На шостому поверсі Імпел Дауна, в найдальшій частині коридору, сидів чоловік. Він був не дуже високий, через темряву місця його майже було не розгледіти. Сїте волосся і довга борода закривала майже все його худе тіло, одягнене в урвища одягу. Він був настільки худим, що здавалося, ніби він і не дорослий чоловік. Навіть його кістки були дуже тонкі, тому він не викликав жодних страхів. Найпростіший, неприємний старий, нічого особливого ... Найдивовижніше було те, що поруч з ним сидів ще хтось. Але це був не людина, а справжній кіт. Великий і рудий, з розріпаною вовною та довгими вухами. Його яскраві зелені очі були дуже добре видно в темряві. Кот сидів поруч зі старим, наче його вірний охоронець, не рухався, а просто дивився в даль, до повільного силуету не відриваючи погляд.
Коли силует підійшов вже досить близько, старий раптом відкрив очі і повільно підняв голову, щоб розгледіти нового гостя.
Коли Мор підійшов до камери, старий посміхнувся і проговорив:
- Вітаю, вітаю, чим можу допомогти?
Коли я підійшов до клітини з дивною атмосферою, то злегка здивувався. Всередині сидів худий старий, прикутий кайросеки до стіни, а поруч з ним знаходився великий рудий кіт, який безупинно стежив за кожним моїм кроком. Кот у в'язниці? Як дивно...
Коли старий привітався, я запитав:
- Хто ви?
Він викликав у мене змішані почуття, він не був схожий на типового ув'язненого, яких я тут бачив. У його очах не було бажання втекти або якоїсь шаленої агресії. Вони були яскравими і наповненими життям. Навіть темна камера, в якій він знаходився, ніби його взагалі не хвилювала. Але наступний жест старого просто шокував мене...
Він витягнув руку з наручників з кайросеки як ніколи, і погладив кота. Той замурчав, але погляд від мене не відривав. Потім він засунув руку назад і посміхнувся:
- Мене звуть Саргон, Гріф Д. Саргон, а тебе?
Я пильно подивився в зелені очі старого і сказав:
- Мене звуть Джеймс Д. Мор.
- Дуже приємно Мор... - Старик схилив голову набік і подивився мені за спину, потім посміхнувся:
- Хо, схоже ти тут вже давно, вибач, я щось задрімав і не побачив. У тебе випадково немає саке?
На питання старого я трохи задумався, а потім ...
*Бам*
Я зламав двері камери і зайшов, сів навпроти старого, а потім витягнув руку.
*Ху-У*
З темного вимірювання дістав пляшку і три чашки. Поставив собі дві інших старі та коту. Кот на мене дивно подивився і м'якнув.
- Схоже, ти йому подобаєшся, Лоскі досить прив'язав до гостей. Але саке він любить не менше мене.
Я розлив саке і підняв чашку:
- До дна!
- Кампай!
- Мяу!
Всі втрьох випили і я запитав:
- Який дивний кіт, він тримає чашку?
Кот насправді тримав чашку лапками і повільно пив саке.
- Так, Лоскі досить розумний для кота, я знайшов його ще кошеням.
Я розлив ще й сказав:
- Схоже кайросеки марні, так чому ви не втекли?
Старик відпив і посміхнувся:
- Сам подивися... - Потім він трохи розгорнувся і показав мені частину спини. Спочатку я не зовсім зрозумів, але коли побачив два величезних гаки в його спину, то до мене нарешті дійшло...
Не знаю чому, але мене це трохи роздратувало:
- Ублюдки...
- Так, спочатку я так само говорив, але з часом звик, тепер навіть не боляче. Мабуть, моє тіло зросло з ними і я приріс до цього місця.
- Мяу... - Жалобно м'якнув кіт.
- Що ж ви зробили, раз вони прикували вас таким чином?
Саргон посміхнувся:
- Ну, багато чого... Десь 40 років тому я плавав в одній команді піратів, ми робили багато чого, чим не дуже пишаємося. Хоча, тут я не за це ... Колись у минулому люди світового уряду напали на ліс, який був моїм домом і батьківщиною. Там росла окрема деревина, з якої я і мій батько будували славетні кораблі. Але ліс був вирубаний, а мій старий ... Загалом, в юності по дурості я став піратом і залишив будинок і не зміг захистити його, але коли повернувся ... - Старик з добротою подивився на кота і сказав: - Зате там я зустрів Лоскі... Ну а потім, я відправився за платою. Наш капітан був кровожерливий і безжасний, можливо чомусь да він нас навчив. Тому я змусив їх заплатити з повна, але чортів Конг спіймав мене, відтоді я тут.
Я зітхнув і випив саке, а потім спитав:
- То ти тесля?
Саргон кивнув:
- Так, був колись у минулому, капітана вбили майже в той же час коли я сюди потрапив, а всі кого я знав ... Тож, навіть якщо б я міг втекти, який сенс?
Я задумався і запитав:
- Хмм, раз ліс був вирубаний, повинно ж хоч щось залишитися?
- Ну, може бути, я більше туди не повертався, тому не впевнений.
- Тоді чому б тобі не повернутися? Може твій дім ще не повністю зруйнований?
Старик криво посміхнувся:
- Хлопче, будинок це не купка дерев або тепле ліжко, дім це ... - Старик подивився на кота і сказав: - Ті кого ти любиш і хто тобі дорогий.
Його слова змусили мене посміхнутися і згадати трохи минулого життя, тих хто мені був дорогий колись давно ... А потім я згадав моїх накама, може ми і не були близькі як вони були з Луффі. Все ж мені далеко до його суперсили, що дозволяє заводити друзів всюди і завжди. Але для мене вони теж дорогі люди, за довгий час пливши з ними, я прив'язався до них і ми стали вже не простий піратської командою. Тому можна сказати, що для пірата будинок це не пологовий дім, а його команда ... Хоча, напевно не всі пірати такі...
Я зітхнув і подивився на старого:
- Може тобі тут і непогано, але твоєму другові точно. Тут темно і сиро, та й немає саке, хто захоче жити в таких умовах?
Старик подивився на кота, а потім на мене і з насмішкою запитав:
- Да? І що ти пропонуєш?
Я хмикнув:
- Та нічого особливого, у нас на кораблі немає теслі, ти б ідеально вписався в цю роль. Крім того, сидячи тут, ви просто марнуєте своє життя даремно, а в морі можна знайти все.
- Море, так... Хмм, ну, я не проти, а ти? - Старик подивився на кота.
- Мяу! - Кот голосно м'яв і завивав хвостом.
Саргон кивнув:
- Добре, ми згодні, а тепер витягни ці залізники з мене, будь так добрий, тобі ж не потрібен тесля каліка?