У Ооцукі Момошіки та Йосуніке було багато часу, щоб знайти цю планету.
Зникнення Урашики ще можна було списати з рахунків, але Кагуя і Ішікі, послані сюди давним-давно, безслідно зникли відразу після прибуття.
Звичайно, Момошіки і не думав, що з цим світом щось негаразд. Він просто вважав цю пару повними непотребами. Тому і витратив стільки років на пошуки їх останнього пристановища.
Можна сказати, Момошіки з'явився сюди, щоб зірвати чужі плоди.
Зрештою, що б Кагуя і Ішікі тут не робили, навіть якщо їм і вдалося знищити цей світ, вони напевно встигли завдати йому безмірний урон. А оскільки вони так соромилися сісти в калюжу у цій залустій дірі, то для Момошіки це був лише ще один привід сюди.
Це означало, що місцеві жителі достатньо сильні, аби отримати з них пілюлі чайкри.
Ооцукі Момошіки, доклавши всіх цих зусиль разом, зрештою досяг мети.
- Хмф, а цей світок... не так вже й вражає, — з холодною усмішкою промовив він, дивлячись на розтягнуту перед ним планету.
І поки він картинно позивав, до нього повільно підлетів маленький супутник з двома крихітними крильцями...
На його екрані застигли рядки тексту.
Хоча Клан Ооцукі володів власним письмом, його представники не могли довго вивчити мову будь - якої планети. Тож...
Момошики прочитав повідомлення, яке з'явилося на екрані:
`Наземним гостям. Ви знайшли ваше прибуття на Землю орбіту світу шінобі. Пройдіть на космічну станцію « Коноха» для встановлення контакту і прояснення цілей вашого візиту. З вами зв'яжеться відповідальне обличчя.
Після цього на екрані з’явилася ціла кількість стрілок, які вказували в одному напрямку.
Момошики простежив за ними поглядом.
На його губах знову заграла крижана насмішка.
— Чи ж вони дійсно заперечили, що можуть бути такими як ми, великим кланом Ооцукі!
Хоч вакуум і не проводить звук, для Момошіки та Кіншикі це не було перешкодою. Їхні тіла оточували тонкий бар’єр з чакри, завдяки якому вони могли вільно пересуватися в космосі і спілкуватися.
— Идем, Киншики. Тепер настав час, щоб ці нижчі тварюки були справді величними! — Узял Момошики.
Кіншіки з непроникним обличчям кивнув, і вони вдвох кинулися вниз.
Коли вони почали спуск, у Деревні Скритого Ліста звивали сирени.
— ТРЕВОГА! ТРЕВОГА! ВЖЕ З КОСМОУ! ВЖЕ З КОСМОУ!
ЙДЕ ПЕРЕДАЧА ДАННИХ...
ДАНІ ПІДТВЕРДЕНИ! ЯК ЗАПОШИРЕНІ ЧЛЕНИ ОЦЕЦУКИ! ЗАВДЯКИ БАТЬКАМ НЕМІДЖУЙТЕСЬ В ПЕРЕКЛАДИНОМУ СКОЛИНУ ХОКАГІ!
ПІВТОРЯ, ВСЕ ЖИТТЄЛЯМ НЕМІДЛЕННО ПРОСИЛЬУВАТИСЬ У ПЕРЕМОЖНОМУ ПІД СКАЛИВОЇ ХОКАГІ!
Чому жоден Хокаґе, починаючи з першого року, не чіпав Скалу — найбільшого гірського масиву в селі? Все просто: це місце було ідеальним природним сховком. Чи можна було б побудувати підземне місто, яке колись був би стабільним?
Коли по всій Конохе рознісся вій сирен, Юя якраз курив, роздумуючи про те, як би подрібнити решту Каге, які мали прибути через кілька днів, про свій намір покінчити з собою.
Тривога змусила його миттєво вскочити на ноги.
— Оозцуки? Чорт! Невже вони знову націлилися на мою торгову вулицю?
Вона просто знервована. Та що йому дала ця вулиця? Ніби у Конохі більше нічого немає!
Але коли Юя схопився, інстинктивно потягнувся до плаща Хокаґе, в її серці спалахнула надія.
А може...
Може, це змусить його передумати?
Але Юя на півдорозі завмер, ніби щось згадавши.
— Ух... Я забув, я ж більше не Хокаґе... Тьху, за звичкою схопив ... Гаразд, нехай буде так. Цунаде, потримай поки, а я йду в резиденцію, подивлюся, що там Хіната думає...
***
**Резіденція Хокаґе*
Оглушливий вій сирен застав Хінату зненацька.
Вона ніяк не очікувала, що напад Клану Ооцукі відбудеться так раптово...
Ще хвилину тому вона, як завжди, розбирала папери, і ось тепер ...
Хината розгубилась. Це був перший подібний випадок на її пам'ять, так що брак досвіду була цілком природним.
- Пані Хокаґе! Спокійно, — нара Шікаку побачив її стан і відразу втрутився та суворо подивився на неї.
Хіната зустрілася з ним поглядом, глибоко зітхала і повільно кивнула.
Схопивши телефон зі столу, вона набрала номер:
— З'єднайте з Міністерством оборони!
На тому кінці майже відразу відповів відповідальний за управління, син Сарутобі Хірузена Асума.
- Пані Хокаґе! Всі гармати готові. Чекаємо ваших вказівок! — Асуми принесли Хінаті велике полегшення.
Отже, Юя і вперто встиг підготуватися до подібних надзвичайних ситуацій перед своєю відставкою.
Оскільки є план, то і панікувати не про що.
- Відкрити вогонь негайно! — Я рішуче наказала Хината. — Якщо вони вторглися в наш повітряний простір без попередження, то не вважали їх ворожими намірами і знищували!
- Так! — З ентузіазмом відповів Асума.
Він відразу віддав наказ готуватися до запуску.
З того часу, як Конохі був створений, з неї стріляли лише раз - у день випробувань і то в бік океану. Відтоді вона ніколи не застосовувалася.
Це, м’яко кажучи, засмучувало багатьох солдатів.
Мати в руках таку силу і не мати можливості застосувати її у реальному бою... Стріляти в океан — це вам не петарди запускати? Який у цьому прок? Куди ж цікавіше направити цю силу на живу ціль.
Тому, як тільки Ооцукі Момошіки і Кіншики вторглися в їхній світ, пускові установи були закладені у бойову готовність швидкої оку.
Однак вони завжди були готові. Досить було одного наказу, щоб ракета вилетіла з шахти і обрушила всю свою силу на ворога...
*УЖ-ж-жух!*
Момошики і Кіншікі неслися до поверхні планети, але не встигли навіть пробити хмарний шар, почули оглушливий, ріже свист...
- Що це за звук? — Нахмурившись, запитав Момошіки у Кіншикі.
Той тільки похитав головою:
— Не знаю.
Вони дійсно не знали. Усі ті планети, які вони відвідували раніше були населені дикарями, ледве здатні себе прогодувати і прикрити наготу. Вони відразу ж падали на ногах і поклонялися їм як богам, коли побачили в небі Ооцукі.
А потім Момошіки перетворює їх усіх в пілюлі чакри.
Так, чайки в них були наплавані і плоди з такої планети давали мало енергії. Але хоч щось краще, ніж нічого, так що Момошіки не голзнув і цим.
Отже, до прибуття на цю планету Момошіки жодного разу не стикався з ситуацією, коли його засікли і взяли приціл ще за межами атмосфери...
А потім...
*БУ-В-М!*
Навіть у тисячах метрів від епіцентру мешканці Конохи, яких в той час організовано евакуювали до сховища, підняли голови і побачили велетнівну вогняну хмару вибуху...
І це... був тільки перший зал.
За ним слідував другий... Третій... Для першого удару Асума приготував двадцять ракет!
Хоч їх і запускали з десятисекундним інтервалом, цього було достатньо, щоб піддати урок не тільки Конохе, але й всім країнам та селом світу шінобі.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt