Клан Йоцукі вів себе у Деревні Скритого Ключа зухвалий і гордо. На корінних жителів їм було байдуже, вони з’явилися сюди не для того, щоб водити друзів.
Але це не означало, що всі селяни були сповнені лютої ненависті.
Справді, Йоцукі ділили лише на верхівку — тих, хто мав право ділити прибуток. Тут все було просто: кожен рей, який дістався місцевої аристократії, не добирався приходькам. Їхні інтереси були зовсім протилежні.
А що до простих селян? Їм яке діло? Вони не належали туди, і хоч би скільки грошей приносили їм торговці, в їхні кишені нічого не падало. Якщо так, то чи варто було взагалі переживати через якісь там розбірки нагорі?
Такий склад розуму був цілком природним. Все впиралося у особисту вигоду. Мені з цього що перепаде? Нічого? Тоді з якою статою я повинен обурюватися тим, що клан Йоцукі переслідує нас знати?
Тому, відправи Коноха своїх шінобі до Деревні Ключу прямо зараз, їм довелося б зіткнутися не тільки з опозицією Йоцукі. Мешканці села, чиє життя тільки-тільки почала входити в мирне русло, теж могли б ополчуватися проти чужинок.
Врешті-решт, село зовсім недавно пережило криваву міжусобицю, яка забрала багато життів. Зараз її мешканці прагнуть лише одного - спокою. Вони втомилися жити в постійному страху за своє життя. Поява шинобі з Конохі неминуче спровокувала б новий виток внутрішнього конфлікту. І на чиєму боці цього разу були б прості люди — велике питання.
Куди розумніше було поглянути на ситуацію під іншим кутом.
Хай клан Йоцукі впивається своєю владою. У короткостроковій перспективі це не створить проблем. А що, коли дати їм час?
Без сумніву, вони відчуватимуть повну безкарність і розпрощаються. Рано чи пізно їхня пожадливість також навернеться до простих людей. Так завжди буває. Йоцуки прийшли в це село за грошима. За місяць багато хто міг і не зрозуміти, що відбувається насправді. Але що буде через півроку? Через рік?
Ненасиченість Клану Йоцуки неминуче викличе загальне обурення.
І ось тоді-то шінобі Конохі, з'явившись за « офіційним запрошенням», зможуть позбавити село від загарбників.
Ідеальне, правда? Протидія в цьому випадку буде мінімальною.
Саме в цьому і був план Нара Шікаку.
Юя знайшов його бездоганний і подумки поаплодував главі Клана Нара. « Ось хитрий лис. У інтригах він зовсім не поступається найкращим" - подумав він.
Якщо чесно, якби він хотів цього, Юя передав би пост Хоказі Шику. На жаль, політична мудрість Клана - Нара була одним з найпростіших способів: вічною вірністю Хокаґе. Звичайно, також можна було зрозуміти як « віру того, хто зараз Хокаґе".
Хто був королем Нара в цій системі? Вони були частиною непорушного союзу з Яманака та Акімічі, створеного для взаємовиручки і виживання. А ким для них був Гокаґе? Тим, кому вони служили як незамінних радників.
Саме так. Вони ніколи не хотіли зайняти крісло Каге. Висловлюючись цинічно, це було питання виживання. У разі небезпеки головна мішень — завжди Хокаґе. На його радника порвуться в останню чергу. У цьому і крилась вся житейська мудрість їх клана. Все заради виживання.
Шикаку витримав свій вердикт, і голови кланів Яманак та Акіміті, звичайно, його підтримали.
Отже, Карін просто чекала. Чекати, поки клан Йоцукі в її рідному селі не перейде всі межі. А якщо цього не станеться... Що ж, завжди можна злегка підштовхнути події в правильному напрямку.
Коли Карін дізналася про рішення Юя, то заспокоїлась. Тепер вона могла перевести дух і спокійно жити в Конохі разом з Какаші.
Так, саме разом.
Хатаке Сакумо не міг приховати свого захоплення, побачивши Карін. Дівчина йому безумовно подобалася. Хоча, по правді кажучи, приведи Какаші додому цілком звичайну або навіть недобру зовнішність, Сакумо скрипить серце і з цим.
Його син скоро стукне тридцять, а у нього досі нікого. Не те, що дітей — навіть дівчата немає! Як тут було не турбуватись?
На щастя, тепер усі тривоги були позаду. Син нарешті привів жінку до будинку, і ще таку красуню. Сакумо був на сьомому небі від щастя.
Карін наполягала, щоб вона оселилася в селі Клана Хатаке. Будинок був дійсно величезним, і той факт, що в ньому жили лише дві людини, створювало гнітюче враження. Що ж у кімнатах витала якась звична туга.
Але Сакумо нічого не міг з цим вдіяти. Мати Какаші померла після важкої хвороби, і з того часу їхній будинок почав поступово приходити в спустошення. У такому великому будинку було нелегко підтримувати чистоту, а ні батько, ані син не були господарськими і не збиралися витрачати цілий день на генеральне прибирання.
Того ж дня, як Карін зайняла гостьову кімнату, на порозі будинку Хатаке з’явився Обіто.
Помедлив, але впустив його.
З поріг, не давши Обіто і слова вставити, Какаші поспішив все пояснити: між ним та Карін нічого немає, а її перебування тут - лише тимчасовий захід.
Хоча він вже був готовий до цього, але коли Какаші сам розповів про це, вирішив не тиснути на хворого. Він прийшов не за цим. У нього було серйозне діло.
Зазвичай, без вагомої причини Обіто не дивився до Какаші. Хоч вони і були майже як брати, минулого змагання за жінку все ще створювало незручність. Але тепер все змінилося - Какаші також привів до дому дівчину.
« Карін... Гарне ім'я, - подумав Обіто. - Хоча до моєї Рін їй далеко.
Причина його візиту була проста. Він хотів попросити Якаші стати хрещеним батьком його сина.
Какаші втратив дар мови. Ось так, не встиг одружитися, він вже стає батьком. Нехай і крестними.
Но... Що він міг заперечити? У нього не було жодної причини на відмову.
Адже це була дитина Рін.
Отримавши згоду, Обіто просяяв. На прощання він пообіцяв, що коли Какаші і Карін надумають одружитися, то обов’язково розшкодить свій великий подарунок.
У цей момент він продемонстрував чудеса такти, ось тільки у нього завжди було туго.
Якаші і Карін почувалися незручно, але нічого не могли вдіяти.
« Пустія помиляється і далі, — з важким подихом подумав Какаші. - Цей дубин завжди був відданий собі."
Так проходив день за днем. Екзамен на чуніна наближався ...
І ось, до Коноху прибули перші гості з інших сіл...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt