« О Духи, невже я нарешті зможу вирватися з цього бісового палацу? Гаразд, залишається тільки сподіватися, що у старого сьогодні гарний настрій ...» - думав Зуко, йдучи по як завжди відмінно освітленим коридорам палацу.
Зуко кивнув одному його сторожі перед дверима, і на них з’явилася багата різьба та дорогоцінність металу.
- Повідом Господареві вогонь про моє прибуття.
Коротко кивнувши, охоронець швидко прослизнув за двері і вийшовши звідти приблизно через десять секунд, пішов убік, відкривши двері.
Господар Огню чекає на вас, принце Зуко.
Ввійшовши у відкриті двері, стулки яких відразу ж зімкнулися за його спиною, Зуко бігло очима по власних спочинках свого діда, які були приблизно вдвічі більше і багатші, ніж в його спадкоємців, перш ніж розвернутись на бік сидителя за столом старого і низько поклонитися.
- Господар Огню Азулон.
На кілька секунд у кімнаті звисла майже абсолютна тиша, в якій був чутний тільки звук пери, чорнилами виписуючи ієрогліфи на папері. Після того як Азулон загорнув написання чергової закорючки, він зрештою підняв свій погляд на похитну фігуру внука.
- Принц Зуко, я чув, що ти закінчив своє навчання магії вогню і пройшов випускний іспит у свого вчителя? Що ж, похвально, але що змусило тебе — мій онук, просити в мене аудієнції?
Зрозумівши, що офіційна частина закінчена і можна говорити більш вільно, Зуко дозволив собі нарешті трохи розламати тіло, після чого заговорив, дивлячись в очі Азулона.
Дідусь, мій брат - Лу Тен зараз воює з нашими ворогами — народом Землі і я добре знаю, що не можу йти за ним. Але я не хотів просто сидіти і чекати на них з дядьком переможного повернення. Якщо ти дозволиш, я хотів би зайнятися внутрішніми проблемами нашої країни: наведенням порядку у внутрішніх військах, затриманню контролю над виконанням твоїх указів, пошуком дезертирів і ворогів нашого народу, що мають зухвалість ховатися на нашій землі!
Щиро сподіваючись, що його очі виблискували достатньою кількістю « справедливого» гніву, Зуко знову схилив голову, схрестивши пальці.
На його думку, зараз був найкращий момент отримати хоч трохи довгожданої свободи, адже він вже закінчив навчання магії вогню, а Азула зовсім недавно пройшла випробування на право вчитися створення блискавки, до того ж її кошмари здається не з'являлися досить давно, тому Зуко міг спокійно залишити її одну в палаці.
Раптом губи Азулона здригнулися і зігнулися в злегка кривій усмішки.
- Мабуть я все ж старію, раз так легко піддаюсь ностальгії... добре, принц Зуко, ти отримаєш потрібних людей і ресурси.
- Краще дякую, - вклонився Зуко, цього разу більше для того, щоб приховати свою переможну посмішку.
Але спершу ти повинен відвідати Головний храм Мудреців Огня, точніше Катакомби Драконячих кісток. Ти зробиш це завтра, Мудреці Огню тобі все пояснють. Тепер можеш йти!
Покинувши дідуся, Зуко спокійно попрямував до саду палацу. З недавнього часу у нього нарешті з'явилося достатньо вільного часу, адже окрім закінчення навчання в вчителя Дарая, його «школьне» навчання так само підійшло до кінця. Без особливих проблем здати екзамени з предметів, які для людини, яка прожила перше життя у перенасиченому світі, були досить прості і Зуко отримав папір про закінчення навчання в кращій академії країни.
Коли Зуко майже дійшов до веранди, за якою і починався сад на подвір’ї, він зіткнувся з тим самим шляхом служниці своєї матері.
- Принц Зуко! - Принизившись, сказала Зея, в руках якої Зуко відразу помітив запечатаний сувій і дві маленькі коробки.
- Це для моєї матері? - недбало запитав він, майже не збавляючи крок.
- Драконячі ястреби принесли це пів години тому. — Зея відповіла, як йде за ним. - Мені сказали, що це від Наслідного принца Айро.
- Ось як, - задумливо простягнув Зуко. - Гаразд, зараз дізнаємося, що ж прислав нам дядько.
Коли Зуко вийшов у палац, разом зі служницею, він відразу виявив свою сестру і матір, які мирно сиділи біля штучного ставка.
- Пані, лист з фронту, - похинувши, Зея передала Урсі послання і обидві коробки, перш ніж відійти назад до входу в сад, залишивши членів сім'ї наодинці.
- Давай, мамо! Читай! - Нетерпеливо закричала Азула, споглядаючи сидячий Урсе через плече.
- Азула, куди ти весь час поспішаєш, — посміхнулася Урсу, роздрукуючи сувій і розкладаючи його перед собою. - Отже, ось що пише ваш дядько Айро ... Насдеюсь, що мій лист застане вас всіх в доброму здоров'ї, моя прекрасна невістка і дорогі моєму серцю племінники. Я пишу цей лист, поки наші хоробрі воїни зміцнюють нашу позицію за зовнішньою стіною великого міста Ба Сінг Се. Сьогодні ми врешті змогли пробити першу стіну цього великого міста і сподіваюся, що взятня столиці Царства Землі тепер тільки питання часу. Якщо це місто таке ж пишне, як стіна, то воно є гідною надбання для нашої держави. Сподіваюся, ви всі колись зможете його побачити...звичайно якщо ми не спалимо його дотла!
- Ха! Дядько у своєму репертуарі! - Азула розсміялася разом з іншими. - Зуко, ти маєш навчитися від нього гумору!
- Эй! Хтось давно не отримував свою порцію лоскоту?
- Зуко, не смій! Зукооо!
- Діти! - Урса посміхнулася з різних причин і поверталася до читання сувою. - А поки висилаю вам подарунки, сподіваюся вони дійшли до вас в цілості. Зуко, тобі дістається залізний кинджал воєначальника, який здався після того, як ми проломили зовнішню стіну. Зверніть увагу на напис і чудову роботу. А я вирішив прислати нову подругу, одягнену за останнім стилем моди Царства.
- Дядьку, ну чому кинджал не мені? - Зітхнула Азула, розглядаючи свій подарунок.
- Напис, так? - Пробурмотів Зуко, розглядаючи подарований йому кинджал. - Так... зроблено в царстві землі ...а ось! Ніколи не здавайся без бою... так, швидше за все, він мав на увазі цей напис.
