій спис опиняється поруч з його грудьми, але він захищаєся за останню секунду. Потім він вдаряє мечем по моїй нозі, я роблю кілька кроків назад, щоб дати йому час піднятися.
"Це був удар нижче пояса".
"На війні такого не буває, мій принц. Але я не очікував, що ви поставите мене в таку ситуацію так швидко, думаю, пора відреагувати на це трохи серйозніше".
"Виперед"
Фандрал атакує, починає наносити удари навколо мене, цілуючись в слабкі місця моєї захисту, я знову не можу нічого зробити, крім як захищатися.
Поступово я починаю втомлюватися, вже втратив рахунок хвилинам, за які не можу зробити жодної атаки. Зір затуманюється, і мені здається, що я зараз знепритомнію.
(Невже я знову програю? Так легко?)
І тут я відчуваю щось дивне. Я відчуваю, як навколишня енергія починає заповнювати моє тіло і водночас з цією частиною її прямує до мого коп'ю. Воно починає червоніти, наче збирається розплавитися від жару, що виходить від нього і від мене.
Фандрал здається дуже повільним, як у уповільненій зйомці, я атакую списом, Федерала рефлекторно піднімає щит, але мій спис пробиває захисний щит неначе він зроблений із олії, і я потрапляю в руку Франса.
Я бачу кров і дим та швидко відводжу спис назад, щоб зупинити атаку, обличчя Фандрала виражає шок, але я все ще не зупиняюся, я наношу йому удар, і коли моя нога стикається з його грудьми, спалах золота світла викидає Федрила тому, він пролітає кілька метрів, після чого приземляється на спину.
Підійшовши до нього, я бачу, що наконечник мого списа плаває від спеки. Моє тіло випромінює золото, наче друга шкіра, яка захищає мене, я підходжу до ворога і кладу наконечник списа йому на шию.
"Ну що. Ти здаєшся?"
"Що це було, в ім'я всіх богів?"
"Не знаю. Здається, мій дар прокинувся".
"Я здаюсь, мій принц. Схоже, що в Асгарді скоро з'явиться ще один бог".
Він говорив, посміхаючись. Я теж засміявся. Я давно чекав цього дня.
"Тепер ти можеш відправити мене до лікаря? Інакше я помру прямо тут".
Я кличу слугу і Фандрала забирають до одного з цілителів.
Тепер, коли я розбудив свою силу, мені довелося пройти першу битву, щоб заслужити титул і місце серед воїнів Асгарда.
