Через кілька днів. Новий Світ, острів Астарморей.
У цей день сонце світило яскраво, як і завжди. На цьому острові це було в порядку речей, це був літній острів і на ньому ніколи не бувало зими. Це місце було ідеальним курортом, але часто тут відпочивали лише пірати. Два роки тому, це була територія Белоуса, але після його смерті все змінилося. Цей острів був захоплений піратською шайкою, і місцеві жителі зазнали важких випробувань. Це тривало досить довго, але незабаром все змінилося...
Сьогодні тут було оживлено, точніше весь цей місяць був таким. Після смерті голіворезів тероризуючий острів, всі гуляли і співали. Нарешті сюди повернувся світ, вони просто ні могли це не відсвяткувати.
На березі моря стояв великий бар. Стен у нього не було, тільки дах, фундамент і кілька їдальні. У середині залу стояла велика кругла сцена на якій виступав довгорукий пірат, граючи на гітарі. Він був трохи підвищив, як і більшість тих що тут. Звичайно, там були й п’яні, але це була лише менша меншина. Всі підспівували і сміялися. Бар був забитий безліч людей, тому тут було дуже важко знайти вільне місце.
- Юхуу, Чарлі, зіграй ще! - Коли музикант перестав грати, люди навколо почали вимагати продовження. Але чоловік тільки відмахнувся:
- Заткніться, я втомився, дайте горло промочити!
Відмахнувшись від настирної публіки, чоловік підійшов до крайнього столу і сів на вільне місце. Відразу ж до нього підійшли декілька жінок і почали прасуватися в різних місцях.
- Ха-ха, дами, скучали за мною? - Пірата розплилася в усмішку і прибила дівчину, що сиділа поруч.
Від задоволення пірата відвернув голос:
- Може ще зіграєш? У тебе дійсно талант...
Той, хто говорив навпаки, також був оточений кількома жінками. На ньому була надета розтертий гавайська сорочка, солом'яна капелюх і яскраві шорти. Його обличчя закривала велика газета яку він читав.
- Ей кеп, я вже цілий місяць співаю, змилуйся... - Відказав нудному голосом довгорукий хлопець.
Чоловік склав газету і поклав на стіл, на газеті можна було помітити розгорнутий обличчя рудоволосого пірата в окулярах. Відпивши ром, чоловік у капелюсі сказав:
- Лише один раз, ми швидко відпливаємо, потрібно влаштувати прощальний концерт!
- Арргх, гаразд! але наказ капітана не обговорюється. - Покинувши останній погляд на блакитноволосого чоловіка в окулярах перед собою, хлопець зітхнув і взяв гітару.
Мор засміявся і закричав:
- Усім ром за мій рахунок! Морська Диявол пригощає!
- Ха-ха-хо! Так, за Морського Диявола!
- До дна!
Увесь бар знову ожив, вони почали свистіти й кричати, ім’я Морського Диявола звучало тут і там. Це було не дивно, місяць тому, саме цей пірат звільнив острів, власне його прапор тепер розвівається на даху цього бару. Кожен у Новому Світі знає, де цей прапор розвівається, територія Морського Диявола, пірата, який жахає себе самого Йонко.
Чарлі майже піднявся на сцену, як раптом зупинився і подивився в сторону. Мор теж повернув голову в тому напрямку, після чого посміхнувся. Всі інші в барі навіть не помітили цього, але ці два пірати почули гостей.
Чарлі кинув запитання на Мора, але той просто відповів спокійною посмішкою, після чого довгорукий кивнув і пішов на сцену.
***
- Який чудовий день... - Протягнув я, відпивши трохи рому. Останні два роки були не з легких, нарешті, я можу відпочити. На потрібних мені територіях тепер розвівається мій прапор, я виконав обіцянку Білоусу. Я захистив його території, придивився до Ейса та інших. Після смерті старого їх перестали боятися. Але коли вони трохи поправилися, то змогли встановити контроль над половиною минулих володінь. Звичайно, половина це не все. Деякі землі, над якими вони не змогли встановити контроль, піддалися нападам різних піратів. На той час пірати грабували й гнобили людей, а потім показали свою справжню натуру. Коли я прибув, то почав все впорядковувати, хоча й знадобилося багато часу. Залишки команди старого не були проти, більше того, Ейс навіть зітхнув з полегшенням. Воно і зрозуміло, їх сили недостатньо щоб тримати все вузде, тепер вони більше не команда Йонко. Вони не могли просто кинути свої землі, тому моя поява була дуже своєчасною. Їм нічого не залишалося крім того, як віддати мені половину територій Білоуса. Вони не могли втримати їх, а віддати їх мені було не так вже й погано. Я для них як добродійник, так що це рішення вони прийняли без зайвих переживань. Багато хто з них вважає, що дуже скоро я стану Йонко і навіть обіцяли допомогти в разі чого. Їм ще пощастило залишити контроль хоч над чимось. Але навіть якщо я доглядав за ними, вічно я не міг це робити, настав час йти. Захистити себе вони самі зможуть, а якщо з'явиться ворог швидше, то я прийду на допомогу. Ми тепер як-никик союзники, так що це нормально...
Я не турбувався про те, щоб залишити територію, яку я залишив, і мене лякає страх пірата. Тому мої території не чіпають. Нехай тільки спробує, я вбив вже кілька сотень дурнів, сумніваюся що з'явиться ще.
Звичайно, війни за територією були не такими простими як здається. Жалюгідні пірати взагалі не були проблемою, були люди по небезпеці. Велика мати не сиділа склавши руки і вирішила скористатися моментом, щоб відтяти свій шматок. Звичайно їй і своїх територій вистачає, але чому б не отримати ще? Тому мені довелося показати її псам, де їх місце. Після цього вони більше не рипалися, зрозуміли що марно лізти до мене. Звичайно Шарлота Лінлін могла особисто прийти і тоді мені б важко довелося. Але заради якоїсь території вона б цього не зробила. Відсилати до мене своїх генералів теж безглуздо, я досить сильний щоб послати їй їхні останки. Війна заради дрібних територій була непридатна обом сторонам, так що все швидко вирішилося. Звичайно я більш ніж впевнений, що у неї тепер на мене зуб і при можливості вона обов'язково мене атакує. Але вона ще не настільки мене ненавидить, щоб особисто відправлятися на бій. Та й сьогоднішній я... Хмм, їй точно не так просто буде перемогти.
Що стосується Кайдо і Шанкса, то вони взагалі не висовуються. Я чув, що Ржеволосий контролює лише одну чи дві території, тому сумніваюсь, він стане претендувати на колишні частини Білоуса. Кайдо взагалі далеко на сході і тримає не так вже багато земель насправді. Я думаю йому і Вано вистачає. Я не знаю, чим він там займається.
Поки я думав, наш гість нарешті прибув, а пісня Чарлі досягла кульмінації. Ха, як же давно я чекав нашої зустрічі...