Третя світова війна Шинобі почалася!
— Нет проблем!
Ітон розплився в усмішку і кивнув Аобе.
- Ти все ще не впевнений у мені?
- Подивіться на мою величезну колекцію книжок!
— Жодна з них ніколи не була брудною!
— Я просто боюся, що ця самотня книга втратиться, тому віднесу її до твоєї кімнати, як тільки перепишу першу частину, - запевнив Ітон, поплескавши себе по грудях. Він відчував , як кожна клітка його тіла збуджується від думки, що він забере цю книгу для індивідуального вивчення.
— Ха-ха-хо добре.
Аоба кивнув і потім встав, збираючись йти.
— Брат Ітон, не поспішай читати. Я піду працювати.
Сказавши це.
Він зробив крок в напрямку дверей кабінету.
Аоба не хотів довго залишатися тут.
Врешті-решт, зовні не було тіньового клона, якому була б доручена якась задача.
Не було сенсу затримуватися.
Краще піти і подбати про ніндзя з села Тумана, який всю ніч просидів ув'язненим у тортурах.
І.
Потрібно залишити трохи місця для брата Ітона, щоб він теж пограв!
— Не буду проводжати!
Ітон швидко дістав тонку книжку зі свого столу, потім взяв ручку і почав переглядати історію Аоби.
Юнака ж відкрив двері кабінету.
І відразу ж пішов в сторону, де знаходилася його допитлива.
І через деякий час.
Аоба знову увійшов до звичної кімнати.
Оскільки він встав рано - вранці, то був ще замолодий навіть після відвідин бюро Моріно Ітона.
- Ти добре поспав вночі?
Увійшовши, Егуд подивився крізь прорізи маски на молодого чоловіка, який був прив’язаний до стовпа. Його обличчя було неможливо зрозуміти.
— Ты...
Тюльпан - ніндзя з Деревні Сокритого Тумана було дуже блідим, а його губи трохи пересохли, що вже засвідчило про обезводнення.
Він відчував, що зараз помре.
Але було важко навіть втратити свідомість.
І не зрозуміло, в чому була причина.
Він дуже хотів спати.
Але не міг.
Ніби під наркотиками.
Йому здавалося, що цей Абу щось зробив з його тілом.
— Голоден?
Аоба подивився на цього ніндзя з Деревні Скритого Тумана, злегка посміхнувся і сказав: - Не хвилюйся, я приготовлю тобі що-небудь пізніше поїсти, щоб ти не помер.
— Я визнаю...
Цей ніндзя з Деревні Сокритого Тумана зрозумів, що він не катував його, а зовсім обзивав.
І все ж.
Він хотів спробувати.
Він не хотів більше залишатися тут.
Це було занадто боляче.
У нього залишилося глибоке враження про такі місця.
Вчора ввечері.
Він все продумав.
І вирішив, що головне, аби він уник цього.
А потім він повернувся б у село Тумана і більше ніколи не став би шпигувати в іншому селі, особливо в Конохі, де відділ тортур був занадто ляканим.
- Що ти визнаєш?
Аоба кинув задумливий погляд на ніндзя, кутки його рота злегка вигиналися за маскою.
- Я не повинен був нічого красти. Я визнаю, що вкрав військові пігулки і розповів вам про їх місце перебування вчора, і я готовий прийняти будь-яке покарання. — У голосі ніндзя з Деревні Тумана звучали ридання. Він був готовий на все, щоб тільки йому не дозволили залишитися в підрозділі тортур.
— Я знаю все це, чи є щось ще? — запитав Аоба негромко. Його тон не був дуже привітним, він знайшов цього ніндзя з Деревні Тумана, але той так і не захотів зізнатися як слід.
- Ще...
На обличчі ніндзя з Деревні Скритого Тумана не було жодних коливань, він швидко похитав головою і сказав: « Більше нічого.
- Тоді залишайся.
З спогадів цього ніндзя, Аоба бачив підготовку до промивання мозку. Це був той тип людини, яких таємно використовували спеціально як шпигунів. Його відданість селі була абсолютною.
Він волів би пожертвувати собою.
Чим розкрити будь-яку інформацію!
З уст такої людини майже неможливо вирвати що-небудь.
Прийшов час ніндзя-сенсору з відділу тортур займатися читанням спогадів.
Но...
Не всі спогади читаються.
У селі могло бути ще багато шпигунів, які використовують різні маскування.
Сказавши це, Егуд перестав звертати увагу на ніндзя з Скритого Тумана.
Майже через півгодини.
Начальник в’язниці привів чотирьох чоловіків до стовпа і прив’язав їх.
Аоба повторив ті самі дії, що й раніше.
Він по черзі прочитав спогади підозрюваних, а потім почав жорстоко поводитися з ніндзя з Кірі, як приклад для тих, хто зробив помилки в селі, щоб вони не наважилися знову потрапити до відділу тортур.
***
У мить ока.
Минуло три дні.
Кожного дня Аба повторював одне й те ж.
Тільки порівняно з тим, що було раніше, він робив це з однією і тією ж людиною.
З ніндзя з села Тумана.
Інші полонені, яких присилали, майже не постраждали.
***
Інший день, ранній ранок.
Коли Аоба прибув до тестової на цей раз, він приніс сніданок ніндзя з Киргуре.
Він поставив сніданок перед ним і розв'язав його.
Після кількох днів спустошення.
У цього ніндзя вже не залишилося сил.
Що вже казати про спробу вирватися на свободу.
Навіть якби він зараз відчинив двері, то не зміг би втекти.
— Можу я запитати, чому?
Ніндзя з Деревні Скритого Тумана взяв руками рис і запхнув його в рот. Тепер у нього залишилися останні залишки волі, щоб втриматися на ногах, він не хотів помирати тут.
— Я не можу, — байдуже сказав Аоба.
—...
Ніндзя був ошараний. Він ніколи в житті не бачив такої дивної і ексцентричної людини.
Він повинен був здогадатися і не питати про це.
Відразу.
Очі ніндзя Кірі розширилися, він підняв погляд на Аобу і відкрив рот для запитання:
- Чому ви націлилися тільки на мене?
Він довго тримав це питання в собі. Йому здавалося, що він ніде не проколовся і був такою ж звичайною людиною з Конохи, як і всі інші. Чому ж йому довелося стільки страждати, а інших просто лякали дотиком до голови?
Просто несправедливо!
Навіть якщо він наводив приклад з куркою!
Чому саме він був куркою?
Це питання не давало йому спокою вже кілька днів, і якщо він не задасть його, то навіть у смерті не знайде відпочинку.
- Ось у чому питання.
На обличчі Егуда з’явилася усмішка. Через натягнуту усмішку його очі придбали вигнуту форму, зосередившись на цьому ніндзя з Тумана через отвори маски.
- Насправді...
— Це легко!
— Бо ти обраний!
Аоба байдуже кинув ці слова, потім знову почав ігнорувати ніндзя з Девні Тумана, і після повторного зв'язку останнього зайнявся своїми щоденними справами.
***
Зараз.
Минуло майже п’ять днів після прибуття делегації Деревні Скритого Хмару до Коноха.
Кумо вже отримала інформацію.
Країна блискавки.
На вершині вкритої хмарами гори.
У кабінеті Райкаґе.
Третій Райкаґе Ей сидів у найбільшому кріслі в центрі кабінету, одягненому в білий жилет, який підкреслює м'язи його смагого тіла.
Його довге каштанове волосся ніспадали до поясу, на правій руці була татуювання з написом « грім », а невсміхне обличчя викликало побоювання.
- Є новини з Конохі? — Покликав гучний голос Райкаґе, що лунало як грім, трясучи барабанні перетинки всіх присутніх у кабінеті.
— Докладаю панові Третьому Райкаґе!
Той чоловік, який говорив темним ніндзя перед кріслом Райкаґе, не мав жодного натяку на те, що його обличчя було байдуже.
— Делегація втратила зв’язок після входу до Коноху, і тоді я негайно вирушив туди, щоб дізнатися про новини.
Ніндзя розпочав розповідь.
— Після кількох днів розслідування я отримав дуже конкретну інформацію...
— Делегація на чолі з Уехарою Рурі, головою Анбу, потрапила в засідку третього Гокаґе і тепер повністю знищено. Єдиний, хто вижив - це Рурі-сама!
— Всі радники країни Молнії були вбиті у бою!
- Я знайшов рештки тих, кого загризли дикі звірі, за південним кордоном Конохи, і по їх одязі я можу підтвердити, що вони з нашої Деревні Скритого Хлака, ймовірно, це Цязі-сама, якого ніде немає.
— На основі інформації...
На цих словах ніндзя зробив паузу і широко розкритими очима втупився на Третьому Райказі.
— Пане Райкаґе, Коноха мала розпочати війну проти нашої Дерівні Скритого Хмари!
"Ооо!"
У той момент, коли виголосили слова цього ніндзя.
Натовп у кабінеті Райкаґе був вражений.
Ніхто з них не міг уявити, що Уехара Рурі особисто поведе команду в село Ліста і так станеться.
— Коноха фактично взяла на себе ініціативу в розв’язуванні війни!
Вираз обличчя Райкаґе став злим, і в його очах спалахнула холодна аура.
— Я не очікував, що Хірузен виявиться настільки хоробрим!
- Коноха ще не вижила від втрати у війні з Деревнею Скритого Дожя кілька років тому, і тепер вона наважиться провокувати наше село!
— Ха-ха-Ха-га-хо!
Під кінець своєї пропозиції Райкаґе третій покоління розізлився сміхом, а потім відразу встав.
— Передайте мой приказ.
— Через півгодини.
— Зібралися всі загони джоунїнів Деревні Скритого Хмарака.
- Приготуватися до бою!
- Ми врятуємо Рурі, замкненого в селі Ліста!
Райкаґе був подібний до дзвона, який так голосно гукав, що всі навколо могли відчути вібрацію.
- Так!
Натовп у кабінеті Райкаґе відразу відреагувала. Всі швидко розійшлися, кожен вирушив інформувати різні загони.
У даний момент.
Всі вони зрозуміли дуже важливу річ.
Третя світова війна Шинобі почалася!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno