Село Скритого Хмарака. Громові Утеси.
Юки йшли стежкою, що входила між поля і закидала на плече мотигу.
Колись, ще в Конохі, він не до кінця розумів навіщо йому все ті знання, що в нього вкладали. Але з роками він перейшов у Кумомагакуре і лише тут зрозумів справжню цінність свого вчення.
— Эй, братец Юки! — Дався знайомий голос.
Юки обернувся. До нього, блищаючи темними окулярами, поспішав Кілер Бі.
— Я молодший за тебе, Бі. З ноткою втоми в голосі вимовив Юкі. — Не варто називати мене Братом.
Келлер Бі тільки відмахнувся.
- Те, що ти зробив для Кумогакурі бачать всі мешканці села!
З цими словами він простягнув Юкі складену газету.
Юки взяв її, розгорнув і здивовано підвів брови.
— Увесь іспит на чуніна?
— Ага! — кивнув Би. - Наступного року Коноха проводить іспит для всіх сіл. Ти ж повернешся додому з цієї нагоди, так? Як щодо того, щоб я вирушив з тобою, брате?
Юкі переклав погляд з газети на світючого Кілера Бі і похитав головою.
— Нет. Наступного року четвертий експериментальний сорт рису саме повинен дати урожай. Незалежно від результатів, я не зможу покинути Кумо.
Келлер Бі тут же сонник.
— Э-э? Брате Юкі, ти не підеш? Значить, і мені не світить, її?
Юкі співчутливо зітхнув:
- Ти завжди можеш поговорити з паном Райкаґе...
— Нет, нет,нет! — Замахал руками Б. - Мій брат не має сенсу в мистецтві ні бельмеса! Я ніколи не заходив до нього! Ні за що до нього не піду!
« Ти все ще носишся зі своїм дурним репом? » — подумав Юкі з мовчазним укором.
Але, нехай тішиться, тільки не при мені.
Колись Кіллер Бі обожнював Юкі своїми рифмовними експромтами. Але це було до того, як перший і другий врожай посухи приніс плоди. З того часу у цілій Деревні Скритого Хмарака не залишилося нікого, хто б ставився до Юки без належної поваги і Бі перестав отримувати його своєю творчістю.
Сказати правду... Колись його дратували промовці Бі. Але тепер, коли вони стихли, Юкі раптом зрозумів, що взагалі нічого страшного в них і не було. А зараз, коли Бі мовчав, він зловив себе на думці, що навіть трохи по ньому сумує.
Справді, люди — це створіння до смішного суперечливого.
Юкі похитав головою і відігнав цю ідею. Він не з таких. Принаймні тепер, коли я вже подорослішав, це правда.
Він гримнув Кілера Бі по плечу.
— Тобі все ж варто поговорити з братом. Він Райкаґе, як не крутий. І про свої плани краще докладати йому безпосередньо.
Обличчя Бі спотворилося в гримасі відрази.
— Гаразд, проїхали. - Ти зараз вільний? Допомога на арбовізнаному полі не завадить.
При цих словах Кілер Бі миттєво оселився.
- Час збирати врожай, її?
Восьмихвостий всередині нього теж встромився, і з його губ мимовільно зірвалася крапелька слини.
— Так, приблизно так. Сонце на Грімових скелях у збитках, а перепад деденних і нічних температур великий. Теоретично, вони вже повинні були ззрівати.
— Окей, окей! — закивал Би. — Я миттю зберу людей!
Юкі з усмішкою подивився слідом вихрем шінобі, що був у повітрі.
Подумати тільки, всього лише експериментальна кроку... Чи варто було так метушитися?
Коли Юкі повернувся у свій дім на схил гори, там застала дружина.
— Любий, ти мабуть втомився, - з порога зустріла його. — Відпочинь.
Юки взяв з її рук рушник і витер обличчя.
— А де наша непосіда, Юреки?
— Щойно заснув, — з любов’ю усміхнулася дружина. - Дорогой, ти ж поїдеш наступного року в Коноху на іспит?
Юки підняв голову. Перед його внутрішнім очима з’явилася образ батька, і він здригнувся й затряснув головою.
— Нет-нет, нет зачем. Мама ще півбіди, але батько... Він же мене зо сьвітла оживе.
Дружина, прикривши рот рукою, спокійно розсміялася. У цей момент двері відчинилися, і в будинок хтось увійшов.
— Зять, ты дома!
Це Мабуї. Вона стиснула папку з документами і просіяла, побачивши Юкі.
Юки продивилися їх і посміхнувся.
— Другий сорт засуханого рису пішов у масу? Чудово. Ви добре потрудилися. Час запустити третій. Замість того щоб сильно збирати врожай, він зменшився частка пустих зерен. Якщо є можливість, головний упор потрібно робити саме на нього.
Мабуї кивнула і поставила таке ж запитання:
- Ви повернетесь на іспит наступного року?
Юки втомилося потер лоб.
— Не вернусь. І до речі, ти сьогодні вже третя, хто мене про це питає.
Мабуї завмерла, задрижала і змінила погляд сестри на зятя.
— А хто був ще?
Обличчя Юкі помрочело.
***
Після обіду Юкі знову взяв мотику і попрямував до верхньої тераси Грімових Кастерів.
На півдорозі він помітив, що сьогодні на стежці було надзвичайно людно. Він бачив, як з ним віталися шінобі.
Коли Юкі підійшов до потрібного ярусу, то побачив четвертого Райкаґе і Кілера Бі, що стояли на вітрі біля поля. Навколо них товпилася група темношкірих шінобі Хмлака, про щось жваво перешіптуючись.
Юкі підійшов ближче.
- Пане Райкаґе, що тут... - Здивував він.
Четвертий Райкаґе відкотився.
— Сьогодні вийшов вільний день, тому вирішив заглянути.
Юки кивнув і повернувся до Бі.
- Я буду вдячний, якщо ви і пан Г'юкі допоможете мені перекопати тут землю.
Кілер Бі енергійно закивав, з хрустом розмив кулаки і в наступні секунди його нижня частина тіла звернулася до сплетення гігантських бджолоїдка восьминога.
Він стрибнув на експериментальне поле. За ним матеріалізувався Восьмихвостий. Його слинська туша кілька могутніми ривками перепахала всю ділянку, розмелюючи кавуну ботву і лози.
Юкі задоволений кивнув.
- Пане Райкаґе, давайте подивимось, що сталося з арбузами в цьому сезоні.
Райкаґе спалахнув очима, і він поспішно закинув.
Спустившись на поле, Юкі підійшов до найближчої арбузи, постукав по ньому шматочками пальців, прислухаючись до гулянки відзвук і простягнув його Райкаґе.
— Цей созрів.
Четвертий подумки вихитався. Він і досі не розумів, як по одному стуку визначити стиглість ягоди. Але, це було і неважливо. Головне, він умів їх їсти.
Розколів арбуз, Райкаґе побачив багряну м'якуть і обличчя розлилося у досить малій усмішкою. Юки тим часом вкрив інший, відкупив шматок і нахмурився.
Четвертий теж впився зубами у м’якуш, і його очі здивовано розширилися.
- Який солодкий!
Кілер Бі і Восьміхвостий вже поглинали кавуни. Вони були в захопленні від того, як з радістю мандрували щупальцями. Шінобі, що раніше горіли через нетерпіння, рівилися на поле і почали збирати врожай.
Юки похитав головою.
— Не то. Надто багато кісточок.
Четвертий Райкаґе втратив дар мови. Було б приємно, якби я взагалі їв! А цей ще і ніс комір...
А, ну так, він же з Конохи... Тоді все зрозуміло.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt