Шінобі Конохі — найсильніший!
Тиждень потому.
Раннього ранку.
Аоба підійшов до лісу за в’язницею Конохі, тримаючи у руці невагомову коробку.
З моменту інциденту з загарбниками із Деревні Скритого Хмари пройшло вже багато часу.
Почали заспокоюватися люди, які повернулися в село.
Люди займалися звичайним життям.
Що про війну?
Все було не так напружено, як на початку.
Аоба зайшов глибше в ліс і сформував руками печатку, створивши тіньових клонів.
Шахух! Шух! Шух! *
У мить ока.
Один за одним посеред лісу з’являлися клони, які виглядали точно як Аоба.
Рівно тисяча.
— Давайте почнемо!
Аоба кивнув їм, і вони відразу ж роздягнулися на кілька груп, кожна з яких підійшла до коробки та дістала книжку, готуючи зануритися в стан читання.
З шурчанням...
Листи паперу відразу заступили все навколо, формуючи природний бар'єр.
Через мить.
Всі темнові подвійники були сховані.
Після.
Аоба направився в напрямку підрозділу тортур.
Протягом того часу він не займався тренуваннями, повністю уникаючи подій Конохи.
Після стількох днів.
Поліція Конохі так і не виявила жодних слідів ніндзя з Делевні Скритого Хмарака.
У поєднанні з тим, що наближалась війна.
Усі бойові сили села зосереджувалися на ній.
І вони перестали витрачати час і сили на пошуки в лісі.
***
Відділ тортур, допит.
Аоба, як завжди, штовхнув двері і увійшов всередину, і його погляд впав на ніндзя з Деревні Тумана, який сидить біля стовпа.
- Ти добре спав минулої ночі?
Вражений почутим голосом, Аоби досягали вух ніндзя, і його тіло почало інстинктивно затрепетати.
Тепер, почувши голос Аби, він фізично віднісся.
Цей чоловік був дияволом!
Ніндзя залишався тут майже десять днів!
Навіть він не знав, як йому вдавалося вижити і зберігати розум.
Якщо говорити про силу волі...
Він давно впав!
Але якщо говорити про його тіло...
Цей Анбу щодня доглядав за ним.
Він навіть не міг померти, якби хотів.
Не може жити і не помре!
Ці слова добре підходили для його опису.
— Ты... Ты... коли саме... Ты... Можна мені піти? — Цей ніндзя з Деревні Тумана почувався так, ніби він більше не був людиною.
- Я тебе не відпускаю.
Аоба байдуже кинув ці слова, а потім перестав звертати увагу на цього ніндзя.
Після стількох щоденних медичних досліджень.
Аоба зрозумів, що цей ніндзя з Делевні Тумана дуже прихований.
У нього не було причин говорити, що йому була дана таємна техніка читання свідомості.
Навіть якби він сказав, що ця людина була шпигуном, посланим Киригакурою, вона не мала б великої цінності і інформації.
Порівняно з винагородою за повідомлення про особу.
Набагато менше, ніж невелика неспроможність отримати його і викрити.
Тож...
Аоба вирішив просто зв’язати його і повільно допитати!
Хоч би як там було, крадіжка військових пілюль під час війни не є дрібною справою.
Він не квапився.
Його також не підганяли з в’язниці.
Аоба вже був готовий вважати цього ніндзя талісманом у своїй тортурній.
Неважливо, хто потрапить сюди.
Берем цього ніндзя і ще разок все повторюємо.
У вільний час можна навіть дозволити йому відпочити і погратися!
***
Через деякий час.
В'язничні охоронці знову когось прислали.
І Аоба повернувся до свого звичайного життя.
***
Село Конохі, офіс Хокаґе.
У цей час у кабінеті зібралася група джоунin, одягнених в форму Конохи. Усі мали дуже серйозні вирази обличчя.
- Я впевнений, що ви всі знаєте, як це відбувається і чому я вас всіх зібрав тут.
Третій Хокаґе стояв перед цими людьми, його очі оглядали їх, а його низький голос лугом віддавався в вухах кожного.
Коли його слова прозвучали.
Ті шінобі не відповідали.
Ніхто нічого не говорив.
Все просто стояли.
— Саме так!
Коли Хірузен побачив, що ніхто не відповів йому, він кивнув сам собі.
— За повідомленням розвідників, ніндзя з села Скритого Хмара увійшли на територію країни Огня і прямують прямо до Конохе!
- Мені не потрібно більше нічого говорити, ви всі чудово знаєте, що це означає!
— Війна прийшла!
Коли Хірузен говорив про це, він не міг стриматися від того, щоб запобігти цій війні.
— Хатаке Сакумо. — Хірузен відразу подивився у бік Білого Клека Конохі і назвав його ім’я.
— Да.
Сакумо негайно зреагував, випростався і став готовий виконувати накази.
- Я призначаю тебе головним командиром елітного загону Конохі! Веди елітний загін назустріч ніндзя села Скритого Хмари, обов'язково зупинить їх і не дозволь пролізти в село! — У цей момент він побачив, що єдина людина, на яку може покластися найбільше, — це Білий Клек Конохі.
- Так! — Негайно відповів Сакумо. Його обличчя було надзвичайно серйозним, він прекрасно розумів, що означає ця позиція, і він відразу ж відчув тягар на своїх плечах.
— Пізніше виберете людей у команди, які підуть в атаку, здебільшого це будуть джоунини, і чууніни, генінами поки ще не потрібно вести бій, — пояснив Хірузен.
— Да!
Усі, у тому числі Сакумо, зрозуміли, що мав на увазі третій.
Джоуні й чуунини були головною бойовою силою села.
І вони могли зустріти ворога лоб в чоло!
Це велика ймовірність вижити!
Навіть якщо їх, на жаль, вб'ють...
Вони створюють труднощі для супротивника.
Генини - це майбутнє села.
Учнів, які щойно закінчили Академію, відразу підвищують до генінів.
І таких шінобі дуже небезпечно відправляти в бій!
Якщо тільки війна цього не вимагала, то внаслідок виснаження власного складу шінобі також гинуть вороги і захищають село.
Інакше.
У більшості випадків геніни тільки навчались і набули досвіду.
Їх не допускають до участі в небезпечних місіях.
Це також було причиною оцінки місій.
— Уперед, готовитесь.
Третій махнув рукою в бік натовпу, показуючи, що вони можуть спуститися вниз.
Відразу ж.
Шинобі один за іншим покинули кабінет Хокаґе.
У думках кожен мав певний компаньйон, з яким хотів би співпрацювати.
Або учень.
Або однокурсник.
Ті, хто знав сильні сторони одне одного і міг підставити один одному спину, ставали кандидатами в компаньйони.
***
Вечір.
Аоба закінчив свою роботу на сьогодні.
Це був ще один день тортур ніндзя з Девні Скритого Тумана.
Він уже майже не опирався і просто лежав, його нерви вже не відчували, коли Аоба наносив йому удари.
Хлопець залишив тортури і подався до лісу, швидко діставшись туди, де він поставив своїх слонів.
Відразу.
Аоба просунув руку крізь Танець Шикіґамі і миттєво зняв бар'єр, що затуляв це місце.
*Бум буг бум...*
Відразу ж після.
Роздалися бавовни.
І тенієві клони один за одним повернулися в тіло Аоби.
Майже в той же час.
Величний потік знань і інформації влився у його мозок, та так швидко, що в цей момент він на мить втратив концентрацію.
Після майже п’яти хвилин перепочинку Аоба прийшов в себе і, зробивши кілька глибоких вдихів, склав знайдені тут та там книги у коробку і знову повернувся до гуртожитка.
Помістивши коробку назад до кімнати, Аоба перевдягався зі своєї форми у повсякденний одяг і попрямував до Ічираку Рамен.
Він вже давно не був там.
І вирішив провідати.
Він не дозволив Теучі, який ще нікого не мав, нудьгувати на самоті.
Десять хвилин потому.
Аоба прибув до Ічираку Рамен, віддерив завісу і увійшов.
Його увагу привернуло те, що всередині сиділи двоє в зелених спортивних костюмах.
Це були батько і син, Майто Дай та Мейто Гай.
Вони їли свій рамен, але не швидко, як завжди, а повільно пробували його шматочок за шматочком і не розмовляли один з одним.
Таке видовище...
Аоба був спантеличений.
Що відбувається?
Це не схоже на звичайну їхню поведінку!
Аоба уловив ненормальність, але нічого не сказав, а увійшов і встав перед Теучи.
— Братан, мне миску рамена! - Він сказав.
— Добре!
Коли Теучі побачив, що прийшов Егуд, то почав усміхатися і почав базікати: « Сьогодні день, коли джоунини та чуунни йдуть геть ». Всі герої пішли на поле бою, і магазин без них став тихішим.
— Зрозуміло.
Аоба відразу зрозумів, що́ відбувається, почувши слова Теучі.
Він знав, чому Теучі не пояснює йому чому Дай і Гай тут.
Просто говорив з ним.
Але зміст.
Пояснило, що́ його цікавило.
коли я думаю про це добре, що Мінато пішов на гору М'юбоку, якби він зараз поїхав туди, то був би в небезпеці! На горі безпечно! — Теучі продовжував посміхатися і базікав з Аобою.
- А хто сперечається!
Аоба безтурботно базікав з Теучи, поглядаючи краєм очі в бік Дая.
Здавалося, що...
Майто дай, як вічний генин не був запрошений для участі в битві.
Вираз обличчя батька і сина.
Очевидно, вони дуже сумували через те, що не змогли внести свою частку у розвиток села.
Який дух!
Аоба подивився на Майто Дая і подумав, що той засмучений від неможливості піти в бій, а він сам уникає її.
Адже ідеологія і свідомість різні!
*Пам пам...*
Але саме в цей момент через двері Ічіраку Рамен роздалися звуки легких кроків.
Один за одним побігали діти приблизно того ж віку, що й Майто Гай.
Більшість з них були новими студентами Академії ніндзя.
Ровесники Гая.
У Академії не було недоліків у насмішках над Гаєм, врешті-решт, такі ніндзя, які не володіли ніндзюцу, були досить рідко.
- Це вони!
« Це правда, я чув, що батько Гая хотів брати участь у війні, але зрештою його не взяли!
— Він надто слабкий, йому безпечніше залишатися в селі! Вихід на полі бою для нього — смертний вирок.
- Він просто нікчемний генин, і він ще думає, що зможе битися в третій світовій війні шінобі!
— Ха-ха-Ха-хо.
З дверей Ічіраку Рамен доносилися глузливі голоси дітей того ж віку, як і Гай.
Коли вони говорили.
То ручали пики Даю і Гаєві всередині.
Після цього.
Група дітей швидко втекла.
На мить.
В Ичираку Рамен.
Атмосфера стала ще важчою. Пара батька і сина почала їсти свою лапу трохи повільніше.
*Кап!*
*Кап!*
Раптово.
Роздався звук капаючої води.
Гай підтиснув губи, і безхребетні сльози побігли з обома його щоками до підборіддя й впали в рамен.
- Вони помиляються.
Але тоді почувся тихий голос, який мав не хто інший, як Егуд.
Його голос змусив Дая і Гая на мить заміряти.
Особливо Майто Гая.
Повернувши голову до Абе, він подивився на нього.
І не звертаючи уваги на сльози, що пускаються по його обличчю.
Він відкрив рот, в якому була лапша.
- Що вони сказали не так?
У голосі Гая звучала покірність і безпорадність. Найбільше він відчував себе безпорадним через те, що міг би битися, але в глибині душі він відчув, як ці діти говорили правду.
- Той факт, що шінобі не беруть участі у війні, не означає, ніби ці шинаби найслабші, а зовсім навпаки, бо...
Аоба усміхнувся Гаю, зустрівши спантеличений погляд, і промовив фразу, яка потрясла уявлення про ніндзя.
— Шинобі Конохи — найсильніші!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno