Зверху полився осліплююче яскравий потік світла. Під уламками, де було виявлено тіло Чжан Сихао, знайшли другу жертву чоловічої статі. Другий труп був запакований у міцний прозорий пакет. Літні дні були спекотними й вологими, і тіло вже почало розкладатися.
Ще до того, як пакет розкрили, у повітрі почав витать запах гнилої плоті. Усі криміналісти, що прибули на місце події, звикли до цього запаху, проте все одно інстинктивно сморщували обличчя від гнилої неприємної воні. Запах розкладання посилювався літньою спекою, і незабаром неприємний запах почувався абсолютно всюди.
Ще гірше те, що запах розкладання мав властивість просочуватися всюди. Після розтину судові патологоанатоми зазвичай знову й знову терли руки травами, наприклад кінзою чи рибним суслонгом, щоб позбутися запаху. Але навіть після усунення неприємної воні пам'ять про неї часто зберігалася.
Враховуючи все вищевикладене, тіло було не в найгіршому стані. Якби його виявили ще через два тижні, від спеки й вологості труп міг би роздуватися до невпізнанності. Роздуті трупи також зазнавали жахливого ризику «вибухнути», що було б найгіршим сценарієм.
За межами парку атракціонів, де було виявлено обидва трупи, знаходилася дорога, на якій наразі велися будівельні роботи. Більшість смуг було закрито, внаслідок чого дорога перетворилася на сильно завантажену вулицю з одностороннім рухом. Команда судмедекспертів та ще кілька патрульних автомобілів застрягли в заторах на шляху до місця події.
Першим прибув Мін Шу. Він натягнув латексні рукавички та маску на обличчя — дві пари рукавичок і тришарову маску — і опустився поруч із тілом.
Хоча він і не був патологоанатомом, Мін Шу протягом багатьох років бачив усілякі трупи. Він знав основи визначення причини та часу смерті.
Фан Юаньхань стояв поруч із ним, тримаючи в руках чорний шкіряний блокнот. Вона була настільки сильна, що йому доводилося час від часу заплющувати очі, щоб зосередитися на диханні.
— Час смерті — приблизно три дні тому, — почав Мін Шу. — Тобто 2 липня. Принесіть мені записи з камер спостереження в цьому районі за цей період. Не лише з громадських камер спостереження — перевірте найближчі магазини й отримайте записи з їхніх камер.
Мін Шу натиснув пальцями на труп, оглядаючи стан могили навколо тіла.
Могила була дуже неглибокою. Тіло було загорнуте в герметичний пакет і поховане під шаром гравію менше ніж десять сантиметрів. Деякі з найближчих уламків були хаотично насипані поверх гравію. Неглибина ями гарантувала, що тіло буде легко виявлено.
У поєднанні з заходами, які, здавалося, вживав убивця, щоб сховати тіло, виникло протиріччя.
У парку атракціонів не було камер спостереження, і в цьому районі не планувалося жодного будівництва, принаймні протягом трьох років. Безумовно, це було ідеальне місце для поховання тіла.
Але могила була такою неглибокою, і її навіть не викопали в особливо прихованому місці парку. Навіть якби Чжан Сихао не помер саме на цьому місці, сильний дощ чи посилюваний запах розкладання міг би легко привернути увагу до трупа.
На тілі не було виявлено жодних документів чи телефону. Убивця, мабуть, позбувся їх.
Сховати тіло. Позбутися ідентифікуючих речей. Усі ознаки вказували на те, що убивця намірявся приховати своє злочин.
Але ця неглибока могила, яку неминуче виявлять, вказувала на те, що убивця хотів, щоб тіло було знайдено.
Це просто не мало сенсу. Логіка убивці здавалася дуже суперечливою.
Мін Шу завершив огляд неглибокої могили й перевів погляд на труп.
Після смерті зовнішність людини могла кардинально змінитися. Часто навіть близькі друзі та родичі жертви не могли впевнено ідентифікувати тіло. Але, попри ці зміни, деякі речі Мін Шу міг визначити з першого погляду.
