Аоба слідував за більшістю кандидатів, щоб покинути ліс Смерті і повернутися в село. По дорозі кандидати обговорювали один з одним всякі дивні речі в маленьких групах по три людини. Через те, що їх усіх виключили, теми були приблизно однаковими.
Аоба слідував за усіма.
І був як невидимий.
Його не помічали.
Він настільки стриманий, що його присутність майже не відчувалася.
Покинувши Ліс Смерті, він відділився від цих кандидатів і прийшов у місце, де нікого не було. Він мислливо визначив місце розташування вежі, розташованої у покинутому місці в лісі, застосував техніку Летючого Бога Гріма і його фігуру миттєво зникла.
Шш!
Майже в мить ока.
Аоба прибув у додзё вежі.
Схожі вежі.
Аналогічний додзьо.
Різниця лише в тому, що тут нікого немає, дуже тихо і його ніхто не постраждає.
І зараз.
Аоба підняв руки.
Роблячи друк.
По два пальці обох рук схрестив перед собою, утворюючи хрест.
— Тенник множиного теневи клонування!
Тонки губи Аби злегка піднялися і байдуже вимовили це, а коли його голос впав, поруч з ним з'явилися тіньові клони, кожен з яких виглядав так само як він.
— Просто займіться якоюсь справою!
Аоба просто махнув рукою. Клони були частиною його чакри, мали його розум і прекрасно все розуміли.
Відразу ж після.
Аоба застосував техніку, що літає проти Бога Гріма
Прибув під дерево відносно недалеко від жвавого району Конохі.
Конкретно зараз.
Через наслідки екзамену на чуунина.
Він багато відклав на потім, і зараз у нього немає настрою продовжувати розпочате. Але він не хотів просто марнувати час.
Тому він дозволив цим тіньовим слонам робити все, що вони хочуть!
Вийшовши з лісу, Егуд не повернувся в гуртожиток, а пішов до Ічираку Рамен.
З того моменту, як він увійшов до загону, щоб здати іспит на чуунина, перш ніж він щойно вийшов із Леса Смерті, минуло п'ять днів.
Ці п’ять днів були не надто довгими, а дуже короткими. Достатні, щоб сталося багато подій.
Тепер Аоба збирався піти і з'ясувати, що відбувається.
Для ніндзя час швидко змінюється.
І якщо подивитися на ціле село, то Теучі напевно один з небагатьох, хто знає найбільше. Розпитати його набагато ефективніше, ніж читати спогади когось з вулиці.
Невдовзі після цього.
Аоба підійшов до дверей Ічіраку Рамен і ступив всередину.
— Брат Теучи!
Він відразу привітав Теучі, який готував рамен. Було вже запізно, і людей всередині було небагато, в цілому тут здавалася досить тихо.
— Аоба, ти так швидко повернувся? — Побачивши Аоба, Теучі прищурився і злегка усміхнувся. Він завжди виявляв доброту і тепло.
- Все закінчилося.
Аоба розсміявся, похитав головою і підійшов до довгого столу й сказав: « Миску рамена!
- Тебе побили з екзамену? - Теучи присоромився, дивлячись на Аоба: він не бачив іспиту на чуунина, але ще не пройшов третій тест про який стане відомо пізніше.
— Майже, — посміхнувся юнак.
- Схоже, що кандидати дуже сильні, навіть ти не сподівався, — Теучі відразу опустив локшину в каструлю і, судячи з руху, на цей раз збільшити її кількість. — Я зроблю трохи, щоб заспокоїти твоє поранене серце.
- Кандидати на цей іспит дійсно все дуже вражаючі, я справді їм не суперник.
Аоба не був надто люб'язний у своєму реченні, але він пам'ятав, як зневажливо дивилися на нього люди, коли він перебував в додзі вежі.
— Неважливо, зумієш наступного разу! — с ухмилкою сказав Теучи.
з ким я можу зареєструватися? Марна трата часу! - Похитав головою Аоба. Як кажуть, на помилках вчаться, цього разу він також зрозумів співчуття і захотів спробувати, як це - поєднатися з кимось, але досвід виявився не надто вдалим, настільки, що озиратися на нього не хотілося.
— Ха-ха-Ха-хо... — Тіуч вдарився в сміх, не кажучи вже на цю тему, він відчував, що Аоба зараз схожий на дитину, яка втратила любов і потім сказав, щоб не закохуватись знову у майбутньому. Насправді майбутнє не має нічого спільного з теперішнім.
- Мінато повернувся?
Аоба також не хотів продовжувати тему екзамену. Він витріщився на Теучі, і його найбільше цікавило питання. За деякими підрахунками часу Мінато відправився до гори М'юбоку майже місяць тому. Він повинен повернутися в будь-який час.
- Жодних новин.
Тіуч похитав головою, посміхався на його обличчі натягнувся в цей момент, він давно не бачив Мінато і навіть заскучав: - Взагалі-то, я збирався запитати тебе про це.
- Тобто, він все ще знаходиться на горі М'юбоку -- кивнув Аоба.
- Що він так довго тренує дзюцу? — запитав з підозрою Теучі, бо відчував, що талант Мінато не займається, багато технологій він навчав на розі-два. Навіть технологія, що літає від Бога Гріма, не стала проблемою для Мінато. Чому ж тоді він ніби в безвиході?
« Якщо я не помиляюся, Мінато вже захопив ним, просто не до кінця, а зараз, поки ситуація в селі благополучна, поспішати з поверненням не варто », — заявив Аоба. Сендюцу дійсно важко вивчати, але талант Мінато великий, просто відомої йому інформації, в минулому Мінату міг підтримувати режим Мудреця кілька хвилин, а отже є багато речей, які він повинен удосконалювати.
- Це дуже добре, що він може тренуватися зараз, поки навколо відносно спокійно. Коли війна знову закінчить Коноху, буде мало вільного часу — кивнув Теуч.
« Мінато зробив свій вибір, і поки він не повернеться, ми можемо просто чекати », — сказав Аоба, відчуваючи, що повернення Мітато є питанням кількох днів.
— Не думай так багато, спочатку з'їси рамен, він вже готовий! - Сказавши це, він виловив лапу і поклав її у чисту пустку, потім налив зверху бульйон, і відразу ж аромат розлився по кімнаті.
Теучі поставив миску рамена перед Аобою, дивлячись на нього з посмішкою.
— Дякую, Теучи!
Аоба кивнув, схопив миску ароматний рамен і відразу почав їсти.
*Сюрп~ сюрпа--*
Рамен попадав у рот і залишав чудовий смак та аромат на губах.
Це відчуття сипотіння миттєво збільшило його щастя, адже за ці п'ять днів у Лесі смерті він навіть не поїв як слід.
***
І поки Аоба насолоджувався раменом.
Хірузен підійшов до воріт Підрозділу тортур Конохі.
- Пан Третій Хокаґе!
Два ніндзя з Абу, що стояли біля воріт відділу тортур, побачивши Хірузена, відразу вклонилися і віддали честь.
— Ваш капитан тут?
Хірузен недбало махав їм рукою. Йому було зовсім байдуже на етикет, його головною метою було знайти Моріно Ітона і попросити про ніндзя клана Удзумакі.
- Він у кабінеті!
Ніндзя не наважувалися брехати, коли перед ними стояв сам Хокаґе.
— Відведіть мене туди, — байдуже відповів Хірузен. Він хотів якомога швидше дізнатися результат, а потім повернутися і порівняти з спогадами тих трьох ніндзя зі Скритого Камня. Треба визначити, чи цей ніндзя був у Девні Скритого Тумана які-небудь відносини з ніндзя з клану Удзумаки чи ні.
— Добре!
Два Абу переглянулися, і один з них негайно повів третього до офісу Моріно Ітона.
Незабаром.
Під керівництвом цього ніндзя Хірузен прийшов до кабінету Ітона.
- Це тут! — З повагою сказав Анбу.
— Хороша робота, повертайся, — кивнув Хірузен.
- Так! — Негайно відповів Аньбу і повернувся, щоб піти.
Прослідкувавши за тим, що́ зробив Анбу, Хірузен підняв руку і постукав у двері свого кабінету.
— Зачекайте! - Почувся всередині кабінету голос Ітона, в якому відчувався сильний нетерпіння, наче стук у двері відволік його від чогось важливого.
І через кілька хвилин.
Двері кабінету відчинилися.
Ітон з'явився за дверима з похмурим обличчям і вже збирався відрахувати людини, що стоїть перед ним, як раптом побачив його.
— Держава... Пане Хокаґе...
Обличчя Ітона відразу стало неповторним, наче дія перервалася. Потрібно було виявити повагу до відвідувача, вогонь депресії в його серце просто не могли бути випущений назовні.
— Я завадив? — Хірузен ввічливо відповів. Йому було все одно, що робить Моріно Ітон, і взагалі він не думав про це. Його думки були повністю зайняті, і в голові крутилася тільки особистість цього потомка клану Удзумаки.
— Нет... Нет... Нет... Нічого такого...
Ітон неодноразово гойдав головою. Він не знав справжньої мети Хірузена, його щоки раптом запилювали червоними і навіть мовою стала менш зрозумілою.
— Не пустиш мене? — Поцікавився Хірузен, дивлячись на те, що видало Моріно Ітона.
— Звичайно, прошу!
Ітон поспішно поступився місце в дверному проході, закривши двері кабінету відразу за Хокаґе.
Хірузен не збирався бути ввічливим з Ітоном, і, пройшовши прямо в кабінет, сів на стілець перед столом.
Ітон подивився на місце, де сидів третій.
На його обличчі з’явилася усмішка.
Зауважте, що.
Будучи ще Третім Гокаґе, він міг взяти на себе ініціативу.
Це у свою чергу ускладнило його ситуацію.
— Присаживайся, Итон!
Хірузен подивився на Ітона, який застиг і махав рукою. Він з усіх сил контролював свій поспіх, щоб виглядати природно.
— Добре!
Ітон більше не хотів виправдовуватись, тому подався до головного місця і побачив на обличчі настороженість.
Ітон сів.
Але я не міг заговорити.
І чекав на слова Хірузена.
Він не знав, для чого третій Хокаґе прийшов сюди.
- Ітон, я прийшов сюди, тому що у мене є до тебе дуже важливе прохання, і ти повинен сказати мені правду! — Глибоким голосом сказав Хірузен, пильно дивлячись на Йону.
— Добре! — Ітон відразу кинув у відповідь
- Той чоловік, який приходив з тобою лікувати рани Данзо... — Хірузен повільно промовив, злегка прищурившись. — Хто він?
— Це...
Ітон не сподівався, що Хірузен задасть саме це питання і відразу замовк.
Він не знав відповіді.
Навпаки, він знав його занадто добре!
Він обіцяв Аобе не видати його!
Но...
Його питав третій Хокаґе!
— Що, незручно говорити? — Коли Хірузен побачив важкий вираз обличчя Ітона, то знову заговорив з деякими натяками на примушення.
Хіба ви не обіцяли, що більше ніколи не ставитимете мені таких запитань? — Він відповів з гіркою посмішкою Ітон. Він не міг нічого сказати, тому йому залишалось тільки відвести погляд в сторону і перевести тему в інше русло.
- Схоже, він розповів тобі все! - Третій кивнув, ще більше запевняючи, що Ітон знає особистість того ніндзя з клану Удзумаки. Його обличчя стало суворим, і він знизив голос: — Я підозрю, що він може бути пов'язаний з Киригакуре, та мені потрібно, щоб ти сказав мені, хто він.
- Схований Туман? — Ітон на мить здригнувся, потім похитав головою. - Неможливо!
- Ти впевнений? — Неперевірливо запитав Хірузен.
— Я впевнений, що він не ніндзя з Скритого Тумана! — Ітон на знак запевнення влучив у себе по грудях. - Пане Хокаґе, якщо ви шукаєте ніндзя з Кірі, я можу запевнити вас, що він точно не такий!
— О?
Третій почув це і раптово посміхнувся.
- Оскільки він не ніндзя Кірі...
— То міг просто замаскуватися під нього!
- Тоді скажи...
— Он ніндзя з клану Удзумаки?
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno