Нагато зітхнув і почав прибирати зі столу.
Так, він став головою будівельного департаменту. Але лише тому, що його попередник просто кинув цей пост, не бажаючи більше ним займатися.
Спочатку Наґато не розумів, в чому річ. Тепер, здається, до нього стало отримувати.
Хоч би який проект пропонував його службовець, відповідь зверху завжди була одна: « Дочекатись ».
Звичайно, були й винятки. Але зелений світло давали лише проектам, які були пов'язані з розвитком країни, але не мали прямої до неї зв"язку: будівництво чергового житлового комплексу, переробки кварталів, розширення торгових зонов...
Нагато пам’ятав, як його попередник запропонував звести храм у країні Водоворотів, де всі нащадки Хокаґе та королів цієї землі вшановували б їх. Звичайно, йому відмовили.
Будівля храму, щоб вшанувати пам'ять і ваших та наших правителів - навіть на це вони не згодні! Який сенс у цій посаді? Казали б прямо, що їм потрібна людина, яка буде мовчки ставити преси, і все!
Що ви спускаєте зверху - я зобов'язаний схвалити, і навіть відмовитися не можу. А те, що я пропоную вам - ви і слухати не хочете.
До біса таку роботу! Подайся вони цим постом!
Нагато знову зітхнув.
Іноді бути розумним — це набагато дорожче.
Його попередник йшов до цього осяяння двадцять років. А він зрозумів все майже відразу.
Або, може ...
Зібравши документи, Наґато пішов до виходу.
На вулиці його покликали.
— Эй! Ти ж Наґато, вірно?
Нагато замер. Цей голос... до болю знайомий.
Він обернувся. До нього йшла пара середніх років. Чоловік з копною білих, що стирчать по всі боки волосся, сзбирали ззаду в хвіст. Жінка з м'якою, теплою посмішкою і лагідно дивилася на нього; її гладке волосся було вкладені набік - зачіска, яка йде далеко не кожній.
— Вчителю... Джирая? — Здивовано випорожнюв Наґато, дивлячись на них.
Джірая потер затил і розхвилювався:
- Саме так! Бачиш, я ж казав, що Наґато мене не забуде! — Він відразу ж вказав на свою подругу. — А це Хіміко. Дружина твого наставника. Давай, привіт.
Нагато поспішно вклонився:
- Добрий день, пані!
Погляд Хіміко став ще теплішим.
— Ходімо, — продовжував хохотати Джірая, вказуючи на ресторанчик через дорогу. — Сьогодні твій вчитель пригощає тебе вечерею!
Нагато на мить замислився, вже готовий ввічливо відмовитися, але Джірая без зайвих слів захопив його за собою.
Усередині Джірая замовив цілу гору їжі.
Серце Наґато пропустило удар. Очевидно, ця вечеря обійдеться в десяту частину його місячного зарплати. Хоч і платить вчитель...
- До речі, що у тебе з обличчям? Весь день як у воду опущений. Щось сталося? - Як би невзначень кинув Джирая.
Нагато пильно подивився на нього і після паузи вимовив:
— Вчитель Джирая... Ви ж з Конохі...
- Ти що, зовсім пам'ять втратив, хлопче? Твій наставник, звичайно ж... — Джарія вже зібрався відчитати учня, але помітивши його пригнічений стан, серйозно захворів. - Хтось з Конохи образив тебе?
Він нахмурився і похитав головою.
— Та ні, не повинно... Я нещодавно бачив Мітокадо Гомура, який запевнив мене, що солдати в країні Водоров не посміють собі зайвого...
Нагато підвівши губи і піднявши очі, сказав:
- Сьогодні... Я попросив пана Хокаґе. Я хотів... Щоб у країні Водоворотів збудували університет...
Джарія кліпнув.
- Це ж чудова справа! І що, Хокаґе відмовився? Може, він мав на це вагомі причини?
— Учителю, — запитав Наґато, - ви знаєте, що для села найважливіше?
— І що ж? — Здивував Джирейя.
Нагато глибоко зітхнув і повільно підняв голову.
- Історія. Культура. И... Освіта.
У Джіраї на обличчі застигло повне здивування.
Вона, навпаки, почала задумуватись над цим питанням.
Нагато важко зітхнув, піднявся і вклонився вчителю.
- Дякую. за все, що ви для мене зробили...
З цими словами він вийшов з ресторану.
Джарія ще хвилину сидів у ступорі, а потім розгубився повернувся до Хіміко:
— Я же угощаю... А він навіть не поїв?
Хіміко, прикривши рот рукою, тихенько розсміялася і простягла йому паличками шматочок готового м'яса...
***
Наступного дня Наґато пішов до державної будівлі, натискаючи на груди тетрадей.
В них було слово в слово, написане вміст книг з четвертого поверху бібліотеки Конохі.
Він знав, що відповіді на всі його запитання приховані.
Но...
Йому здавалося, що він стоїть на роздоріжжі. І він не знав, якою дорогою йти далі.
Зітхнувши, Наґато вирішив не поспішати. Часу у нього... ще багато...
— Эй, Нагато.
Знайомий голос змусив його відірватися від думок.
Джарія з двома палицями морозивого в руках усміхався йому.
- Давно чекаю. Поговоримо?
Нагато, не кажучи ні слова, підійшов і взяв простягне йому морозиво.
— Вчора твоя наставниця сказала мені, що ти маєш багато чого.
Нагато відкупив шматок. Не встиг він і рота розкрити, як Джірая продовжив:
- Звичайно, вона наказала мені як слід потішити тебе, але... Твій наставник ніколи не слухає порад дружини!
Він широко посміхнувся і, помахнувши рукою, проголосив:
- Сьогодні я відведу тебе в одне цікаве містечко!
Нагато з'їхав.
— Ви тепер одружений чоловік. У такі місця вам вже не можна.
Джірая застиг, а потім легонька шлепнув його потилицю.
- Ти про що взагалі подумав? Я мав на увазі зал ігрових автоматів!
« Я був там багато разів, — з сумнівом відповів Наґато. що це так цікаво.
Джірая почав штовхати його в спину. — Вчителю угощає.
А сам подумки зітхнув з полегшенням. Чорт візьми, якби Наґато здогадався, що я спочатку і впрямо збирався відвести його у « саме місце », мій образ великого наставника був би зруйнований до основи!*
***
... Того дня вони не говорили про роботу. І Наґато не отримав ніякого пошуку за прогул, адже... на його посаді що він є, що його немає - різниця, по суті, ніщо.
Тим більше що забрав його з роботи сам Джарія.
Ця людина...
Нехай він постепнувся, одружився, запровадив дітей, але в душі залишився тим же вічним мандрівником.
Нагато провів день дуже весело.
Було б мудро перестати думати про роботу, проблеми країн Водоворотів і здавалося, що ми можемо бути щасливими вічно. Ось тільки...
Але як тут не думати...
Сумно зітхнувши, Наґато зібрався було піти в душ, коли задзвонив телефон...
Він відповів і здивовано завмер:
— Яхіко? Невже це ти?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt