Все було не так просто. Як тільки Гілберт прибув, Рувим дуже тонко виказав свій гнів по відношенню до палаца, запитавши, чи не змусив він Моллі працювати і чи вона стікала кров'ю через це.
Герцог був людиною, яка ніколи не замислювався про стан інших. Але коли палац побачив Моллі, його дух спалахнув. Сьогодні він, мабуть, принесе їй добрий відпочинок.
- Хіба герцог не зайнятий своєю роботою? - Розгублена запитала дівчину.
Ось чому він і пішов сьогодні рано, щоб бути присутнім на зібранні.
Позиція герцога ніколи не була легкою. Моллі, яка протирала очі вранці з ліжка, тільки зараз зрозуміла, що Рувим уже зібрався на роботу.
- Боюся, у мене нічого не виходить...
- Ні, ви відмінно справляєтеся, - Розгубившись від несподіваних слів пані, почав заспокоювати її Гілберт.
- Я рада, що хоч так здається...
У неї були впалі щоки. Дворець підвів брови, побачивши це. Як і очікувалося, вона була занадто худою. Навіть коли дівчина була одягнена, її тонкі руки здавалися виснаженими.
- Перше, що ваша милість повинна зараз зробити, - це роздратуватися.
Як тільки вона побачила ліки, їхні губи стиснулися. Його принесли в красивій чашці, але й тільки. Вміст залишався незмінним. Це було жахливо пахло.
- У тебе немає нічого солодкого?
- Солодкого?
- Ліки дуже гіркі, так що ... Мені потрібно щось, щоб нейтралізувати смак.
- Я накажу шеф-повару приготувати торт.
- Ні, не потрібно таких надмірності.
У такому разі їй дадуть забагато повноцінної їжі, а вона й так вже сьогодні об’їлась.
- Ну... Чи можу я ненадовго зайти на кухню?
- На кухню? - Вже в край обшахрований подібними заявами, впав у ступор чоловік.
- Так, я думаю, що тепер зможу більше рухатися.
Коли Піллен почала підніматися, вона швидко накрила її сукнею і шалью.
- Ма... мадам!
***
Коли вони ввірвалися на кухню, слуги соромилися перервати свій відпочинок і поспішили поклонитися. Втомлюючись, шеф-повар закотив очі.
“ Чому вона тут? Їй не сподобався сніданок? - Збуджено мілина думки в його голові.
Моллі була визнана дочкою графа, яка увійшла в будинок і стала герцогинею, тому кухонна прислуга постійно про неї пліткувала. Оскільки вони й досі не знали про її смак, то дуже важко готувати для неї. Крім того, їм бракувало людей.
Тим не менш, кухонний персонал герцога був дуже умілим. Коли їх попросили приготувати поживну їжу, очі шеф-повара загорілися від збудження. Він був абсолютно впевнений, що зробив це навіть краще, ніж вчора.
- Можна мені скористатися кухнею? - трохи соромливо, наче вона і не була герцогинею, запитала Моллі, переміняючись з ноги на ногу.
- Да? - запитав її у відповідь шеф-повар, все ще перебував в заціпененні від своїх думок.
У цей момент він здивувався ще більше, ніж коли відповідав їй.
- О, звичайно, - простоал він.
- Мені потрібні яйця і цукор...
- Вони тут.
Він нервував, провадивши її туди, де були розкладені інгредієнти. Дівчина ж просіяла, коли отримала свіжі яйця з курника того ранку.
- Мадам, що ви намагаєтеся зробити?
- Я намагаюся спекти печиво, яке буде таяти в роті.
- У такому випадку, давайте ...
- Все в порядке. Я давно цього не робила і хочу спробувати знову.
Пройшло багато часу з тих пір, як вона тримала його в руках. Гладкість знайомого яйця в її долоні була дуже приємною.
Зазвичай молі сама палала собі те, що їй подобалося. Ті, хто бурчав через високі ціни на її ліки, нічого не давали їй тоді, навіть щоб втамувати спрагу, не кажучи вже про солодощі.
Ліки були для неї болючими, як і хвороба. Гіркий смак проколов би її ніс і горло, а навіть їжа не допомогла б зняти жменіння, яке вийшло більше з душі, ніж із горла.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache