- Отже, я слухаю, - посміхнувся Зуко, розвалившись на ліжку, в той час як двоє з племені води слухняно присівся на почесній відстані від принца кількома його людьми. - Я хочу знати все!
З того, що вже встигли дізнатися про Зуко, стало ясно, ніби ці двоє є тут уже принаймні десять років. Чоловіка в масці звали Рафа, а жінку на ім’я Міса. Вони обидва дійсно були з Північного племені, до того ж Місу була магом води, останнім поки знав тільки Зуко, визначаючи покорювачем стихії за допомогою « випадкових дотиків ». За словами Тяра, ні сестра не противилися, коли його люди знайшли і за наказом Зуко втрималися. Вони сподівалися, що цей досвід з магом води пройде далі.
Хоча жінка, очевидно, відчувала себе незручно в оточенні воїнів народу Оґня, вона терпеливо дочекалася аж поки Зуко ліпше залагодиться на своєму ліжку і кивком дозволить їй говорити.
- В юності ми з братом були зовсім протилежними один одному. Я була тихою і слухняною, а він — зухвалим. Він часто приносив додому речі, вкрадені у наймогутніших людей племені: сумку мага води, зброю вартового і шолом воєначальників. І кожного разу я лаяла його, змушуючи повернути вкрадене. І він слухняно робив це, бо хотів лише того, щоб його визнали. А люди, в яких він крав, завжди були настільки розгублені, що не робили йому проблем.
- Можу уявити, - хмикнув Зуко. - Продовжуй.
Але одного разу удача покинула його, - сумним тоном продовжували Міссу. - Я знайшла свого брата в снігу, а його обличчя було дуже спотворене. Це змінило його життя ... наповнивши життя, назавжди! Я водила його до найліпших цілителів племені, але ніхто так і не зміг йому допомогти. Тоді я вирішила зробити все, що могла. Я поїхала до бібліотеки і почала вивчати всі книжки, які там були.
- Хотів би я побувати в цій бібліотеці, - пробурмотів Зуко, задумливо дивлячись на жінку перед собою. - Що далі?
- Я витратила більше півроку на вивчення бібліотеки і врешті-решт знайшла один старовинний сувій, де була інформація про одного могутнім духом, що могла давати людям нові обличчя. Тоді я зрозуміла, що мушу його знайти!
- Мати Ліц, - кивнув Зуко, тому в жінки перед ним мимовільно закруглювалися очі.
- Ви знаєте?
- Бібліотеки є не тільки в вашому племені, - посміхнувся Зуко, скинувши ноги з ліжка і знову уважно подивившись на втомлену жінку перед собою. - То ви вирішили, що зможете повернути своєму братові звичайне обличчя, застреливши Мати Ліц і саме за цим поїхали в країну Огня, а точніше сказати в місце, відоме як Долина забуття... на скільки мені відомо, жінок вашого племені навчають тільки цілистої магії, тому я дуже зацікавлений у проході сюди та виживанні так довго?
- Ви маєте рацію, кивнула Мису. - Я вчилася цього сама, витратила роки, щоб дізнатися, як використовувати його в бою.
Коли солдати почули останнє, вони в наметі дуже напружилися. А Вашр, який стояв позаду брата і сестри, рішуче поклав руку на кинджал, кинувши швидкий погляд на Зуко, котрий тільки посміхнувся.
- Добре, Мису, я почув достатньо. Але мені не дає спокою питання щодо твого брата, він взагалі може говорити?
Жінка накопичилась, але майже без зволікань похитала головою.
- Ні, сер. З того часу, як Рафу вивішено, він знаходиться на межі життя і смерті. Він нічого не їсть і навіть не може нічого робити.
- Тоді... я зможу побачити, що у нього під маскою?
Через напруження, яке несподівано звисало в наметі, навіть Зуко стало некомфортно. Мису буравила поглядом його, а солдати саму жінку. Це тривало кілька секунд, перш ніж жінка опустила голову.
- Добре, але вам навряд чи сподобається те, що ви там побачите.
Рука Місу ловим рухом стримнула маску з людини, яка продовжувала спокійно сидіти.
- Твою мать! - Не втримався Мунг, як і всі солдати, обшарпано дивлячись на те, що колись було людським обличчям — Його точно прокляли духи!
Замість обличчя Рафи була лише суцільна шкіра, очі і роти та ніс. Все ніби було закрито, чому Місса про його стан між життям і смертю почали сприйматися по-новому.
- Пане, чи не краще буде...
- Ні! - Зуко, залізним тоном. - Я і не думав, що серед моїх людей так багато... гаразд. Можеш повернути йому маску.
Дочекавшись, поки Місу, все ще з опаською дивлячись на сусідніх солдатів, поверне братові його колишній вигляд, Зуко продовжив:
- Підозрюю, це вийшло випадково, але генерал Мунг, ви вгадали. Цей чоловік дійсно був проклятий духами, точніше кажучи, це був один конкретного духа — Кох, так само відомий як Вор або викрадач осіб. Це один з тих нахабних духів, що вважає люди не в змозі самостійно покарати винуватців. Враховуючи твою розповідь, Місу, я підозрюю, що Кох вирішив покарати твого брата за крадіжку і перейшовши в наш світ, він забрав його обличчя. Вам пощастило, адже є дані про зв'язок матері Ліц і Коха, хоча це не зовсім ясно, бо...
Коли Зуко побачив уражені обличчя тих, хто зараз був у наметі, то лише вгамувався.
"Тут потрібен старий-добрий друкарський верстат, без нього нікуди..."
- Гаразд, я дізнався все, що хотів. Вашр, заберіть звідси всю воду, мені потрібно переговорити з нею наодинці.