Виявилося, що спочатку ця стела була звичайною і не було жодного фонтану навколо неї. Звичайно, місцева дитина завжди чесалася руками і обожнювала її малювати та дряпати всякі нісенітниці.
А як було ремісникам, чиї імена там висікли? Вони працювали не покладаючи рук, щоб залишити свій слід в історії, а якийсь сопляк міг все зіпсувати. Як тут не злякатися?
Після кількох прання пам’ятник довелося обгородити. Але Юя вважав, що гола огорожа - це потворність і наказав розбити навколо клумбу.
Минали роки. Літо ставало все спекотніше, а Коноха залишалася селищем шінобі. І ось одного разу, в результаті нещасного випадку, камінь тріснув. Кілька старих майстрів мало не вирушили на те світло від горя.
Юя, зітхнувши, замовив в Івагакурі брилу таргант і поставив її на попередньому місці. Але і базальт не терпів сильного жару, так що зрештою стелю перетворили на фонтан.
І, звісно ж, це романтичне диво. У перші роки після відкриття місцелюбляндували для побачень і пам’ятних фотографій. Але з часом ажіотаж спав, і тепер від колишньої слави залишився тільки зітхання: « Що в ньому такого, у цьому камені? »
Почувши цю історію, Сенджу Гаширама і Сенджу Тобіраму втратили дар мови. Треба ж, скільки подій навколо простого каменя.
« Це не просто камінь, — з усмішкою промовив чоловік. - На ньому викарбувані імена мого батька та дідуся, на згадку про їхні заслуги. Та й не будь їх, де б я зараз був? Без десятьох квартир і не жив би так печучи, палець об пальця не б'ючи.
Брати Сенджу окинули очі сусідніх багатоповерхових будинків. У кожному такому домі є принаймні сотні квартир. У такому тлі десять — не так вже й багато.
- Один з цих прикладів вже говорить про велич третього Хокаґа. А що було б при Втором? — Чоловік повернувся до перерваної розмови.
Гашірама з опалом покосився на брата, благаючи його не зриватися.
- Другий Хокаґе був сильний у вивченні ніндзюцу, суперечки немає, але ось керувати селом... — Оповідач похитав головою. - Він у цій справі повний профан.
Тобірама скам'яніли.
— Що ні, а за сорок років правління третього в Конохі не було жодної війни. А подивіться на сусідів з Тумана — як прозябали, так і закличуть. Залиш він другого біля влади, ми б вже давно з'єдналися з Хмарою. І тоді, - чоловік хитро підмогнув -- ми б з вами зараз не вплетували такі дешеві шашлики.
Як за командою, з сусідньої харчевні винесли із дюжину димових шампурів з м'ясом. Він сердечно запросив Орочимара та його супутників до столу.
Орочимару церемоніал не став і відразу впився зубами у соковитий шматок.
Хашірема та Тобірама, хоч і були мерцями без смаку, розуміли, що відмовитися було б невежливо.
І ось, коли вони почали їсти, до них підбіг пухкий Мальчуган.
— Пап! — Голосно обурився він. - Ти шашлик без мене їж! Все мамі розповім!
Він не зрушив ні на крок.
Чоловік закотив очі і простягнув синові шампур:
— Ах ты, паршивец. Тільки цього разу, і щоб більше такого не було.
Малюк, що сяяв від щастя, схопив м’ясо і знову почав грати у війну.
- Як же добре... — З тугою зітхнув Хашірама, згадуючи свою епоху.
Тбірама мовчав, але вперто відсилаючи шматок за шматком.
« Ти хоч смак-то відчуваєш, щоб так набивати рот?» — здивувався Хаширам.
Після закінчення їжі Орочимар попрощався з гостинним незнайомцем. Той на прощання ще і намагався потішити похмурого Тобіраму, остаточно запевнившись, що ця Трійця - колишні жителі села, які вирішили повернутися через багато років.
Ніхто не сперечався з ним.
Залишивши площу, Орочимар звернувся до воскреслих супутників:
— Йдемо відразу в резиденцію Хокаґе. Він точно там.
Хаширама кивнув.
Орочимару підштовхнув їх до одного з виходів, над яким горіла цифра « 2». Гаширама помітив інші проходи, з цифрами « 1» і "3" та здогадався, що різні вибори ведуть до різних районів.
Як тільки Орочимару ступив у прохід, металеві ворота ожили, і пролунав механічний голос:
- Ласкаво просимо додому, пане Орочимару. Приємного дня.
Хашірема зацікавився і крокнув слідом.
— Вітаємо тимчасового гостя, пана Гашірама. Бажаємо добре провести час.
Першому Хоказі це здалося настільки забавним, що він вже було хотів увійти і вийти ще кілька разів, але Тобіраха схопив його за руку.
Який сором!
Орочимару привів їх до платформи, накритої прозорим куполом.
- Що це? — запитав Тобірама.
— Це швидкісний монорельс, який йде безпосередньо з Південного району на північ, — пояснив Орочимару. - Бачите рейки на естакаді?
- Тут є поїзд?
— Вроде того. Але й пішки ніхто не забороняє ходити, — Орочимару вказав вниз під прозорим куполом. Там, по доріжках нижнього рівня, дійсно прогулювалися пішоходи, а хтось неквапно крутив педалі велосипеда.
Крім того, мандрівники на електроскутерах мали великі коробки за спиною.
Вважається, що попит породжує пропозицію. З розвитком Конохі багато її мешканців впали жертвою лінивства і воліли, щоб не виходити з дому. Звичайно, дехто з тих, хто був готовий виконувати їхні доручення за гроші, особливо подорожжю із Зовнішнього міста, що потребує швидкого заробітку.
А чому пасажирський транспорт піднявся на висоту 2 метри над землею? Звичайно, щоб запобігти нещасним випадкам і самогубствам на дорозі. Юші, який проектував місто, з самого початку все продумав: внизу - автомобілі, нагорі -- поїзди. Ніхто не заважає.
І хоча на реалізацію цього потрібно було колосальні гроші, Юя ... Юя з цим справився.
Зайнявши місця в вагоні, два великих шенобі минулого дивувались з подивом, як за вікном проносяться станції, так само як і виходять пасажири.
- Вони що, не платять? — Не витримав Хаширама.
— Зараз все по розпізнаванню облич, - недбало кинув Орочимару. — Не бачили, як у мене на телефоні три рази мікнув вогник, коли ми входили? Це з мене списали плату за трьох.
Хашірема і Тобірама одночасно відкрили роти.
Чим далі їхав вагон, тим рідше ставали дерева по сторонах і поступалися місцем будівлі, що змивали в небо. Деякі з них сягали 50 метрів заввишки, а інші були й вище.
Час від часу над їхнім вагоном по іншій естакаді проносився зустрічний склад. Здавалося, що повітряні шляхи пронизували весь цей сталевий ліс.
« Добре, що зараз день» — подумалося їм. Вночі, мабуть, все Внутрішнє місто перетворюється на море світлового забруднення від неонових вивісок, і їх люте, сплетене сяйво перетворює ніч в день...
Невдовзі монорельс прибув до Північної частини Північного континенту.
Орочимару, втягнувши воскреслих до резиденції Хокаґе. Крок його ставав все швидшим, а нетерпіння - усе відчутніше.
І ось, він ривком відчинив двері кабінету і зареєстрував:
— Юя! Поверни гроші! Поверни мої засоби на дослідження!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt