Коли Зуко пішов з палубів і врешті опинився у своєму каюті, то висихнув із шумом та схопився за глек, який стояв поруч, зробив кілька ковтків.
- Як тобі перші переговори, мій принц? - Мей м'яко прибила його за плечі. - Було складно?
- Не те щоб складно, - посміхнувся Зуко і в обнимку з дівчиною впав на ліжко. - Швидше вимочуюче. Дивись сама. Три особи розмовляють, але жоден з них не може сказати все, що він має на думці. Не можна говорити прямо, навіть якщо заявляти про зворотній бік. До того ж слід бути пристойними, щоб духи не завдали нам болю. Ми повинні показати свою силу, не образивши співрозмовника, бо загальна мета - це мир, а не війна. До того ж, я не знаю, наскільки Арнук хоче миру і чи він знає, що я чесний. І нарешті, тиск, який виявляється на нас обох, адже від підсумків переговорів залежать життя стількох людей...
- І все-таки це складно, - посміхнулася Мей, запустивши руку в волосся принца. - Але я впевнена, що ти впораєшся, ти зробиш все, чого хотів, Зуко... пригадай, як щодо цього старого?
- Пакку? - Розслабившись у ніжних руках дівчини, Зуко коротко потиснув плечима. - Ще цікавіше з ним. Він начебто прийняв послання, та й км особливе становище мого дядька явно щось дало. Думаю, він прийме мою сторону і буде співпрацювати. Але питання в тому, чи має він достатньо впливу на вождя і плем'я, щоб переконати їх обміняти нехай суворі та безпідставні, але рідні льодовики, де більш привабливі для життя території, проте сильно змінюють спосіб їхнього звичного життя...
- Отже питання в тому, чи приймуть вони хабарі? - усміхнулася Мей. - А я думала, в нашій країні з цим суворо.
- Так і є, - тихо розсміявся Зуко. - Але ласкаво просимо в міжнародну політику, як би це не звучало. Це щось більше, ніж мішечок з монетами, які обронили перед дрібним танушею. Такі « подарки» можуть забезпечити нас майбутнім, де лікування більшості хвороб і ран є повсякденною реальністю. Або, якщо війна продовжуватиметься в тому ж ключі, подібне залишиться власністю дуже багатих і впливових персон, які мають особистого мага-цілителя.
***
У той час на палубі інша сторона обговорювала між собою те, що недавно почула. Коли Арнук і Пакку обірвали один одного, вони говорили на пів тона нижче від звичайного, пересуваючи пальці по карті, яку їм люб’язно принесли.
- Звідки тобі знати, що він запропонує нам саме ці землі, Пакку?
Палець вождя зупинився на провінції Юй, неподалік від річки поблизу кордону із колонією народу Огня.
- Разом з листом тобі, мій вождь, Пакку дозволив собі посмішку. - Він також прислав усне повідомлення особисто до мене... ні, звичайно ж він не сказав нічого прямо, тільки поточнив, чи я коли-небудь пробував чай з Білого Дракона.
- Білий дракон? – Арнук дивно підняв брови.
- Це рідкісна квітка, що росте лише в західній частині Царства Землі. - Він пояснив Пакку. - І якщо ви уважно подивитесь на карту, яку нам принесли ... мій вождь, залишається лише дві провінції, які ще можна назвати західними.
- Є ще провінція Хунань, - Арнук задумливо подивився на карту. - Але її нам не віддадуть, вірно?
- Звичайно ні, - кивнув Пакку. - Той, хто контролює Хунань, керує і Змеїнний перевал, і Бухту повнолунію, одні з небагатьох шляхів до півночі Царства Землі. Занадто важлива ділянка, щоб довіряти його останнім ворогам ...
- Арнук зітхнув, не відриваючи очей від карти. – Провінція Юй. Прості рівнини, гірська грядка, значить ми можемо отримати не тільки ліси, землю для господарства, але й метал.
- Я б не чекав на таку щедрість, - злегка посмілився Пакку. - Принц знає про наше становище і зокрема, що залізних рудників у нас просто немає.
- Значить це буде його важіль тиску...
- Звичайно, - спокійно підтвердив Пакку. - Але, мій вождье, перш ніж висловити свою думку, я повинен дізнатися, ви дійсно готові піти на це?
- Це? - Арнук тихо посміхнувся. — Об’єднатися з колишнім ворогом, вступити в війну на його боці і отримати землю Царства Землі? Так, я готовий піти на це, якщо буду впевнений, в чесності пропозиції принца. Упевнений, ти і сам все розумієш, але чекаєш, поки це скажу я, вірно, Пакку?
- Я всього лише радник, - посміхнувся старий, піднось чашку з чаєм до своїх губ. - Я можу лише радити...
- Гаразд, Арнук кивнув. - Тоді я опишу тобі ситуацію так, як бачу її я. А ти, як радник, покажеш свою думку. Отже, понад 80 років моє плем'я живе в цілковитій ізоляції від решти світу. За цей час зламалися машини, які колись були отримані від інших народів. На їх ремонті у нас немає матеріалів і потрібних людей, ми були змушені замінити їх магами води. Протягом років ми не бачили їжі, окрім риби та рідкого м’яса тюленів. Зброя воїнів і мисливців постійно стабілізується, а засідачі металів, куплені біля Царства Землі ще нашими дідусями, майже закінчились. Крім того, ми не маємо навіть дерева для будівництва нового флоту. Те, що залишилося, йде на починку рибальських човнів. Навіть невелике збільшене населення загрожує нам голодом, адже море дає рівно стільки, скільки зараз вистачає ...і так, радник Пакку, що ви можете мені порадити?
- Як ваш відданий друг і радник, Пакку посміхнувся у відповідь. - Я можу лише порадити бути обережним, мій вождь.
- Ти підтримаєш мене, — Арнук вичекав на нього. - Чи це означає, що ти віриш у його слова?
- Вірю, Пакку кивнув. - На це є причини, крім його слів. Але, як я й казав, слід бути обережними. Принц уже обіцяв нам багато чого і треба сказати, його обіцянки дуже спокусливі, в деякому розумінні навіть життєво необхідні. Тепер наша черга, потрібно дізнатися, що потрібне принцу і що ми зможемо йому дати.
- А це не так вже й багато, - зітхнув Арнук. - Він сказав про магів і цілителях, але чи це його єдина мета?
- Думаю, він думає більш глобально, - Пакку задумливо почухав бороду. - Здається він обмовився, що Царство Землі зовсім не єдине, чого взагалі не дивно. Отже, успішний союз з нами дозволить йому вступити в переговори і з ними ...
- З Царством Землі? - Арнук підняв брову. - Але вони безперервно воюють майже сто років!
- Арнук, ти не бачиш головного, - Пакку ненадовго відкинув формальності. - Їхня країна величезна, в порівнянні з нами, і навіть у порівнянні із землями народу Огня. Принц і його батько не повинні вести переговори з цілою країною, досить кількох найговорніших провінцій.
- Значить, Арнук на секунду прикрив очі. - Ти хочеш сказати, Народ Огня хоче об'єднатися з тими, з ким це можливо, а інших пустити в витрати?
- Думаю, вони хочуть саме цього, - спокійно підтвердив Пакку. - Господар Огню Созин, він пов'язав війну, яка і досі йде. Здається, він вважав, що народ Огня обраний або щось в цьому роді. Але з того часу багато змінилося. Раніше це була війна Народу Огню проти всього світу, але тепер вони потурбувалися своїм амбіціям...
- І нам залишається лише вирішити, чи готові ми ризикнути і стати серед тих хто хоче об'єднання або ж залишити все як є, - тихо простягнув Арнук, відкинувшись назад та дивлячись в небо. - У будь-якому випадку, ти правий, треба почути всі умови перед тим як приймати рішення... до того ж залишається ще одна річ, яка вимагає обговорення.
- Так, хмикнув Пакку. - Той, кому призначено врятувати світ... було б не погано дізнатися, де він був останній сто років.