Глава 709. І це - Дерня Скритого Листа?
У цей критичний та напружений момент Конан залишався чіткою.
Вона добре пам’ятала, що Аоба, Ооцукі Тонері, сказав: « Якщо вони захочуть знайти його, то повинні будуть зайти в Ічіраку Рамен », — це означало лише одне. Крім того, він може спостерігати за подіями всередині Ічіраку Рамен і як тільки вона перейде поріг закладу, на неї відверне увагу.
Тепер, якщо вона не хоче пропустити цей шанс і бажає залишитися під Абами в Конохі, їй все одно потрібно покладатися на нього ж, щоб його знайти.
Але ось у чому питання...
Коли Мінато Намікадзе не може нічим допомогти, Аоба, який спочатку виступав їх зв'язуючим ланом, стає єдиним виходом.
Вона не знала, які саме стосунки пов’язані з Аобою і якою вагою володіють його слова: чи зможе він залишити її в селі без допомоги Мінато Намікадзе або ж може своєю силою змусити Мітато погодитися на це. Хоч би як там було, вона повинна була спробувати.
Коли Конан прийняла таке рішення, то зрозуміла: наступним кроком має стати проникнення в Ічираку Рамен. Однак недавно Мінато Намікадзе стало очевидним, що він не хоче їх пускати, побоюючись що це вплине на церемонію передачі титулу Хокаґе. Отже, Мінато — вчитель Джірайю, який звів їх усіх разом.
Чим ближче був вирішальний момент, тим чіткіше працював розум Конан. Вона збирала всі доступні їй сили, щоб використати їх для подальших маневрів і отримати можливість залишитися тут на законних підставах.
Коли Конан вимовила ім’я вчителя Джіраї, охоронці на брамах поспішали. Вони не знали, як реагувати. Якби вона просто намагалася прорватися силою, у них було б безліч способів її зупинити, але згадка пана Джарія змінила все.
— Я піду до Коноху, щоб з’їсти тарілку рамена, — рішуче заявила Конан. Вона хотіла зробити це прямо зараз, не відкладаючи на потім. І навіть якщо її зараз не пустять, вона буде шукати інші шляхи, але просто так не відступить.
— Я вже все ясно пояснила. Двоє моїх супутників пішли. Ми вже спілкувалися з Мінато Намікадзе і знаємо, що нам не дозволять залишитися в селі. Я лише хочу розповісти вам про найхолодливішу рамену, яку розповів викладач Джарія.
Конан продовжувала свою лінію. Говорячи це, вона крадькома спостерігала за вартовими. Вона чітко бачила їх коливання. Очевидно, після її слів вони більше не знали, як наполягати на своєму.
Шанс.
Конан миттєво усвідомила, що це її шанс.
Нереалістичність в їхніх серцях була саме тим шляхом, який міг допомогти їй подолати ситуацію.
Зрештою, жодна людина не є абсолютно раціональним роботом. Кожен має те, що дороге йому чи важливе. Як тільки вона згадала вчителя Джіраю, вирази обличчя охоронців змінилися - ледь помітно, але від її очей це не зникло.
- Моє прохання дуже просте. Я не збираюся влаштовувати заворушення, інакше ми б вимагали входу від самого початку. Зараз я просто хочу з'їсти тарілку лапші. Ви можете піти зі мною, а потім ми разом вийдемо. Якщо ви не можете задовольнити навіть таке просте прохання, мені залишиться тільки піти і розшукати вчителя Джарія.
Знову заговорила Конан. На цей раз вона використовувала ім'я Джарія і як меч, та як щит одночасно. Це викликало дивовижний ефект, змусивши присутніх зрештою зайти в глухий кут і шукати ідеального розв’язання проблеми.
— Фух... — Вартовий воріт глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїти нерви. Його мозок був гарячково зібраний. Ті, хто стоїть на місці захисту брами Конохі, повинні вміти швидко співвідкривати, інакше будь-яка замінка в реакції може призвести до лиха.
— Я зрозумів, - через мить кивнув ніндзя-страж. Судячи з його тону, він прийняв рішення.
- Я можу відвести тебе на локшину.
- Але ти повинна пообіцяти мені: як тільки доїдеш, негайно покинеш Коноху без будь-яких інших справ.
« Інакше я повинен буду діяти суворо згідно з статутом, — серйозно сказав вартовий. Коли він ступав на цей крок, то фактично віддав Джарейю шану. Адже не торкайся справи його імені, бо він ні за що б не пішов на компроміс.
Якби про цей випадок довідався пан Джіраї, що він затримав ученицю і не дав їй з’їсти тарілку рамена, то міг би виставити пана Джирейю в незручному світлі.
Зрештою, це сам пан Джірая, один з легендарної Трійці Конохи! Не якась дрібна сошка.
А найголовніше...
З’їсть тарілку локшини — це не просто важка праця, яка вимагає особливих зусиль.
Варта добре розумів, що якби мова йшла про щось справді важке або небезпечне і він відмовився б, пане Джірая, дізнавшись про це пізніше, не став би його звинувачувати, адже так був службовий борг. Але якщо він відмовиться у таких дрібницях, як порція рамена та ще й після того як було згадано ім'я Джіраї, це буде вважатися прямою неповагою до легендарного санніну.
— Добре! — Конан відразу кивнула, з радістю приймаючи умови. Її вимоги і впрямі були невеликі - вона дійсно збиралася з'їсти ту саму лапу в Ічіраку.
Конан не мала прихованих намірів, у цьому вона не брехала. Вона прагнула знайти мене в Ічіраку Рамен лише тому, що Аоба раніше сказав їй: « Якщо захочеш знайти тебе — приходь до Інтару Рамен".
Конан вирішила поставити все на цей єдиний шанс!
Без цієї спроби вона ніколи б не дізналася напевно, чи є у неї хоч якась можливість залишитися в Деревні Скритого Листа.
— Слідуй за мною, — кивнув Конан. Домовившись, він обмінявся поглядами з іншими партнерами і давав зрозуміти, щоб ті продовжували охороняти ворота, після чого повів дівчину до Конохи.
Конан без зайвих церемоній пішла за ним. Вона сама відвоювала цю можливість. Вона більше не озиралася туди, де сховалися Яхіко і Наґато. У глибині душі вона відчувала, що з цього моменту їхні шляхи почали розходитися.
Коли Коноху ввійшов у місто, вона озиралася на це тихе і чудове село. Вона вперше опинилася всередині, і все тут здавалося їй в новачку: яскраво-зелені гілки дерев, ніжне журчання води, сміх та крики дітей, що грали у переуликах, шумний і жвавий ринок...
Лише вигляд Конохі на голову більше, ніж Деревня Скритого Дощу. Їх навіть не варто було порівнювати.
Конан виросла в країні Дощ, у тій самій « кряжі», де дощі ніколи не переставали. Крім того, протягом років країни Дощу виснажували від війн, які не затихали на мить; економіка там розвивалася дуже повільно або зовсім деградувала, а люди жили в безпросвітній нужді.
У ті похмурі роки все, що вони могли - це просто вижити. Вони чіплялися за життя з останніх сил, пускаючись на будь - які хитрощі, аж до крадіжки та грабежу, зовсім не знаючи, що таке нормальне життя. Усе, з чим вони стикалися, було оповите темрявою і їм здавалося, що весь світ ніндзя - це суцільна темрява. Але тепер, опинившись у Конохі, вона побачила, що люди дійсно можуть рости в такій безтурботній сонячній атмосфері.
« Похоже, мої знання про світ були занадто нікчемними» — таємно прошепотіла собі Конан. Вона знову згадала Ооцукі Тонері, що світ ніндзя — це лише крихітна частина планети, а сама планета для безмежного всесвіту - тільки крапля в морі, не більше як пилка. Все, що вони бачать зараз - це погляд жаби з дна колодязя. Вона думала, що навчилася про світ, але виявилося, ніби бачила тільки його значку.
Один вид Конохі змусив її відчути це повністю. Адже, навіть перебуваючи в тому самому світі ніндзя, вона бачила тільки Амегакуру, але ці два села існували у цілком різних реальності.
Що вже казати про інші села.
У цей момент до неї прийшло глибше розуміння.
Вона зрозуміла, чому у світі ніндзя так часто спалахують війни!
Ресурси справді розподілені вкрай нерівномірно!
Якби вона була Ганзо Саламандри з країни Дощя, володіючи нею достатньою силою, то могла б подумати про захоплення ресурсів Конохи, тому що країна Огня викликала надто сильну заздрість.
Раніше Конан так відчайдушно чіплялася за можливість залишитися в Конохі зовсім не через місцеві пейзажі, а через чоловіка, який тут знаходився.
Конан знала, що Ооцукі Тонері десь у Конохе.
Тому, коли Наґато йшов геть, її серце не було проти того, щоб просто так слідувати йому.
Але коли вона вперше увійшла до Коноху, то зрозуміла, наскільки ця прекрасна. Тепер вона дуже полюбила те село, яке щойно побачила. Вона думала про те, яким щасливим було б життя в такому місці.
— І це Коноха? — Конан подивилася вдалель і відразу побачила на скелі Хокаґе три листки: Першого Гокеге Гашірами Сенджу, Другого Хокаре - Тобірамі Сенжу та третього Хокга Сасутобізі Хірузена.
Ці три лики, гордо височать на гірському схилі Хокаґе, були вражаючими. Ця картина при першій же зустрічі приголомшила її до глибини душі.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno