- Молли!
Потім вона пом’якшала. Рувим, дуже здивований, швидко підхопив її.
- Ні, все гаразд. Я тільки відчула полегшення і на мить закрутилася голова.
Намагаючись не лякати його, Моллі м’яко усміхнулася. Потім вона знову озирнулася незнайому кімнату, здавалося, вона знаходилась в особняку марказа. Моллі, повільно погорнувши голову, наче оглядаючись, почала озирати щоки.
Ткань розміром з її опухлу щоку вже була прикладена до обличчя. Жженка, здається, проковтнула тканину ліками.
- А що з спадкоємцем марки?
За словами Рувима, обличчя стало дуже лютим. Для нього ім'я "Фординанд" було заклейне, як огидне.
- Поки я приніс цю тварюку маркеру Вернеру. Я подумав, що повинен хоча б дати йому хоч це останню мить, адже він - його син.
Що... Бувайте?
Ледве Моллі схилила голову, він відповів, і його обличчя було холодним, як лід.
- Він зрадник. Хоч усе закінчилося невдачею, то за його злочин він справедливо покарає. Можливо, на світанку ми відправимо його в Імперське місто.
Це був природний результат. Моллі зовсім не відчувала до нього співчуття. Цей чоловік принижував її і навіть зрадив імперію. Було очевидно, що плата за злочин ніяк не може бути такою легкою.
Рувим пильно подивився на Моллі і запитав:
- Хіба ти не хочеш більше ні про що мені сказати?
- Сказати про щось ще?
- Гаразд, як тобі взагалі в голову прийшло приховувати це від мене?
- Про що ти?
- Ти мені не довіряєш?
Він думав, що вона і сама могла б йому сказати. Він не знав, чи це сам натягнув на себе. Потім Рувим повільно приколов рот і зробив глибокий вдих.
- Ты не одна.
- Що?
- Я говорю про дитину. Навіщо тобі взагалі було приховувати це від мене?
На мить Моллі припинила дихати.
Дитина? Чи вона справді вагітна?
- Ти не знала?
- Ну, ні... Я думала, мені просто здалося, але ...
Її тремтячі руки повільно обхопили живіт. Він був плоским, не подаючи жодних натяків на те, що всередині взагалі є дитина.
Невже тут, всередині, у неї дійсно є дитина.
- Я дійсно... Справді чекаю дитину?
Рувим кивнув у відповідь на повторні запитання. Тільки коли Моллі почула відповідь, по її щоках котилися сльози. Це була її рідна дитина. Усі ці колишні тривоги ніколи не брехали.
Моллі, все ще чуттєво плачу, повільно надихнула. Тоді в її голові з’явилося одне відчуття. Коли вона згадала холод внизу живота, наче щось покидали тіло, вона швидко обхопила живіт.
- Рувим, що мені робити? У мене була кров!
- Я знаю. Доктор вже давно пішла.
- Що вона сказала? З дитиною все гаразд?
- На щастя, вона сказала, що все добре. Крові було небагато, щоб стався викидень.
- Я справді рада...
Вона полегшено видалила повільний вдих. У той же час, як вона помітила, мало не сталося гірше: вона ледве не втратила дитину. Вона ніжно опустила очі на свій живіт.
« Це не було ілюзією».
Коли її тривоги розірвалися, вона відчула радість. Площинний живіт, очевидно, все ще не був реальним. Але, знаючи це, вона відчувала, що спочатку її біль відходить точно і не було.
Рувим не наважувався розповісти історію повністю, бо його дружина вважала себе щасливішою, ніж він думав. Її сльози були сльозами радості.
Тому він став набагато нерішучішим.
Однак не можна було завжди говорити про це. Потім він злегка стиснув губи і поклав руку на плече Моллі.
- Мені теж є що сказати про дитину.
- Що?
- Молли.
Її розгублені фіолетові очі повільно подивилися на Рувима.
- Давай відмовимося від дитини.
- Що ти хочеш сказати?
Вона не могла зрозуміти його слів. Моллі, не в змозі зрозуміти, що він мав на увазі, тупо витріщила на нього.
Відмовити дитині - вона в поганому стані?
- Ні, це не так. Я просто беспокоюсь о тебе. Ти й так слабка, і я навіть не знаю, що може статися, якщо ти народиш.
- Але дитина...
- Все одно. Я навіть найслабшого ліку не можу тобі дати через нього.
- Рувим.
- Я навіть не можу гарантувати, що твій тендітний організм дійсно це витримає.
- У мене буде дитина.
- Молли.
Рувимове обличчя відразу засуроло.
- Це моя дитина. Твой и мой.
Її рука м'яко ковзала по нижній частині живота.
У неї є дитина.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache