Хіра насправді був звичайним містечком на околиці країни вогню. Місто оточене невисокими горами, які частково вкриті густим тропічним лісом. Ліс підходив до самого краю поселення. Більшість домів у місті були одноповерхові, а мешканці переважно займалися сільським господарством і вирощували худобу. У центрі міста був лише невеличкий театр.
- Ну і глуш, - пробурмотів Тьяр, озираючись поселення з вершини маленької скелі. - Деякі села у Царстві Землі виглядають краще!
- Обережно, Зуко посміхнувся за поводка свого носороги Комодо. - Колись у цій глушині народилася і виросла моя мати.
У пів вуха він почув, як командир лучників просить його вибачитися. Зуко направив свого носорога вниз по гірській стежці, здалеку спостерігаючи за тим, що на сцені театру грає одна із останніх сцен п'єси « Кохання між драконами » і навіть поза її межами. Імператор драконів якраз здолав свого ворога - темного духу води і зараз нагромадив свою вірогідну, яка раніше без сумнівів дала йому своє серце навіть коли він був у тілі смертного. Зуко бачив ці сцени багато разів, але люди навколо театральної сцени здається дійсно насолоджувалися процесом. Коли два дракони врешті поцілувались у кінці цього шоу, публіка зайшла в аплодисментах і щиро раділа щасливому закінченні.
- Не любите театральних установ, принц Зуко? - По-своєму зрозумів його нудьгуючий погляд генерал Мунг.
- Знайшли б ці люди, що таке інтернет, напевно, розплакалися, - посміхнувся Зуко, стрибаючи на землю.
- Розумію, - серйозно кивнув Мунг. - Після придворних розваг все здається нудним.
Похвально насолоджуючись ситуацією, Зуко передав поводі свого носоріга солдатові і в супроводі Мунга, Вашара та двох своїх охоронців з Королівського картжа, замахав вперед.
Натовп, що тільки почала розходитися після вистави зрештою помітила приїжджаючих. Винісши урок зі своїх перших візитів Зуко, він вдягнув голову і поклав її на принца. Тільки один чоловік затримав свій погляд трохи більшим, але ніхто не звернув уваги на таку дрібницю. Загалом прибуття пройшло цілком стандартно, чутки про його подорожніх по країні давно дійшли навіть до таких віддалених куточків її території, тому місцевий старост швидко знайшов для них відповідні будинки і запитав про кулінарних смаків принца. Зуко розташувався в одному порожньому будинку, залишивши подібні питання Мунґові, якому трохи пізніше старост передав і кілька прощенних речей, які він вже давно відсилає до місцевого адміністративного центру.
Близько вечора і досить втомлений з дороги Зуко швидко продивився прощення старого, вдихнувши їх у свою похідну сумку. Все було шоковано, але в місті не вистачало грошей і кваліфікованих людей для ремонту й реконструкції найстародавнішого кварталу. Зуко знав, що мовчання центру викликане не тільки тим, як хтось просто наплюватиме на проблеми місцевого населення, але й також цілком об'єктивною і банальною недбалістю таких ресурсів майже в будь-якій частині країни Огня. Війна тягла велику кількість ресурсів, забираючи матеріали, гроші і звичайно ж людей у величезній кількості. Незважаючи на те, що кожного мешканця країни активно запевняли в тому, ніби війна буде ось-ось закінчена, правда була куди більш сумною. За майже сто років народ вогню так і не зміг здолати свого вже по суті єдиного ворога та банально зав'язав у нескінченних конфліктах з армією Землі. У країни вогню просто не було необхідної кількості солдатів, щоб повноцінно контролювати таку величезну територію, а генерали Землі ніколи не соромилися відступати за стіни своїх практично неприступних міст-хрепостей, через що здавалося, ніби війна може тривати нескінченно. Колонії були покликані як раз не допустити такої ситуації, але незважаючи на план його прадіда - Созіна, їх створення було дуже дорогим і енергозатратним справою, що зрештою дозволило Нації Огня лише частково контролювати берегову лінію Царства Землі.
Звичайно, тепер його дядько повинен був штурмувати сам Ба Сінг Се — столицю Царства Землі. Але навіть у разі його успіху інші провінції Царства на Землі не мають кінця. А з огляду на кількість магів землі, яким зараз володіє їхня країна, зміцнити будь-яке інше місто, тим самим перетворити його в новий Басинг Се не було такою вже проблемою, що означало тільки одне — війна продовжуватиметься.
***
Зуко сам не помітив, як він спить. Очевидно ніхто з його підлеглих не наважився будити його, тому відкривши очі, він із подивом виявив яскраві промені ранкового сонця, що проникли в будинок через вікно. Зуко швидко переодягнувся і широко відчинив двері. Вийшовши назовні, він відразу побачив Тяара, який за час їхньої подорожі вже неодноразово довів свою користь.
- Ваше високосте, - склавши руки в привітній жесті, хилився промінь. - У мене є інформація, що може вас зацікавити.
- Кажи, - спокійно кивнув Зуко.
- Ще вчора ввечері, я відправив пару своїх людей поспілкуватися з місцевими і один із них зміг з'ясувати одну підозрілу річ, яка відразу мене насторожила. Він твердив, що в цьому місті з відносною регулярністю двоє людей у Північному племені води.
- І що ж у результаті? - "Неймовірно". - Вони...
- Вони тут, мій пане!
Прослідкуючи за простягнутою в бік рукою Тяра, Зуко відразу побачив тих, про кого він говорив. Двоє, чоловік і жінка середнього віку, одягали північну особу. Вони стояли невдалеку під охороною кількох його людей.
- Дуже цікаво, показав головою Зуко. - Ну, веди сюди, дізнаємося, що вони забули так далеко від своєї батьківщини.