- Пане.
Нарешті двері відчинилися, і вийшла Піллен. Дитина була на її руках, але вираз обличчя не було радісним.
- А як же Моллі?
Рувим навіть не глянув на дитину і подивився прямо в пологову.
- Зараз повитуха і лікар проводять подальше лікування, але...
Рувим убіг, не послухався Піллен. Ніхто більше його не зупиняв. Він миттєво підійшов до Моллі, що лежала в ліжку.
Запах крові вторгся в його ніс. Все це озеро крові витіснило з Моллі, і воно зморщилось у відповідь.
- Молли.
Він не хотів вірити в це. Він хотів би заперечити те, що бачив. Його обличчя зблідло, як у трупа.
Поки він шукав хоча б слабке дихання, воно стало таким крихким, що йому було важко неозброєним оком помітити рухи її піднімаючої та опущеної грудей.
- Молли.
Як тільки він опустився перед нею на коліна, то стиснув її руки і холодок поширився по кінчиках пальців. Її руки завжди були холодні, але ніколи - такими крижаними, як сьогодні.
- Що ви взагалі робите? Врятуйте мою дружину!
Чим бідніші вони були, тим більше заклопотаними ставали, слухаючи цей голос. Голос Рувима луною роздавався в пологовій, вимагаючи якось врятувати її.
Незважаючи на їхні зусилля, її очі не відкривалися. Вона лише наближалася до смерті.
« Я обов’язково буду жити»
Її чудові слова передавалися у вухах. В носі у нього все ще згоріло.
- Ні, Моллі. Ти сказала, що ти житимеш. Ти повинна бути з ним.
Рувим міцно тримав її за руку, щоб будь - якою ціною зберегти тепло. Він спробував трохи зігріти її, потершись власною щокою, але все одно не міг не відчувати замість цього холод.
- Ти не можеш так померти. Якщо ти помреш, я теж помру.
"Не говори дурні", - він очікував, що вона, сказавши так, відкриє очі, але і уявити не міг, щоб вона така бліда, це зробила.
Він боявся. Він уже багато разів бачив смерть, але ніколи не почувався так жахливо. Його наповнив ще більше холоду, ніж якби в нього закололи кинджал.
- Будь ласка-ласка, Моллі. Будь ласка.
Тепла рідина змалювала тильний бік її холодних рук. Перед очима у нього потьмяніло. Він все ще відчайдушно тримав її за руки, наче хапаючись за останню нитку.
- Будь ласка, не залишай мене ...
Серед розпачливих людей пролунав сумний крик дитини — можливо, він знав, як його мати.
*
Завіса ночі була опущена, над росією піднялося сонце.
Затишне тепло сонця в результаті цього торкалося краю дитячого ліжка. Сонце світило над колискою, що хиталась. Фіолетові очі дитини з чорними віями повільно відкрилися самі по собі.
Дитина навіть не розплакалась, поки нянька вже дрімала поруч з нею. Він моргнув великими очима і пошевелив пальцями.
Чому він так зацікавився?
Світ заповнив погляд дитини, яка насправді трохи спав.
М’який вітерець лоскотав його чорне волосся, яке розтягнулося на вітрі. Потім рука дитини рушила вперед, наче вітерець. Дитина, пошивши кілька разів у повітрі руками, зрештою перевела погляд на свої пальці.
Дитина витріщилася на свої руки і повільно відкрив рот. І ось тут його рука вже зібралася доторкнутися світло-розових ясен.
І тут велика чорна тінь впала на обличчя дитини.
Велика рука, здається, в кілька разів більша за руку дитини, м'яко утримувала її.
- Не можна, Ірит.
Дитина моргнула, немов зрозумів своє ім’я.
- Ге... герцог!
Коли я засинала, Няня зіскочила з місця.
Вона спробувала привітатися, не повертаючи сонного обличчя, але Рувим зупинив її.
Рувима все ще дивився на його сина Ірита. Рука, що трималася за перила ліжка, була м'якою, наскільки це можливо.
Руки дитини, яка дізналася про батька, швидко розкинулися. Рувим відповів на відчайдушну спробу, здається, попросити обіймів.
Здається, він вже звик обіймати дитину. М’які щоки, покриті слиною, притискувалися до його плеча.
- Тобі добре спалося?
- Аб...
Тепер відповідь вже була схожа на дитину, яка не їсть. Покрита слиною рука, тхнулася в його рукави, але Рувим зовсім не заперечував.
- Ти добре поїв?
Як і тоді, коли Моллі носила дитину під серцем, Рувим був незграбним, але постійно розмовляв з дитиною.
Навіть якщо дитина вимовляла щось незрозуміле, Рувим добре відреагував на це.
- Бу-у...
Коли дитина видала цей чудовий звук, Рувим підняв її на руки. Немовля мало пахло молоком і сухими ковдрами.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache