Свята земля Марі Джоа.
Я стояв високо в небі і дивився на величезний палац, який викликав у мене дивне враження. Я чітко відчував від нього небезпеку, це місце очевидно було найгіршим з усіх, де мені доводилося бувати. Я був упевнений, що якщо моя нога зараз ступить всередину палацу, я вже не вийду звідти живим. Це « щось», що виглядало на мене так, ніби я відчував його погляд. Але воно не атакувало, можливо у нього немає можливості або він замкнений... Хоча, так само є ймовірність, що для нього я просто незначна фігура і він просто миттю подивився на мене. У будь-якому випадку для мене це було добре, у мене вже є план втечі, але навіть цей план може провалитися, якщо я зіткнуся з кимось дуже сильним. Я не знаю силу Горосеїв, як і сила колишнього Адмірала флоту, але вони напевно не слабаки, якщо стоять біля влади цього світу, це було б безглуздо...
Гаразд, це неважливо. Я вже вирішив ризикнути сюди, якось Фішер Тайгер зміг вижити, чому б і мені не спробувати. Я подивився в іншу сторону на багато величних і охайних будинків. Це було місто з багатьма мальовничими будівлями, фонтанами та ушейдженими вулицями. Здається, там жили Тенрюбіто, більше нікому не було. Це Марі Джоа і більшість його території займали їхні землі.
План був простий, влаштувати хаос, вбити кількох, захопити одного живим, змусити їх боятися мене і безпечно звалити з мінімальною кількістю травм.
Я зробив глибокий вдих і розслабився, пора починати!
*Вшух* ***
Миттєво перемістившись у Владики Богів я пробив дах якогось будинку. Після встав і відтрухнувся:
- Хмм, ганьба, я вже думав тут будують хоча б на совість... - З ухмилкою пробурмотів я дивлячись по сторонах.
Як тільки пил усміхнувся, переді мною з’явилось двоє чоловіків. Це був чоловік середніх років з білими вусами та волоссям, і з типовою причіскою всіх дітей драконів. Він носив білий костюм з кількома медалями, так само як і жінка поруч. Ця жінка була приблизно того ж віку, що і чоловік, але її волосся було каштанового кольору. Тепер ці двоє дивилися на мене похмурими поглядами і чоловік не витримав закричав:
- Та як ти посмів? Хто ти?
Я посміхнувся і почав повільно підходити до нього:
- Не знаю, чи всі з вас такі виродки якими я уявляю Тен'юбіто, але навіть якщо це і не так... Я підійшов близько до чоловіка і пробив йому груди кулаком, а потім сказав:
- Сьогодні я нікого не пробачу.
- Кхх... Не..не... Кх ...- У мужика був шок на обличчі і він не знав що сказати, тому беззв'язно брмотів, а потім просто впав з дірою в грудях. Кров окропила підлогу, і жінка закричала...
- Ааа! Жустус! Мій чоловік, ти вбив його! - Потім вибігла з дому і почала кричати по всій вулиці.
Я посміхнувся:
- До речі, прийшов час місцевим жителям дізнатися, що таке страх, коли пірати прибувають до порту!
***
Марі Джоа.
Офіс Верховного Головнокомандуючого Конгу.
Двері до офісу Головнокомандувача відкрилися і туди зайшов блідий лисий старий в окулярах. Він виглядав дуже старо і носив біле гі, так само на його плечі спочивала катана в золотих нічних ніжах. Зараз його погляд був холодним і похмурим, він подивився на Конга і проговорив:
- У нас порушник, займися ним.
- Що? Порушитель? Хто посмів? - Здивувався високий чоловік з сивим волоссям у формі гребеня.
Старий посміхнувся:
- Тільки дурень, який не розуміє куди впав, позбудься його. Ми не можемо дозволити повторити ту ситуацію, як з тією риболюдиною.
Конг кинув:
- Я зрозумів, він буде знищений.
Старий кинув на нього останній погляд і вийшов з кабінету.
Ідучи по довгому мармуровому коридору, йому зустрівся інший старий. Високий з довгими білими вусами і чорного смокінга. Той кивнув і сказав:
- Треба закінчити це, поки ситуація не вийшла з-під контролю.
Старик в окулярах зітхнув:
- Якби ми могли діяти, все було б вже вирішено.
На його відповідь вусатий старий тільки похитав головою і криво посміхнувся.
***
У цей же час, в глибинах Замка Пангеї.
У досить темної кімнаті, стояло висока істота з гострими кінцями і довгим темним плащем. Він дивився на листку пірата своїми червоними очима. На ній був зображений смаглявий чоловік з темно-синим волоссям і незвичними татуюваннями на обличчі. У червоних очах створіння було спокій, наче його нічого особливо не турбувало. Потім у мить оця, листочка просто розсипалася на маленькі шматочки. Їм закрив очі, розгорнувся і пішов вглиб темряви, а після звідти почувся хрипкий голос:
- Ді...
***
Все навколо горіло і всюди лежали мертві тіла в калюжах крові. У околиці чули гучні вигуки і плач жінок та дітей. Повітря було наповнене страхом і болем. Нарешті тен’юбіто відчули страх. Диявол прибув до їхньої святої землі...
У моєму серці плювалася лють, те що я бачив коли вбивав цих покидьків злило мене ще більше. Нечестиві прізвиська, зарозумілі й зневажені. Я бачив тіла спотворених рабів, жінок і дітей. Порожні погляди зламаних судів.
Я вбивав безжалісно, мені просто хотілося перетворити це місце на попіл. Я не був людиною високих моральних рис, але коли бачиш жертв рабства і знущання, спотворених тілами дітей... Ярність охоплює твій розум.
У розпачі люди, які називають себе дітьми драконів, адмірал не прийшов врятувати їх, Світовий Уряд нічого не робив.
Я стояв у повітрі і моє волосся розвіялося на вітрі, а потім передо мною ніби звідки постав чоловік. Це був старий з такою ж брудною шкірою як і в мене. Він був великим і дуже м'язистим, настільки, що навіть його шия була більше голови. Він носив темну сорочку і білий адмірал. Я його ще ніколи не зустрічав, але спогади з минулого життя видали мені його ім'я - Конг, Верховний Головнокомандувач, той хто був причетний до страти Гол Д. Роджера.
Він обвів все навколо похмурим поглядом, а потім перегнав його на мене і злюбив:
- Хто ти?
Я посміхнувся і голосно закричав:
- Я МОРСЬКИЙ Д’ЯВОЛ! - Після мого крику все навколо здригнулося, навіть повітря затрясся, і настала абсолютна тиша. Було лише чути гуркіт полум’я і тихий завивання вітру. Всі живі істоти навколо втратили свідомість, крім Конга у якого був ще більш похмурий погляд.
Він видихнув і проговорив:
- Королівська воля...