Епілог (4)
Це не значило, що Ірит був милим. Однак Рувима Моллі завжди була на першому місці. Якщо Іріт, схожий на неї, був би тим, кого захищав і коштував своїм життям, то молився про все своє життя.
- Ірит, обов'язково укрийся ковдрою, щоб не простудитися.
- Хе-хе.
Рувим нарешті вирішив замовкнути. Він був чимось незадоволений, але вважав, що все не так погано, раз Ірит і Моллі настільки яскраво посміхаються один одному.
Дитина, як тільки завернувся в теплому ковдру, голосно позіхнув. Вже минуло той час, коли йому треба було лягати в ліжко.
Дитина хотіла насолодитися цією особливою нагодою. Він шмигнув в обійми Моллі, обхопив її за талій і зібрався базікати всю ніч.
Але звички - це така жахлива річ. У розпачі дитина, яка перенесла звичайний час сну, почала відчувати себе зморою.
Коли вона почала поплескати сина, який погано хночував від небажання спати, по спині, він швидко засолив.
Вона помахала рукою перед дитиною, щоб перевірити, чи він знову обманює, але той не збирався прокидатися.
- Думаю, ти нарешті дійсно спиш.
- Не очікувала, що він бреше.
- Він вже достатньо дорослий для цього.
Хоча дитина не розуміла, що це погано, їй доведеться навчати її. Якщо він брехатиме, наслідки неминучі.
Рувим прибрав волосся Моллі за вухо, аж поки та дивилася на сплячу дитину.
Через те, чим вони займалися раніше, її рум'янець ще не зник, але помітно потьмячив. Потім він зтиснув її волосся великим пальцем, ніби все ще бажаючи цього.
- Це дуже погано. Я мав рідкісну можливість отримати нагороду.
- Я завжди можу тебе нагородити.
У будь-який час... Рувимів погляд пристиг до неї.
- Навіть зараз?
- Що... Рувим!
Незважаючи на свій збентежений крик, Моллі швидко оглянулася на дитину.
Вона думала, що якщо той прокинеться від її голосу?
Але він міцно спав. Дитина спала - навіть не бурчиться.
Рувим накрив губи Моллі, аж поки та намагалася полегшено видихнути, що дитина не прокинувся.
- А-а...
Поряд з дитиною почувся тихий придушений звук. Його рука, яка гладила її по щоці, спокійно опустилася, торкаючись грудей.
Руки повільно зігнили до її згинів. Її талія напружилася, коли він підняв її і увійшов прямо промеж круглих стегон.
- Рувим, якого біса...
- Тс-з, не хочу його будити.
Рувим озорно посміхнувся і увійшов трохи глибше.
Він щільно затиснувся, штовхаючись між її стегном, перш ніж вставити палець.
- А, а-а...
Її щелепа солодко підрогала.
Його палець, який ще не зволожений, дряпав її всередині. Проте після кількох знайомих дотиків її популянка стала вологою. Повернення-поступальні рухи були трохи збіжні, але, входячи і виходячи з неї, любовний сік, який служив смазкою, витікав без зволікання.
Моллі стиснула місце біля ліжка Іріта. Щоразу, як вона бачила, що її дитина корчиться, вона відразу чітко відчувала себе перед ним.
Вона знала, що не повинна це робити, але не відважилася зупиняти Рувима. Її спина роздратувала кожного разу, як пальці стискалися в алої плоті.
Зрештою, Рувима наздогнав собі крайніх поглядів. Його рука, можливо, боліла через незручно пози, але йому було все одно, він продовжував жорстко входити в неї.
Так само як полум’я, дві силиети тремтіли. Коли, нарешті, її наздогнав легкий оргазм, його губи відразу затремтіли і вона задихнула.
- Це було тільки сьогодні.
Рувима, який все ще обзивав губи, здається клонувало в сон.
- Все інше завтра, коли Іріт не спатиме в нашій кімнаті.
Молли м'яко кивнула. Вона не могла зробити цього двічі. Крім хвилювання, здавалося, вона робила щось, чого не повинна була робити при своїй дитині.
*
Наступного дня було абсолютно сонячно.
Був прекрасний день, щоб Рувим і Іріт прокачалися на коні. Моллі спостерігала за ними від сусіднього столика.
- Мамо!
Ірит, на лобі якого через навчання верхової єзде з'явилися крапельки поту, схопився за її коліна.
- Ти навчився їздити верхи?
- Так! Це було так весело.
Малюк був у захопленні і хвилюванні. Але, глянувши на батька, все ще перевіряв коньске сідло, він тихо шепнув Моллі на вухо:
- Але, мамо, ти вчора билася через Іріта?
- Хм?
Голос дитини знову перекрив спантеличений голос Моллі.
- Минулої ночі, коли я спав мама раптом нахмурилася
Ах!
Моллі відразу спалахнула. Ірит теж прокинувся, висихнувши, він зовсім цього не приховував.
- Ти підралася через Іріта?
- Ні, ні! Звичайно, що ні!
Молли відразу ж з усіх сил струшила руками.
- Ми не сварилися. Тож, Ірите, не турбуйся.
- Правда?
- Звичайно.
І саме вчасно, з'явився Рувим, обняв її за талію і поцілував у щоку.
Це дотик уже стало знайомим.
- Поглянь, а?
Обличчя дитини, що кохала сонним, стало бадьоріше, коли він відчув їх привітне ставлення один до одного.
- Що таке?
- Рувим...
Коли вона згадала про це знову, її серце все ж напружено забилися. Перед зітханням Моллі пильно глянула на нього.
- Побачимося у спальні.
Для Рувима, який, здається, нічого не розумів, це було сумнівно.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache