Ниндзя Корня прибули!
Серце Мінато Намікадзе було збентеженим. Багато речей у житті такі: навіть якщо ти вже допустив таку можливість, коли вона дійсно відбувається, це все одно викликає емоційний біль. Він думав, що Третій може бути лицеміром, але третій, якого він бачив на власні очі, завжди був яскравим і теплою людиною.
Насправді, в глибині душі він не особливо вірив, що Третій такий. Навіть коли він наближався до посту Хокаґе і помічав у трьох різних сторонах, без вагомих доказів йому не хотілося в це вірити.
Навіть якщо це було самообманом, він хотів, щоб третій залишався тим, кого поважав. Це стосувалося не тільки особистості третього, але й самого титулу Хокаґе.
Мінато, як і багато інших звичайних ніндзя, вихованих у селі, з дитинства вважав Хокаґе своїм кумиром та ціллю. Він сподівався, що колись стане Хокаґом і його життя освітить шлях у майбутнє.
Третій був зразком для багатьох людей у селі. Це був духовний символ. Вони могли змиритися з проблемами будь - кого, але якщо проблеми виникнуть у Третьому, то це означатиме крах Волі Огня.
Мінато Намікадзе не хотів приймати цього!
Це було так, наче він чекав з дитинства наклали брудну пляму, а чудове, чого він так прагнув, зіпсувалося.
Це викликало в нього невимовне відчуття обов’язку у грудях. Він не відчував радості від розкриття таємниці, його обличчя стало складним. Він дуже не хотів, щоб це дійсно було правдою про Третьому, і тим більше не бажав, аби той, хто його підставив, був третій.
- Ти говориш правду? — Не втримався Мінато і знову запитав. Він повинен був ще раз підкреслити це. Не тому, що він не вірив Джузо Біве, а тому що хотів ще раз переконатися. Це був свого роду звіт перед самим собою, перед своїм прагненням до посту Хокаґе.
Говорячи це, Мінато пильно дивився своїми блакитними очима в обличчя Джузо. Він хотів по найменшій зміні у виразі його обличчя зрозуміти, чи не бреше той. Він не хотів, щоб через його власну помилку противник отримав можливість вплинути на внутрішні справи їхнього села.
Він дуже обережно підходив до питання про третє. Не можна було допустити жодної помилки. Адже це - Хокаґ. Третій все ще був Хокаґе, представником Конохі. Якщо у третього виникне проблема, то це означатиме, що Конохі мав проблеми.
— Хуух... — Кушина повільно видихнула. Вона розвіяла режим чакри Дев'ятихвостого. Оскільки бій вже не передбачався, немає сенсу підтримувати цей стан і витрачати сили. Адже ніхто краще не знав, що їх чекає далі. До них наближалася велика група ніндзя Конохі, і їй потрібно було бути в чудовій формі.
Вона не тільки розповіла про це тим ніндзя Конохі, але й не сказала Мінато. Вона не наважилася говорити про речі, в яких не була впевнена. Якщо вона помиляється, то це вплине на важливі справи села.
І не тільки це. Вона розуміла, що Мінато має дуже глибокі почуття до Конохе на відміну від неї, яка прийшла в село пізніше. Хоча Коноху теж кохала, вона не була тут народжена.
Звичайно, тепер Кушіна вже розуміла, що ті люди йдуть за ними. Вона відчула це, коли їхні шляхи перетнулися.
Все було в межах її сприйняття.
Але вона не сказала Мінато, тому що це було б для нього занадто жорстоко. Йому довелося б зіткнутися з тим, що його любов до Конохе була опоганена і розбита.
— Я кажу правду, — холодно сказав Джузо Біва. Насправді, навіть він сам був трохи роздратований. Постійно повторюючи ці слова, він наче встромив ніж у своє серце.
Як ніндзя, не зраджуючи замовника — це основний принцип, а він порушив його.
Сьогодні Джузо найбільше не хотів говорити про це.
Але вибору не було. Він вже домовився з Мінато, і заради Деревні Тумана він повинен був це зробити.
- Мені немає сенсу тебе обманювати.
- Якби я не хотів говорити правду, я б тут не залишився.
— Все, що я роблю - заради Деревні Тумана.
- У майбутньому ти станеш Хокаґе.
— Якщо я зараз введу тебе до цього, хіба це не зробить Дерівню Тумана ворогом вашого села?
— Наше село більше не може дозволити собі ворогів!
Джузо пояснював фразу фразою. Тепер він був схожий на чоловіка, який проковтнув гірку пігулку. Тільки він сам знав, як йому важко. Оскільки він почав пояснювати, то повинен був довести справу до кінця. Інакше було б краще і не починати.
Тепер він повинен був зробити так, щоб Мінато не залишилося ніяких сумнівів і тільки тоді зможе піти.
Інакше, коли Мінато згадає про це і подумає, що це була їхня вигадка, це буде дуже невигідно для їхнього села.
Сьогодні Джузо була лише Дерв’яною Тумана!
Він - ніндзя Деревні Тумана, і він не допустить, щоб з нею щось сталося. Навіть, якщо врешті-решт не буде рішення, він не дозволить, щоб проблема виникла через нього.
Він один з Семи мечників Тумана, і сенс його існування - захищати своє село. Хоч би як важко йому було, це те, що він повинен робити!
— У мене є питання, — раптом заговорила Кушіна. Вона довго мовчала. З появою Мінато вона передала йому ініціативу і стала людиною, яка стоїть за його спиною.
Шахух! Шух!*
В одну мить погляд Мінато і Джузо звернулися до Кушіна.
- Раз вже ти щойно сказав, що Деревня Тумана більше не може дозволити собі ворогів, чому ви тоді напали на Мінато? Хіба це не ворожнеча з Конохою? — Серйозно запитала Кушина.
Вона поставила це запитання, тому що відчувала, що це хвилює Мінато, і хотіла допомогти йому розібратися.
Правда це або брехня.
У результаті має бути певний результат.
Для Мінато це було б свого роду звільненням.
І він би знав, як реагувати і що робити далі.
- Насправді, ми і не збиралися... — Джузо згадав ту сцену, і в його серці закралося жаль. Якби Сацума Рентаро не говорив так гарно, і якби вони знали справжню силу Мінато, ця битва була б занадто поспішною. Вона була настільки розгублена, що закінчилась і не встигла розпочатись.
- Я ще бився з Дерівнею Облака на передовій і не збирався втручатися в справи вашого села. Але ми отримали сигнал про співпрацю від Данзо Шимури. Він запропонував нам співпрацю: якщо ми успішно вб'ємо тебе до свого повернення в Коноху, то отримаємо допомогу від Конохи, і Конаха допоможе нам разом протистояти Дерені Хлака. Тому в нас виникла така думка.
Джузо прямо розповів про те, що було. Його очі відбирали спогади. Якби він тоді знав, що Мінато володіє просторово-часним ніндзюцу, то не втягався б у цю справу.
В одну мить.
Він подумки докорив Сацуму Рентаро за те, що той не розібрав все як слід, перш ніж приймати рішення.
Він вважав, що саме ентузіазм Сацуми Рентаро відіграв свою роль у тому, щоб сім мечників Тумана вирушили сюди. І це була основна причина їхнього теперішнього незручного становища.
— Данзо Шимура... — Почувши про третій, Мінато став трохи складнішим. Він занурився в мовчання. Те сонячне життя, до якого він прагнув, було опоганене цією раптовою темрявою.
« Це не те, яким має бути Хокаґе, і не таке, якими повинен бути Анбу. Я кілька місяців старанно тренувався, ризикував життям у третій світовій війні шінобі, а вони не хочуть, щоб я повернувся живим. Яка іронія!»
Кутики губ Мінато вигнулися в гіркій сумці. Його серце докорінно змінилося, і йому було дуже погано.
Звичайно, він не був з клану Учиха і не впав би в розпач через такі зміни. Просто йому було трохи важко прийняти це.
По суті, хоч би що робив третій чоловік, це не вплинуло на його прагнення стати Хокаґе. Він все ще був тим, хто готовий віддати все заради Конохі.
Він як і раніше хотів стати Хокаґе, найсильнішим Гокаге. Його серце не змінилося, його мета не змінилася. Коли він дізнався про темного боку третього, то ще більше зміцнився у своєму бажанні стати по-справжньому світлим Хокаґе.
Коли він хотів стати Хокаґе, у нього були деякі думки про те, як зробити цей шлях більш гладким, але в нього ніколи не було наміру шкодити комусь. Він не думав про те, щоб зашкодити своїм суперникам або нинішньому третій Хоказі.
Але те, що Третій і Данзо змовилися, щоб не дати йому повернутися в Коноху, закололо його гострий шип, який довго не зникав.
— Я зрозумів, — кивнув Мінато. Як би він не хотів цього визнати, коли Джузо сказав все це, йому довелося зіткнутися з правдою.
— Ты... ти можеш йти.
- Я все почув.
- І зрозумів, що сталося.
Звісно...
- Я не можу вірити лише твоїм словам.
— Я уважно розслідую цю справу.
- Якщо ти не збрехав, я не буду нічого робити проти Деревні Тумана, і ми зробимо вигляд, що сьогодні нічого не було.
- Але якщо я дізнаюся, що ти навмисно намагався посіяти розбрат у нашому селі, я тебе не пробачу. Ти знаєш мою рішучість!
Мінато говорив фразу, його серце було сповнене рішучості. Тепер йому було дуже погано. Він розумів, чому так себе почуває і наскільки правдивим є Джузо. Але він просто не хотів цього визнавати і вірити. Він би ще трохи терпів. Поки третій не зірватиме маску, в його серці він все ще буде тим, кого йому безмірно поважати.
— Нет! Джузо відразу похитав головою, почувши слова Мінато. Це була не та відповідь, яку він хотів.
- Ти повинен мені повірити, тільки тоді я піду!
— Я не з тих, хто боїться смерті!
— Навіть якщо ти вб'єш мене, моя відповідь буде такою ж!
— Але я не потерплю, щоб ти сумнівався в моїх словах!
- Я не можу дозволити тобі піти з сумнівом щодо Деревні Тумана!
— Це зневажать нашого села!
Обличчя Джузо стало похмурим. Зараз йому було все одно. Оскільки він все це сказав, треба було довести справу до кінця.
Не можна було допустити, щоб він зрадив віру ніндзя і видавши замовника та деталі місії, в кінцевому підсумку не отримав довіри і наштовхнувся на Дерівню Тумана неприємності. Це було абсолютно неприйнятним.
- Сьогодні ми повинні все з'ясувати, інакше я не піду. Я піду з тобою в Коноху і зустрінуся з Данзо обличчям до обличчя! - Джузо вирішився. Оскільки він зрадив Данзо, то й відносна ставка його не лякала. Якщо це заради Деревні Тумана, то навіть якщо він сьогодні не повернеться, йому було все одно.
На гілці дерева.
Почувши слова Джузо, Аоба посміхнувся ще ширше.
Дуже добре, дуже добре!
Чим впевненішим зараз вів себе Джузо, тим більше Мінато повірить у його слова. Звичайно, він не був актором, а дійсно пережив все це, тому говорив дуже впевнено, адже він ніколи не брехав.
І навіть якщо б справа дійшла до оскової ставки з Данзо, він би не злякався. Адже тепер Данзо - це він. Останнім часом він постійно грав роль Данзо. Якби справа дійшла до цього, це було б йому тільки на руку.
Насправді...
Аоба вважав, що в цьому вже немає необхідності. Він відчув присутність групи людей. Ниндзя Корня, яким він віддав наказ, вже прибули.
Шах-шух ...*
Несподівано пролунав свист. Це були ніндзя Корня в масках. Вони з'явилися за спиною Мінато. Їхні очі крізь прорізи масок були спрямовані на виснаженого Мінато.
Вжух-вжах...*
Невдовзі повітря наповнилось смертельною аурою. Вони дивилися на Мінато як на здобич, а кожен з них був мисливцем.
— Хм? — Мінато теж помітив ніндзя Корня і подивився в їх сторону. Він не міг відрізнити жодного з них, тому що всі вони були в масках, однаковому одязі, і навіть їх руху та аура були дуже схожі.
Ніндзя Корня!
Це ніндзя Корня!
Мінато знав про існування Корня. І по їх аурі він відчував, що їхня мета - це він, а не Джузо.
- Навіщо ви тут? — Серйозно запитав Мінато. Насправді, у нього вже була відповідь, але він все одно запитав. Йому потрібна була справжня відповідь.
Однак.
Ніндзя Корня не дали йому відповіді.
Замість цього вони дістали кунаї, які блищать холодними блискучими барвами, і направили їх на нього. В одну мить багато кунаїв попрямувало в його бік.
Своїми діями ніндзя Корня дали Мінато відповідь!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno