Хама швидко знайомилася з будинками будинку, і невдовзі вона зайшла до своєї кімнати.
Заселившись сам і розсівши всіх своїх супроводжуючих, Зуко спустився вниз, де генерал Мунг про щось спілкувався з місцевим старостой.
- Принц Зуко, мені вдалося з'ясувати дещо стосовно нашої справи, - сказав він, відпустивши стару і швидким кроком підійшовши до Зоко. - Пропажу людей відбувається тут вже не перший рік, але останнім часом вони стали все більше і менше, незважаючи на загальну обізнаність щодо небезпеки повного місяця.
Зуко пройшов до накритого столу і сів на стілець жестом наказав генералові продовжити.
Місцеві, звичайно ж, вважають, що винні розгнівані духи. Але є той, хто пережив зустріч з « Величним монстром » і залишився живим. Місцеві називають його Старина Дінг.
- Гм, свідок це добре, - пробурмотів Зуко, сплітаючи відмінно смажене м'ясо. - Тоді нехай найближчим часом буде тут, дізнаємося, що він бачив.
- Буде виконано, - кивнув Мунг, після чого пішов, щоб перевірити, як проходить розведення солдатів.
Приблизно через двадцять хвилин у супроводі одного з солдатів до готелю увійшов переляканий старий чоловік, якому Зуко міг дати на око від 60 до 70 років.
Відіслав солдата, що супроводжував його, і Зуко злегка відкинувся на скрипучому стільці після ситного обіду.
Отже... що ви бачили дух, який зверджується в місцевих краях?
- Не такий я вже і старий, - буркнув Дінг, але відразу ж згадався і мало не вдарившись головою об підлогу заспівав слова вибачення, які Зуко був змушений перервати і нагадати йому про суть розмови. - Ваша високість, я не бачив ніяких духів. Тільки відчув, як щось накрило мене. Я ніби одержимий! Щось змусило мене йти ось до тієї гори. Я намагався битися з ним, але руки не слухалися. Мене майже завели в печеру, але я вирішив подивитися на Місяць. Думаю, востаннє я дивлюся на це світло, але тут почав сходити сонце і знову зміг себе контролювати! Ну я і втік звідти так швидко, як тільки зміг!
- Ось як... - простягнув Зуко, зупиняючи свій рух. - Значить говорите, ніяких духів не бачили, людей, як я розумію, теж?
- Так, ваша високість!
- Добре, - кивнув Зуко, встаючи на ноги. - Покажіть солдату, що привів вас сюди, ту гору і можете бути вільні!
Пройшовши повз старого чоловіка, який схилив голову, Зуко пішов до своєї кімнати. Після палацових інтер’єрів кімната більше нагадувала йому кладку, але тепер він зовсім не це робив.
« Отже, на марення не схоже, що старий як цілком у своєму розумі, тому треба думати... духам неможливо взаємодіяти з матеріальним світом, доки вони стануть видимими і дотикаються. Це один із небагатьох відомих фактів, а отже ...а ось хрен його знає, про що це означає! Або старий просто не побачив духів, або він просто бреше, але навіщо йому це... добре, зробимо те, що напрошує себе самому. Потрібно оглянути цю гору, може вся справа у ній. Солдат не так вже й багато, але на повноцінний контроль периметра повинно схопити, що б це не було, я це дізнаюся! "
***
Воїни народу Огня, що розбивалися на тройки, впевнено просували ліс і прямували до масивної гори.
Через постійні переклички Зуко знав, що поки ніхто з його солдатів не зустрівся з загадковим духом. Банда Носорогов, на чолі з полковником Монке і Лучниками Юян у той час залишалося в селі. У лучників, розміщених на дахах будинків, були сигнальні ракети, які повинні були вивести основні сили, якщо щось піде не так. Повна Місяць уже сяяла в небі, але поки все було тихо, Зуко чув лише звуки генерала Мунга і одного зі своїх охоронців, які йшли попереду та позаду нього.
- Що ж, ось і гора, - сухо зауважив Мунг, ступивши на кам'янистий грунт. - Принц Зуко?
- Дід говорив про якусь печеру, - потиснув плечима Зуко. - Якщо ми нічого не знайшли в лісі, то треба шукати її.
Мовчазно кивнув, Мунг по ланцюгу передав наказ принца і переконавшись, що заціпеніння гори в порядку почав шукати печери. Через кілька хвилин дорогу на гору знайшли і залишили позаду себе одну бойову будову, Зуко рушив уперед у той самий склад. Дорога наверх не забирала багато часу вже швидко вони обережно почали спуск у маленьку печеру, яка уявляла себе не природно створений коридор, який вів їх вглиб гори.
- Залізні двері, дивно, - негромко зауважив Мунг, відступаючи в сторону і давай Зуко побачити, чим закінчувався прохід.
- Постучіть, - посміхнувся Зуко. - Може відкриють.
Зі своїми плечима Мунг підійшов до дверей і використав залізний браслет на своїй руці, кілька разів голосно постукав по дверях.
- Хто тут? - Через секунду пролунав стривожений крик через двері. - Допоможіть нам, благаю!
- Обережно! - Раптом почувся крик охоронника позаду Зуко, але той голосний зойк мало чим міг допомогти.
Тіла всіх трьох буквально позбавили можливості рухатися, а також підняли на пів метра над землею. Через секунду Зуко виразно почув тихий шехідний сміх і їхні тіла провернулись в повітрі, нарешті даючи йому можливість побачити « пекло»
- Ти! Як ти смієш! - Прохрипів Мунг, відчайдушно намагаючись вирватися з невидимої битви. - Перед тобою...
- Звичайно, сам принц! - Стара жінка обгоріла, що не так давно зображувала такий візит до господині готелю. - Зазвичай я не вбиваю своїх ворогів сама, але для такого як...
Хама не встигла договорити, оскільки з лоба Зуко вирвався слабкий при такому слабкому освітленні промінь, який насправді був переплетенням двох ще тонших променів. Коли два промені з’єднались, акурат на животі старохи стався сильний вибух.
Прогулений ним тунелем, він рознісся по сусідству і не ослабив акустикою тунелю.
Криваві остети, що секунду тому були страшною старухою, і забруднили найближчі підлогу та стіни, а трійці нарешті повернули контроль над тілами і впала на землю.
- Клята відьма, - пробурмотів Зуко, борючись з приступами підступної блювання. - Якщо хочеш вбити, то треба робити це відразу!
Фанфік до кінця вже на бусті - https:/ bosty.to/matvey
ДЕШЕВЛІ, ЯКІ ЗАДОВОЛЕННЯ
.
.
.
.
.
.