Жертві було близько шістдесяти років. Трохи повний, зріст приблизно від 170 до 173 сантиметрів. Його одяг був простим: дешеві темно-сірі штани й смугаста футболка, яку можна було купити в будь-якій вуличній кіоску.
На тілі чоловіка не було явних відкритих ран, але на його руках і спині видно було сліди відносно свіжих синців. Ніс, рот і передня частина грудей були в крові, а горло, схоже, зазнало найсерйозніших пошкоджень. Його шию було викручено під надзвичайно неприродним кутом.
Мін Шу взявся за голову жертви й обережно підняв її.
— Рани на горлі були причиною смерті? — запитав Фан Юаньхань.
— Шийні хребці зламані. — Мін Шу встав саме в той момент, коли Син Му, судмедексперт з Відділу тяжких злочинів, нарешті прибув.
Одна жахлива справа, що призвела до виявлення іншої, була тією пародією, яку очікували в дуже небезпечному місті. Коли Бюро кримінальної розвідки дізналося новини, Сяо Юань без вагань направив Відділ тяжких злочинів зайнятися новою справою.
Це було саме те, чого хотів Мін Шу.
— Мої вибачення! Я дуже шкодую, що запізнився, — промовив Син Му, поспішаючи на місце події. Він був на два роки старшим за Мін Шу, його зріст становив 180 сантиметрів. У нього був м'який, витончений погляд, і він був начальником відділу криміналістики Бюро. Він добре справлявся зі своєю роботою, і його любили, але ніхто не був досконалим.
Проблема розумного й компетентного брата Сина полягала в тому, що він настільки боявся свого начальства, що інші не знали, чи сміятися, чи плакати з цього приводу.
До того, як Мін Шу підвищили до капітана Відділу тяжких злочинів, Син Му ставився до нього майже як до члена родини. Він часто жартував із ним, а коли в кафетерії подавали їжу, яка їм не подобалася, він обіймав Мін Шу за плечі й запрошував на обід.
Усі у Відділі тяжких злочинів бачили, що Син Му піклувався про Мін Шу так, ніби він був його улюбленим молодшим братом.
Але потім Лян Чжао, попереднього капітана Відділу тяжких злочинів, підвищили, і Мін Шу став новим капітаном — наймолодшим капітаном, якого коли-небудь бачив Відділ тяжких злочинів.
Коли це сталося, Син Му миттєво й повністю змінив своє ставлення до Мін Шу. Він більше не смів жартувати з ним і ніколи не запрошував його поїсти разом. Він почав звертатися до Мін Шу лише як до «капітана» чи «пане» і постійно дякував йому за важку працю.
Мін Шу завжди знав, що Син Му саме такий чоловік, який не вміє триматися перед начальством. Син Му завжди поводився як істота нижчого ґатунку перед Лян Чжао, ще коли той був капітаном їхнього підрозділу. Мін Шу не вважав за потрібне це виправляти, оскільки це не заважало Син Му виконувати свою роботу. Цей чоловік був розумним і здатним до навчання, а деякі навіть сказали б, що трохи дитячим і чистим.
Але навіть Мін Шу дратувало постійно чути «вибачте» та «простіть».
— Ходімо, подивимось, — сказав Мін Шу. Він кинув Син Му пару рукавичок і маску. — Причиною смерті, ймовірно, є ця рана на шиї. Виглядає так, ніби її завдали зброєю чи голими руками нападника. Але те, чи використовував вбивця зброю, чи ні, вказує на два зовсім різних кола підозрюваних.
Син Му кивнув, оглядаючи тіло. Як тільки він закінчив, він випрямився і представив чіткий і лаконічний звіт:
— Жертва отримала тупу травму шийних хребців. Удар було завдано не один раз, але мені потрібно провести аутопсію, щоб визначити деталі.
— Зробіть також аналіз на токсини. — Мін Шу відійшов від тіла на кілька кроків, потім повернувся. — Я хочу знати, чи був він під впливом наркотиків.
Бюро кримінальних розслідувань. Після півночі.
Попередній звіт про аутопсію було завершено, токсикологічний аналіз та аналіз ДНК тривали. Син Му ворвався в кімнату зі звітом про аутопсію в руках. Він був явно виснажений, але в його очах сяяв ентузіазм.
Мін Шу скликав його, І Фей, Сяо Маня, Чжоу Юаня та інших ключових співробітників відділу на нараду в невеликій конференц-залі на п'ятому поверсі.
— Померлий страждав на жирову хворобу печінки та серцево-судинні захворювання, але причиною смерті дійсно став перелом шийних хребців, — доповів Син Му, виводячи результати аутопсії на проектор, спрямований на одну зі стін. — Жертва отримала загалом дванадцять ударів у горло. Травми розрізнені та нерівномірні, що свідчить про те, що удари були різної сили.
Син Му вказав на відповідні деталі лазерною указкою і продовжив:
— На основі наших висновків можна зробити висновок, що вбивця завдав жертві принаймні один удар після настання смерті.
Мін Шу піднявся з місця, найвіддаленішого від проекційного екрана.
— Ти можеш сказати, що слугувало знаряддям убивства?
— Так. — Син Му швидко схилився над проектором і намалював грубий ескіз. — Знаряддям убивства був твердий предмет із гострими краями. Трикутної форми. Одна сторона — 1,3 сантиметра, і я припускаю, що, швидше за все, воно було зроблене зі сталі.
І Фей підняв руку і стиснув великий і вказівний пальці, залишивши між ними лише невеликий проміжок.
— Якщо ширина однієї сторони 1,3 сантиметра, то товщина всього предмета буде приблизно такою.
— Воно тонше, ніж я міг припустити, — розмірковував Сяо Мань.
Сяо Мань був головою групи аналізу слідів, і хоча він був ще досить молодим, він уже допоміг Мін Шу та І Фейу розкрити безліч туманних справ.
— Зазвичай, якщо ви збираєтеся вбити когось тупою зброєю, ви б не обрали таку тонку зброю, — продовжив він. — З нею було б важко впоратися, і якби ви не змогли одразу підкорити жертву, вона, швидше за все, змогла б відбитися від такої крихкої зброї. Чому вбивця не використав щось міцніше?
— Не зміг знайти нічого іншого? — припустив Фан Юаньхань.
— Це не схоже на злочин на ґрунті пристрасті, — сказав Мін Шу. — Але якщо воно було навмисним, у вбивці був час підготувати зброю.
І Фей повернувся і подивився на нього, у його очах було здивування.
— Тоді чому...
— Можливо, з певних причин вбивцеві найбільше підходило саме таке знаряддя. — Мін Шу перевів погляд на Син Му і кивнув, щоб той продовжував свій звіт. — Продовжуй, брате Син.
Син Му підстрибнув і почервонів від шоку, що його начальник звернувся до нього так неформально. На щастя для нього, невеликий конференц-зал був слабо освітлений, і він стояв у тіні. У світлі проектора ніхто не міг помітити, як швидко почервоніли його щоки.
— Час смерті жертви було підтверджено між 11-ю та 12-ю годинами ночі, — сказав Син Му, продовжуючи з того місця, де зупинився. — Повні результати токсикологічного тесту ще не отримано, але я вже виявив у шлунку жертви алкоголь та седативні препарати.
Фан Юаньхань раптом встав і спираючись на стіл.
— Тоді це означає...
— Вбивця накачав жертву наркотиками і зробив свій хід, коли жертва була або без свідомості, або занадто слабка, щоб чинити опір, — підсумував Мін Шу. Він помасажував лоб, а потім додав: — Схоже, вбивцею може бути жінка.
Як тільки Мін Шу ризикнув висловити таку припущення, зібрані за столом детективи почали сперечатися і висувати свої версії. Часто не вважалося доречним визначати стать підозрюваного на ранній стадії розслідування, боячись внести упередженість у майбутнє розслідування.
І Фей кинув на Мін Шу не схвалюючий погляд.
— Капітане Мін, ще занадто рано робити такі висновки. Ті, хто накачує своїх жертв наркотиками, не завжди жінки.
— Це просто перший висновок, який прийшов мені в голову, коли я ознайомився з наявними у нас доказами, — категорично заявив Мін Шу, ніби відмахуючись від їхніх заперечень.
У тьмяно освітленій кімнаті єдиним джерелом світла, окрім світла проектора, була маленька лампа поруч із Мін Шу. Дуже мало світла проникало через вікна, що створювало темряву в усій кімнаті, за винятком простору навколо Мін Шу, який, здавалося, майже сяяв.
— Померлий був не дуже високий, всього 171 сантиметр. Судячи з його медичної картки та форми, в якій він був, я думаю, ми можемо припустити, що він також не був атлетичним і спритним. У вбивці була зброя, проте він все одно вирішив накачати жертву наркотиками. — Мін Шю зробив невелику паузу після викладу своїх аргументів. — Все це узгоджується з теорією, що вбивця — жінка.
— Я згоден, що це можливо, навіть ймовірно, що вбивцею була жінка, — сказав Сін Му. — Згідно зі статистикою, більшість злочинів, пов'язаних із грубою силою та чистим фізичним насильством, вчиняють чоловіки. Жінки, чи то з фізичних, чи то з психологічних причин, часто вдаються до наркотиків і отрути.
— Я також беру до уваги зброю та характер травм жертви. — Мін Шю встав. Його брови були трохи нахмурені, що надавало йому спокійного і зібраного вигляду. — Зброя вбивства здається нам «тонкою», але так може здаватися лише нам. Якщо вбивця — жінка, вона могла вважати, що зброя вбивства якраз підходящого розміру.
Він підняв одну руку і стиснув її у вільний кулак, кілька разів махнувши ним, ніби махаючи невидимою зброєю.
— Більш товста зброя може бути достатньо легкою для нас, але для жінки вона може виявитися занадто важкою і громіздкою.
І Фей задумався:
— Вбивця наніс жертві дванадцять ударів. Можливо, від злості, а можливо, щоб переконатися, що жертва мертва. Твій аналіз не помилковий. Дійсно, є велика ймовірність, що вбивця — жінка.
— Але ми також не можемо виключити можливість того, що вбивця — просто фізично слабкий чоловік, — нагадав Мін Шю, тримаючи цю можливість відкритою в свідомості кожного. Він двічі постукав пальцями по столу, диктуючи хід розмови, як дирижер перед оркестром. — Чи було виявлено на місці злочину якісь інші важливі докази?
Сяо Мань зітхнув:
— Місце злочину було сильно пошкоджене.
— Все гаразд, — сказав Мін Шю. Він повернувся до Чжоу Юаня. — Ти й інші технічні слідчі будете зайняті сьогодні ввечері. Мені потрібно, щоб ви переглянули записи з камер спостереження в районі парку атракціонів. Зосередьтеся на вечорі 2 липня, починаючи з 20:00.
Чжоу Юань відповідав за всі технічні питання, від відеозаписів до фотографій і всього, що пов'язано з інтернетом. На нього часто покладали такі великі завдання і велику відповідальність. Зазвичай він був замкнений. Він був тихим, як сором'язлива школярка, і його зовнішність також була дещо делікатною.
— Зрозумів, — пробурмотів він, підтверджуючи наказ Мін Шю.
Більше він нічого не сказав, швидко зібрав розкладені перед ним папери і рушив до дверей.
Мін Шю добре розумів спокійний характер Чжоу Юаня і не став утримувати його від поспішного відступу. Він просто продовжив нараду з іншими, ще раз обговоривши всі деталі.
Незабаром після цього Сін Му представив нову інформацію, яку майже не помітили. Рани на руках і спині жертви були отримані до смертельного удару в горло. Дуже ймовірно, що перед смертю він вступив у фізичну сутичку або зі своїм вбивцею, або з третьою особою.
А через деякий час після цього прийшли результати тесту ДНК із сумною новиною про те, що ДНК жертви не збігається жодною записом в архіві. Жертва, таким чином, залишилася невідомою.
— Тоді нам доведеться перевірити всіх, хто числиться в списку зниклих безвісти, — сказав Мін Шю. — Жертва померла в ніч на друге число, а зараз вже шосте. Його друзі чи родина, ймовірно, вже заявили про його зникнення.
Мін Шю кинув на І Фей пристальний погляд.
— Встановіть особу жертви. Це наше перше завдання.
У Відділі тяжких злочинів був чудовий послужний список щодо розкриття складних справ. Вони працювали швидко і ефективно. Як тільки Мін Шю відпустив їх, його команда розбіглася з наради, і всі миттєво відправилися на свої місця, щоб працювати над поставленим завданням.
Мін Шю залишився в конференц-залі, самостійно переглядаючи звіт про аутопсію. Він все більше і більше нахмурював брови, знову і знову переглядаючи інформацію.
Це була просто його звичка, а не ознака величезного розчарування чи розгубленості. Це також не означало, що справа була занадто складною.
Чи віддавав він накази підлеглим, чи представляв звіт начальству, гарні брови Мін Шю часто залишалися трохи нахмуреними. У поєднанні з природним вигином губ догори цей вираз надавав йому вигляду сильного і надійного людини.
Але коли Мін Шю залишався сам, зморшка між його бровами часто стає видимою, як зараз. Чим сильніше він концентрувався на чомусь, тим глибшою вона стає.
Однак зосередженість не заважала йому слідкувати за навколишнім середовищем. Навіть коли він повністю занурювався в роботу, він миттєво насторожувався, коли хтось наближався.
Коли за дверима конференц-залу пролунав тихий звук кроків, Мін Шю підняв очі від своєї копії звіту про аутопсію і зустрівся поглядом з людиною, що з'явилася в дверному отворі.
Сяо Юань не був одягнений у форму. На ньому була димчасто-сіра сорочка, штани та шкіряні туфлі. Дві верхні ґудзики сорочки були розстібнуті, що дозволило коміру розійтися достатньо, щоб відкрити гострі ключиці та струнку, але сильну шию.
Більшість членів Бюро вже подумали, що Сяо Юань не дуже схожий на поліцейського, навіть у формі. Якби вони побачили його в такому одязі, то, швидше за все, вирішили б, що він взагалі не схожий на детектива.
Але у Мін Шю була інша точка зору. Зовнішність не мала значення. Саме те, що лежало всередині, робило людину людиною. Хоча зовні Сяо Юань не був схожий на серйозного поліцейського детектива, його очі та манера триматися свідчили про те, що він грізний, вражаючий чоловік, який може змусити будь-кого тремтіти, коли він стає серйозним.
— Заступнику Сяо. — Мін Шю встав і подивився на паперовий пакет, який несе Сяо Юань.
Сяо Юань із теплим виразом обличчя неторопливо увійшов у кабінет. Він поклав пакет на стіл і сказав:
— Ти добре попрацював сьогодні.
— Це для мене? — запитав Мін Шю, хоча він вже знав відповідь, і простягнувся до пакета, щоб зазирнути всередину.
Сяо Юань посміхнувся трохи ширше.
— Чи справляється ця їжа з твоїм звітом про розтин?
У пакеті лежав паровий молочний пиріг розміром із долоню Мін Шу. Він ще був теплим, ідеальної температури, а поряд знаходився холодний напій — латте, у якому шматочки льоду ще не розтанули.
Мін Шу взяв обидва страви, і куточки його очей стиснулися від усмішки.
— Дякую, босе.
— Босе? — відгукнувся Сяо Юань, наче відлуння. Його голос був глибоким і заспокійливим, майже в тому ж регістрі, що й низькі баси органу.
— Так, — сказав Мін Шу, все ще тримаючи в руках паровий пиріг. Зморшка між його бровами розгладилася і цього разу зникла повністю. Його губи зігнулися в усмішці, а все обличчя набуло виразу, який можна було побачити у нього рідко, — грайливого, навіть дитячого. — Тепер ти мій бос, чи не так?
Саме цей вираз обличчя й був тією причиною, через яку він зазвичай хмурив брови.
Мін Шу народився з тонкими, красивими рисами обличчя. Куточки його очей і губ мали м'якість, здатну зігріти людські серця. Його шкіра була блідою, і навіть коли він зберігав нейтральний вираз, його обличчя виглядало так, ніби він ледь усміхається. Це робило його надто молодим і привабливим.
Лише коли він трохи хмурився, змушуючи своє обличчя тут і там покриватися зморшками, він виглядав як серйозний поліцейський детектив. А для нього, як для капітана Відділу тяжких злочинів, виглядати серйозним і дорослим було безумовно важливо.
Довгий час, з того моменту, як він закінчив університет і вступив на службу в поліцію, він навмисно приховував свою природну усмішку хмурим поглядом, постійно намагаючись виглядати глибоким і задумливим, і рідко дозволяв своїм бровам повністю розпрямитися.
Але коли він зустрівся з Сяо Юанем, він грав за іншими правилами.
Ніхто про це не знав, і Мін Шу не збирався розповідати всім правду, але вони з новим заступником директора знали одне одного з дитинства.
Сяо Юань і Мін Шу обидва походили з родин, що мали досить престижне походження, і стільки, скільки Мін Шу пам'ятав, він знав, що в сусідній родині Сяо є хлопчик, який старший за нього на шість років.
Сім'я Сяо була великою. У Сяо Юаня була старша сестра та двоє двоюрідних братів по батьківській лінії. Окрім родичів, у нього було безліч друзів.
Мін Шу, з іншого боку, був єдиною дитиною. У нього також не було двоюрідних братів чи сестер. З дня в день він спостерігав, як діти родини Сяо граються разом, але завжди соромився запитати, чи може він приєднатися до них. Натомість він набирався сміливості і залазив високо на дерево, де спостерігав за грою дітей і уявляв себе членом родини Сяо.
Сяо Юань був єдиним, хто врешті-решт простягнув йому руку.
Це сталося в той день, коли Мін Шу знову заліз на своє улюблене дерево. По дорозі вгору він зламав одну з гілок, яку використовував як опору, і раптом застряг. Він міг лише продовжувати підніматися, але не міг спуститися, і так перелякався, що ледь не впав з дерева.
У цей момент під деревом з'явився Сяо Юань. Він простягнув Мін Шу обидві руки і сказав:
— Спускайся повільно. Не хвилюйся, я тебе спіймаю, якщо що.
Зараз, коли вони стали дорослими, шестирічна різниця у віці між ними не була такою помітною. Але коли вони були дітьми, Мін Шу здавалося, що між ними існує цілий світ відмінностей.
Мін Шу подивився на Сяо Юаня, а потім на себе. І раптом усі його страхи та нерви зникли. Він більше не боявся.
Він міг думати лише про старшого хлопчика, який стояв під деревом, високого і сильного, наче велетень. Звісно, Сяо Юань пізніше жартівливо виправив би його: «Не можна казати, що хтось вищий за тебе — велетень, це неповажно».
Надихнутий присутністю Сяо Юаня під деревом, Мін Шу почав повільно і обережно спускатися з дерева. Коли він опинився достатньо близько до землі, він кинувся в обійми Сяо Юаня. Хоча Сяо Юань був вищим за нього, він все ще був дитиною, і, підхопивши Мін Шу на руки, як міг, він спотикнувся на кілька кроків, перш ніж зупинився.
Цей момент став одним із найяскравіших спогадів дитинства Мін Шу. З того часу він більше не дивився здалеку, коли бачив, як діти родини Сяо граються на вулиці. Він практично став частиною родини. Куди б не пішов Сяо Юань, Мін Шу обов'язково йшов за ним. Він навіть переніс би свою ліжко у двір родини Сяо, якби бабусі й дідусі дозволили йому це.
Сяо Юань навчив його їздити на велосипеді, а також читати і писати. Сім'я Сяо приділяла велику увагу освіті своїх дітей, тому Сяо Юань з самого дитинства отримував збалансовану освіту.
Звісно, діти залишаються дітьми. Перед старшими Сяо Юань грав роль ідеального сина і виглядав як бездоганний шматок полірованого нефриту. Але коли він приходив гратися з Мін Шу, він був набагато живішим і енергійнішим.
Мін Шу прилипав до Сяо Юаня, наче клей. Він покладався на Сяо Юаня набагато більше, ніж на своїх батьків, яких він бачив рідко, більше кількох разів на рік.
Потім, коли Сяо Юань став достатньо дорослим, сім'я неминуче відправила його вчитися десь далеко. Мін Шу довгий час був пригнічений. Він дурив цілими днями, у нього не було апетиту, і він проводив багато часу, сидячи біля дому родини Сяо, ніби Сяо Юань міг раптом з'явитися знову, якщо він лише сильно цього побажає.
Але Сяо Юань повернувся лише наступного літа. За минулий рік він став ще вищим і сильнішим, ніж той хлопчик, якого пам'ятав Мін Шу.
Мін Шу наполегливо продовжував переслідувати Сяо Юаня, слідуючи за ним на кожному етапі його життя. Середня школа, старша школа, навіть коледж. Він переслідував Сяо Юаня так само, як бігав за велосипедом Сяо Юаня, коли вони були дітьми.
Але через нездоланну шестирічну різницю у віці між ними Мін Шу ніколи не міг жити в одному кампусі одночасно з Сяо Юанем.
Коли він був учнем початкової школи, Сяо Юань уже навчався в середній школі. І коли Мін Шу, нарешті, вступив до середньої школи, Сяо Юань уже навчався в Університеті громадської безпеки.
Батьки Мін Шу були проти того, щоб він обрав кар'єру детектива. Ще з часів середньої школи у них був власний план його життя. Але Мін Шу був рішучий піти слідами Сяо Юаня, що б це йому не коштувало, і він вирішив стати поліцейським навіть після того, як сильно посварився зі своєю родиною і майже від неї відмовився.
Насправді, у той час Мін Шу не хотів ставати поліцейським. Але це був період, коли Сяо Юань раптово повністю зник із його життя. Таємничість і відсутність контактів могли означати лише одне: Сяо Юаня відправили на секретне завдання.
Хоча Мін Шу хвилювався і навіть лякався, він відчував, що має лише один вибір. Він мусив стати поліцейським, щоб працювати разом із Сяо Юанем. Так вони разом змогли б пережити будь-яку бурю.
Зараз Мін Шу жив у найкращих стосунках зі своєю родиною, але за ті роки, що він провів у Університеті громадської безпеки, він не підтримував із ними жодних контактів. Усі люди, які зустрічалися з ним у цей час, навіть не підозрювали, що він походить із впливової родини, і він був задоволений, що вони вважають його простим, звичайним чоловіком.
Це було добре, вирішив Мін Шу, — він не буде постійно приваблювати цікаві погляди своїх майбутніх колег.
Їхні стосунки почалися, коли Мін Шу було двадцять три роки, і, природно, саме Мін Шу переслідував Сяо Юаня. Адже він переслідував Сяо Юаня з самого дитинства і до того дня, коли став поліцейським детективом.
З того часу, як він вступив на службу в поліцію, Мін Шу служив у місті Донг'є, де проявив свій надзвичайний талант слідчого. Тим часом Сяо Юаня постійно відправляли в різні місця для виконання особливо важливих завдань у складі групи спеціальних операцій. Вони завжди проводили більше часу окремо, ніж разом. Навіть минулого року, коли Мін Шу відправили на навчання до спецпідрозділу, у нього не було можливості зустрітися з Сяо Юанем.
Мін Шу й уявити собі не міг, що Сяо Юаня переведуть у місто Донг'є ще до того, як він закінчить цей навчальний рік.
Здавалося, що доля говорить їм: нарешті настав час остепенитися.
— Що ти думаєш про справу? — запитав Сяо Юань. Його голос був по-теплому теплим, навіть коли вони говорили про роботу.
Мін Шу повернувся до реальності, перервавши свою неторопливу прогулянку стежкою спогадів. Він з'їв паровий пиріжок всього за кілька ковтків і відповів:
— У нас багато доказів, але деякі з них суперечать одне одному. І ми навіть ще не ідентифікували тіло.
— Скажи мені, яка частина здається тобі найбільш суперечливою.
Мін Шу ковтнув, його адамове яблуко трохи рухнулося.
— Дії вбивці не мають сенсу. Здається, він намагався сховати тіло, але могила була такою неглибокою, що тіло легко б знайшли. Чи хотів вбивця, щоб тіло знайшли? Яку мету він переслідував, позбавляючись від тіла таким чином? І я подумав, чи справді Чжан Сіхао просто випадково помер у цьому місці? Якби це були два зовсім окремі випадки, добре. Але якщо об'єднати їх разом, то це виглядає як занадто велике збіг.
— Ми знаємо характер стосунків між Чжан Сіхао і Сюй Ліншань, але, схоже, Сюй Ліншань не знала другу жертву, — сказав Сяо Юань. Він взяв обгортку від парового пиріжка і порожню кавову чашку і кинув їх назад у паперовий пакет, потім дістав пару серветок і простягнув Мін Шу. — Але ми не знаємо, чи був вбивця у цьому другому випадку пов'язаний із Чжан Сіхао чи Сюй Ліншань, і ми не можемо виключити можливість того, що вбивця використав їх. Дозволь мені поставити запитання — той ділянка з сміттям у парку розваг, ти б вважав її «пустельним» місцем?
Мін Шу обійняв себе руками і на мить замислився.
— Те місце, прямо під колесом старого атракціону... земля там нерівна. По ній важко пройти, а влітку там немає тіні. Це має бути одне з найспекотніших місць у парку атракціонів. Окрім дітей, що шукають пригод, я не можу уявити, щоб хтось вирішив туди піти.
— У такому разі, будь-які докази, залишені підозрюваним, мали б добре зберегтися, — сказав Сяо Юань. — Але через нещасний випадок із Чжан Сіхао і Сюй Ліншань, а також через те, що наші офіцери та цікаві глядачі топтали все навколо, ці докази, швидше за все, вже знищені.
Мін Шу знову нахмурив брови. Він провів пальцями по підборідді.
— Сяо Ман сказав, що вони не знайшли нічого, що ми могли б використати як докази.
У конференц-залі на деякий час запанувала тиша. По мірі того, як Мін Шу занурювався в роздуми, зморшка між його бровами стає все глибшою, поки він раптом не відчув, що між його бровами притиснувся знайомий палець.
Мін Шу різко підняв голову. Його голос, який став різким і аналітичним, знову став м'яким.
— ...ге, — пробурмотів він.
Сяо Юань помасажував лоб між бровами Мін Шу і, нарешті, провів великими пальцями назовні, розминаючи заспокійливу лінію за формою брів Мін Шу.
Мін Шу повільно видихнув, відчуваючи, як відступає частина його втоми.
— Не варто занадто сильно хвилюватися з цього приводу, — сказав Сяо Юань, відводячи руки. — Я також буду слідкувати за цією справою. Якщо у тебе з'являться якісь думки, якісь побоювання, ти завжди можеш звернутися до мене.
Хоча Мін Шу зазвичай швидко реагував на все і вся, він все ще був приголомшений затишком моменту, який щойно пройшов між ними.
Усміхаючись, Сяо Юань сказав:
— Я піду першим.
Мін Шу поспішно простягнув руку до Сяо Юаня. Але йому вдалося лише схопитися за край паперового пакета в руці Сяо Юаня.
Обидва вони трималися за один край паперового пакета, це було майже як триматися за руки.
Мін Шу наблизився і поцілував Сяо Юаня в підборіддя.
— Дякую за пізній перекус, босе.
Наступного дня була встановлена особа другої жертви парку розваг. А з відділення району Бей несподівано прийшла шокуюча новина: Лу Кунь, підозрюваний у вбивстві в книжковому кафе «Шу Хань», тепер стверджував, що його змусили вбити.