Зрештою Моллі залишила їх удвох і вийшла назовні.
Дворець уже чекав біля дверей, простягаючи їй руку.
Коли Моллі під’їхала до екіпажу, то раптом широко відкривала очі перед командою людини.
- Ви мабуть...
Як тільки він дізнався Моллі, чоловік швидко посміхнувся і шанобливо вклонився їй.
- Я Ліндон, лицар до кінця життя зобов'язаний вам. Будь ласка, звіть мене Ліндон.
Моллі легко згадала його. Вона довго пам'ятала цього, вільного духу людини з тих пір, як вони повечеряли разом.
- Сер Ліндон, що ви тут робите?
- Пан послав мене сюди, тому що він турбувався про вас.
- Що?
Бути такого не може.
Вона не могла пригадати, як Рувим посміявся з неї раніше, кажучи, що їй небезпечно йти самій.
Вона почала згадувати всі ті моменти, коли він говорив, що пристрасно бажає її.
"І я впевнена, що він про щось попросив..."
Але тоді Моллі звивалася під ним.
Її обличчя відразу почервоніло від раптово нахолених спогадів.
Сьогодні я докладу всіх зусиль.
Якимось чином це вже стало справою минулого. Моллі сором’язливо усміхнулася, бо принаймні не могла повернути Ліндона.
- Дякую вам.
- Якщо ви дійсно вдячні, будь ласка приготуйте мені ще безі. Я вихвалявся цим перед іншими лицарями.
- Звичайно, я це зроблю.
Усміхнувшись, Моллі викликала у нього рум’як на щоках.
Коли Ґілберт побачив, як захвилювався Ліндон, то обережно нагадав собі, що це ще одна річ про яку Рувиму пізніше треба повідомити.
- Я сподіваюся, що дорога для вас буде безпечною.
- Дякую, Гілберте.
Дворецький не сводив з неї очей. На відміну від служниць, старий стояв тихо. Але він все-таки не міг до кінця приховати свою тривогу.
Моллі багато чого хотіла навчитися, безперечно, з тих, за ким було дуже приємно доглядати.
Гілберту дуже пощастило, що поряд з його паном виявилася така прекрасна жінка.
- Якщо щось трапиться, будь ласка, в будь-який час звертайтеся до сера Ліндона.
- Я так і зроблю.
Невдовзі дверці Карети Моллі зачинилися. Ліндон негайно став на зап'ятки карети, щоб супроводжувати її. Врешті-решт, запряжені коні поскакали, але палацовий ще довго стежив за цією картиною.
Мимо карети проносилося місто. Зрештою карета зупинилася, під’їхавши до вишуканого особняка. Ліндон негайно спустився з карети і легонько постукав у вікно.
- Ми прийшли, мадам.
Ліндон повільно відчинив двері і простягнув їй руку. Без подальших зупинок Моллі поклала свою руку в рукавичці поверх його.
- Будь ласка, будьте обережні, коли виходите.
- Дякую вам.
- Я буду чекати тут. Не соромтеся, звіть мене коли забажаєте.
- Хіба тут не холодно?
- Не хвилюйтеся. У долині храму набагато холодніше.
Коли Ліндон посміхнувся, Моллі м’яко махала рукою. Особливик, на який вона дивилася, був невеликим, але яскравим.
Це було саме те місце, де знаходився салон марки Нібейї. Моллі нарешті визнала, що вони більше не з нею.
« З цього моменту я сама по собі».
Моллі відчула, що її не видно у мініатюрних плечах.
Це була її перша світська вечірка, на якій вона прийшла в абсолютно іншому статусі.
Вона відразу зробила невеликий, але глибокий вдих, перш ніж увійти.
Інтер'єр був такий самий чарівний, як і вид зовні. У салоні поєднувалися білий і темно-червоний колір, що засвідчило про смаки марки Нібейї та її задушливості.
На щастя, Моллі без жодних труднощів знайшов маркизу Нібейю в натовпі.
Моллі граціозно кивнула, підходячи до неї.
Маркіза стояла привітаючи гостей.
- Дякую, що запросили мене на цю радісну подію, маркиза Нібея.
- О, леді Клеменс. Ми нарешті познайомилися, - м'яко відповіла вона, добродушно посміхаючись.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache