Поки вони йшли з дитиною за руку, валив сніг. Вечірнє небо було ідеально прекрасно, але воно не здавалося таким темним, оскільки скрізь йшов білий сніг.
Стоячи на терасі, Моллі простягнула руку. Сніжинка, яка пурхала над її рукою, була біла як шкіра. Коли її погляд розтанув і став настільки теплим, вона тупо втупилася на сніжинку.
- Це приваблює твій погляд?
Рувим накинув пальто їй на плечі. Тепла, яку відчула на спині Моллі, викликала у неї посмішку.
- Ні, не те щоб я не бачила щось дивовижне, але ...
Погляд Моллі ковзнув по небу. Можна було відчути, як замерзають кінчики її пальців. Протягом року вона завжди відчувала холод на кінчиках пальців, як і у графстві.
Тоді вона вважала, що коли кінчики пальців замерзлі, то серце теж замерзне. Але тепер все було по - іншому. Хоч би як замерзли пальці, серце залишалося теплим. Тепло, яке не було зі спини, не давало їй спокою.
Моллі стиснула кінчики пальців і швидко розхвилювалася.
- Дивно, що тепер я бачу сніг ось так, на власні очі.
- І так буде завжди.
- Думаю, да, верно?
Вони подивилися один на одного і посміялися.
Їй дійсно подобалися його чорні очі. Вони видавалися набагато чіткішими, ніж скляні намистини, які вона вважала темними. Потім її розум сповнився відчуттям, що він і вона думали так само.
Природно, що їхній подих почав змішуватися. Їхні губи ось-ось повинні були м'яко доторкнутися.
- Сестра!
Роберт вставав між ними дві, повністю обірвав поцілунок. На відміну від Рувима, у якого був похмурий вигляд, Моллі зігнула спину і зустрілася з дитиною.
- Пограй і зі мною.
- Отже, чим би ти хотів зайнятися?
- Ти вмієш робити снігову фею?
- Що це?
- Сніжна фея - маленький сторож, він ось так виглядає. Кажуть, що вона дарує подарунки хорошим пухлим дітям.
- Тоді ти мене навчиш? Давай зробимо її разом.
- Так!
Дитина протер очі маленькими ручечками. Коли Моллі простягнула руку допомоги, сніжок швидко набув форми.
- Я закінчив!
Вона робила це незграбно, дихаючи і пхаючись на руки, але сніжний ком прийняв форму, про яку говорив дитина.
Спочатку вони сліпили очі, ніс і рот, так що все, мабуть, виглядало в самий раз. Моллі, дивлячись на горду дитину, повільно дістала хустинку.
- Господи, ти занадто довго тут пробув. Тепер у тебе насморк.
Моллі несподівано зморщила ніс, як це було прийнято.
- Апчхи!
- Я не думаю, що ти мала б це сказати.
Рувим ніжно обійняв Моллі. Маленьке тіло тремтіло від холоду, не як раніше. Рувим обійняв її з усіх сил, і вид його був дуже стурбованим.
- Давайте всі зараз підемо всередину.
- Так.
Вони прибули до себе в кімнату. Спілкування з дитиною було набагато важчим, ніж у Моллі.
Моллі, яка думала про те, щоб лягти після ванни, невдовзі заснула.
*
Догляд за дитиною, яку вона вважала кінцем того самого дня, відкрився для неї з абсолютно нової сторони.
Роберт приходив до кімнати кілька днів за днем. Як він взагалі дізнався, де ця кімната - дитина, раптово з'явився, був прямо як маленька озорна фея.
Кожного разу, як дитина відвідувала її, Моллі не мав іншого вибору, крім того що знову й знову прокидався і відкривала очі.
Няня схиляла голову і вводила Роберта, але лише ненадовго. Дитина знову приходила до Моллі і підштовхувала її.
- Сестра, давай на цей раз пограємо на моїй секретній базі.
- Що?
Коли Рувим не прийшов тоді, коли було потрібно, умовляти дитини стало важче. Він став наполегливим, подумавши про те, щоб погратися з Моллі ще до того, як зустрінеться зі страшною Рувимом.
- Мені було важко вислизнути назовні.
У холі було більше народу. Уся справа полягала в тому, що аристократи з усіх куточків країни прибували один за одним, бо завтра мали святкуватись святкування.
Дитина надув щоки, коли Моллі стала сповільнювати крок через людей, які віталися з нею щоразу, як помічали.
- Добре, давай підемо трохи повільніше, гаразд?
- Але мені треба йти швидше, щоб я міг грати трохи довше.
Потім дитина вивела Моллі на пустельну стежку. Порівняно з чудовим домом стежка, по якій дитина не мала жодного страху, здавалась трохи убогою.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache