- Куди ми йдемо?
- Якщо піти цією дорогою, можна потрапити в вежу! Це моя таємна база.
Дитина дуже пишалася своєю секретною базою.
- Знаєш, коли прийдеш на цю секретну базу...
- Ви дуже добре потрудилися в королівстві Портленд, чи не так?
Моллі зупинилася, ледь почула за рогом голос.
- Звичайно. Крім того, я зв’язався з продавцем і тепер повністю готовий.
- Так, я б дозволив всьому йти своїм чергою, але тепер я збираюся запустити все трохи раніше. Щоб вони нас не турбували.
Молли швидко обхопила руками дитину, яка робила кроки попереду, нічого не підозрюючи. Вона інстинктивно обережно прикрила хлопчику рот.
Малий хлопчик здивувався і став слабо чинити опір, але Моллі зашептала, приклавши до уст вказівний палець.
На щастя, Роберт зрозумів, що говорить Моллі і невдовзі почав поводитись тихо.
- Тепер, коли ми готові, рух з боку людей з цього королівства просто питання часу.
- Будь обережнішим, не залишай ні сліду. Якщо ти піклуєшся про своїх людей після того, як ними скористаєшся, це не має значення.
- Добре.
- Ти маєш на увазі, що тобі доведеться розібратися з цим так, щоб взагалі ніхто про це не дізнався. Особливо враховуючи, що маркиз знає від цього.
Незабаром голос тихих.
Вони пішли?
Моллі стояла на попередньому місці і якийсь час чекала, але більше розмови не чула.
Хто це були? Від самої розмови і аж про місце, де вона обережно відбулася - все було вкрай підозріло, всі до єдиного.
Моллі повільно повернулася до Роберта.
- Ти бачив чоловіка, з яким вони говорили?
Невинна дитина похитала головою.
- Цей голос тобі не здається знайомим?
Роберт знову похитав головою.
Отримавши попередню відповідь, Моллі дуже зітхнула.
- Тоді, Роберте, ти поняття не маєш, що вони тут робили?
- Так, я чув, тут холодно і сюди ніхто не ходить. Тому, коли я вперше знайшов це місце, я перетворив його на свою секретну базу.
- Хіба сюди ніхто не приходить?
- Ні, ніхто. Я часто сюди заглядаю, коли ховаюся, якщо не хочу вчитися!
За словами Роберта, обличчя Моллі напружувалося.
Навіть слуги рідко коли відвідували це місце.
Якби Роберт не натрапив на цю стежку, то це місце було б зовсім покинуте. Навіть ті, хто знав проектування будинку маркиза, не знали про нього.
- Сестра?
Коли піділ спідниці смикнули, Моллі швидко виринла зі своїх думок. Очі дитини, все ще нічого не знавши, дивилися на неї.
- О, нічого. Може, нам повернутися в кімнату?
- Що? Чому? Дуже скоро ми будемо на секретній базі!
Він трохи сильніше смикнув Моллі за подул, повний жалю. Моллі тремтила його по голові, ніби щоб зняти розчарування і потім схилилася до дитини.
- Можливо зараз слуги схвильовано шукають Роберта, який зник з цього ні з сього.
- Хм! Інакше я взагалі не зможу вийти. Я хочу грати на вулиці, але вони постійно кажуть мені просто сидіти у себе в кімнаті.
Дитина з гордістю дихала, схрестивши руки на грудях. Він подивився прямо вгору, зовсім як молодий пан.
- Але ти повинен їм повідомити. Я впевнена, що покоївка турбується і шукає тебе, як вчора.
Дитина опустила голову і тихо заговорив. Його рука б'ється, наче він згадав, як ще вчора служниця шукала його вся поту.
- Ні.
- Тоді давай підемо і попросимо дозвіл як личить. Я піду з тобою і теж скажу їм.
- Правда?
У похмурих очах дитини знову з’явилася енергія.
- Якщо ти мені скажеш, може я отримаю дозвіл, щоб і ти пішла зі мною!
- Обещаю. Отже, давай повернемося в кімнату.
- Так!
Моллі тримала яскраво усміхаючись за руку. Вона хотіла, щоб вона швидко пішла звідси.
Вона швидко озирнулася і незабаром зробила крок уперед.
*
Моллі, звичайно, відчинила рот.
Її погляд вже став сонним, вона рухалася з великою важкою працею. Вона завжди себе так відчувала після ігор з Робертом.
Це був стан, в якому запаси її енергії були занадто виснажені, щоб вона могла щось робити.
Поки вона розпачливо думала про те, як їй дотягнутися, щоб дістатися до ліжка, Моллі потягла дверну ручку.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache