Моросил холодний, нескінченний дощ.
В одній молелен Конохі, опинившись на колінах перед статуями Будди, сиділа Цеунаде. Склавши долоню, вона тихо молилася...
Цю молельню колись побудував Юя - це просто привід, примманку, щоб виманити Ооцукі Кіншіки. Але хоча все починалося з викрутки, тут і справді було багато монахів. Зрозумівши, що ці люди не мали нічого спільного з Ооцукі, Юя не занепокоїв їх і, як обіцяв, звів для них цей храм.
Сьогодні Цунаде, що за все своє життя не схилялася ані перед богами, ні перед Буддою, сиділа тут на молитовній подушці і, дивлячись на вивалення перед собою, входила до найбільш побожної з віруючих...
І благала вона... Лише про одне...
***
Десь у глибині Леза Смерті, що оточував Коноху, стояв нічого не вартим з вигляду будиночок, повністю відлитий із чистого золота.
Усередині, відкинувшись на спинку крісла, сидів Юя, схрестивши ноги. Поруч з ним Орочимару возився з якимось приладом, до якого був під’єднаний штатив із чотирма пробірками, наповненими рідиною сумнівного кольору.
— Тут... Зібрані найсмертоносніші отрути у світі, - не піднімаючи голови, вимовив Орочімару, продовжуючи свої манипуляції. — У прямому введенні у кров шансів вижити немає. Навіть я помру на місці ...
Юя з усмішкою покосився на нього.
- Вмре тільки це твоє тіло. А в запасі у тебе, напевно, ще ціла купа, так?
Орочимару промочав, зосереджено налаштовуючи апарат.
Юя дістав пачку м'ятних цигарок, затиснув одну в зубах, розкусил фільтр і підпалив...
— С-с-з... х-х...
Він з насолодою видихнув дим і прикрив очі.
Орочимару злегка повернув голову. Дивлячись на розслаблене обличчя Юя, він сковтнув і привідкрив рот. Він знав, що зараз краще мовчати. Я знав, що від нього вимагається лише одного — робити те, чого він вимагає. Нічого більше... Ніяких зайвих дій... Ніяких зайвих слів...
Але він не стримався:
- Можливо... Чи є інший вихід?
Юя іскоса глянув на нього.
Орочимару опустив голову.
— Медицина не стоїть на місці, — спокійно сказав він. - Це ж всього лише... Все лише втрата пам'яті... Можливо, знайдеться спосіб ... Можливо...
Юя закрився і, не випускаючи сигарети з рота, взяв зі столу блокнот.
- Я думав, що першим мене відмовлятиме син з дочкою. - Але щоб ти, збоченець ти едакий... Ніколи б не подумав.
Орочимару мовчав. Тільки його рука, схована в рукавиці, мілко тремтіла.
- Пам'ять... Це був найбільший скарб, якого Юя кинувся на спинку крісла і тихо хмикнув головою. - Якщо одного дня ти забудеш найважливіші для тебе люди, найбільш важливі події... це відчуття, ніби у тебе з душі вирвали шматок ... Воно може звести з розуму.
Орочимару підтиснув губи, але нічого не відповів.
Юя зітхнув, записав його ім'я в блокнот і змінив тему:
- До речі... раз вже справа дійшло до фіналу, приховувати більше нічого. Хочу запитати: за всі ці роки ти мене хоч раз ненавидів?
Орочимару зберігав мовчання.
що я викинув тебе з Конохі... усміхнувся Юя. я скоро помру, так що не дуйся.
Орочимару фиркнув і відвернувся, не бажаючи навіть дивитися в його сторону.
Коли я піду... Придивіться до Цунади разом з Джіраєю, усміхаючись попросив Юя і все ж підпіруючи голову. — Не хочу, щоб я відпочивав спокійно. Як раптом вона візьме і піде за мною. Дайте мені насолодитися свободою трохи довше.
—... — Орочимару замовк, а потім кивнув.
— Ладно. І ти, коли будеш ставити свої досвіди, обережніше там. Досить вічно експериментувати на власному тілі. Якщо одного дня щось піде не так, ось сорома-то буде. А тепер ступай. І поклич сюди моїх безолкових - сина і дочку.
Орочимару мовчки піднявся, розвернувся і пішов до виходу з золотого будинку...
На зібрання зібрався натовп: голови кланів Учиха, Сарутобі, Шімура, Акімічі, Нара та багатьох інших. Серед них були представники Сунагакуре, Іваґакурі, Кумодакуре та Кіриганкері. Шінобі чотирьох великих сіл і досі не могли повірити, що людина з узгодженим світом шіновобі вирішила покінчити життя самогубством.
Через якийсь там "бознеси Сенджу"? Так, він поступово втратив пам'ять, але щоб через це добровільно йти з життя ... Вони не вірили в це до останнього.
Але, дивлячись на цей скорий збір і гнітючу атмосферу, всі розуміли: тепер не час для запитань.
*Скрип...*
Золоті двері відчинилися.
На порозі з'явився Орочимару.
Джарія відразу підскочив до нього і схопив за одяг:
- Ну що? Ти розмовляв з братом Ю? Він що, так і не передумав?
Орочимару спокійно подивився на нього, а потім звернувся до тих, хто стояв трохиодаль Юкі і Юру, на обличчях яких застигло тривожне очікування:
- Пан Третій... Взяв вам увійти.
Обличчя Юру стало білим як полотно, вона похитнулася і відступила на кілька кроків. Шисуі відразу підхопив дружину.
— Дыши... Дихай... Я... Я в порядке... Її губи тремтіли, і вона почала тремтіти, але з останніх сил трималася, щоб не впасти в свідомість.
Поблизу Отему моргнула і взяла за руку матір. Вона майже не пам'ятала свого діда Ю, але знала, що все відбувається через нього.
У групі шинабі з Кумогакурі сідною, з білою бородою Четвертий Райкаґе та інші повернулися до Юки.
Той помелив мить, а потім подивився на своїх дітей:
— Юреки, Шіші, ви йдете зі мною.
Діти, що вже дорослішали мовчки кивнули. Дружина Юкі зшила його руку, намагаючись додати йому сил. Він примусив себе посміхнутися і разом з нею попрямував до золотий двері.
Юру, притиснута до себе Отему і пішла за ними разом з Шісуі.
У натовпі, трохи далі стояли Наруто і Саске. Наруто підняв голову, дивлячись, як густі крони дерев затримують краплі дощу. Йому здавалося, що саме небо сьогодні плаче про те, хто скоро залишить цей світ ...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt