Коли Едо-Хаширама відшукав Едо-Тобіраму, той опинився в бібліотеці Конохі.
Хашірама хотів, щоб його старший брат підійшов до нього і нагадав йому про те, що він зробив під час попередньої зустрічі.
Треба ж розуміти, він Сенджу Хашірема — старший брат Сенду Тобірами! А старший брат майже як батько.
« Я ж не прошу, щоб ти мене почитав за батька, але хоч краплю поваги можна проявити! — думал Хаширама. - Хехе, не можу дочекатися, коли ти дізнаєшся, що про тебе думають у цьому світі. Ось це буде видовище! "
Едо-Хаширама піднявся на другий поверх бібліотеки і вже відкрив рот, але тут Едот-Тобірама поставив книгу на полицю, обернувся і негромко вимовив:
- Це ти, брате? Техніка презирства у тебе непогана, але від особливого запаху мертвих тобі не позбутися.
Сказавши це, Едо-Тірама пішов до сходів.
Едо-Хаширама на мить поспішав, але тут же поспішив за ним, розсміяючись:
- Ха-ха, так, ти правий.
Він покосився на брата і, як би невпізнай запитав:
- До речі, Тобірама, а ти знаєш... Що про тебе говорять у цьому селі?
— Мені це нецікаво, - холодно хмикнув Едо-Тобірамама. — Деревина багата і сильна. Цього достатньо.
Хашираме стало якось не по собі. І як тепер викласти йому всю правду?
Він мовчки пішов за Едо-Тобирами, і ось вони вже піднімалися по гулких сходах на четвертий поверх бібліотеки.
Едо-Тобірама навмання витягнув з полиці книгу. Провівши лише кілька рядків очима, він помацав.
Гаширама, відкинувши нав’язливе бажання розповісти братові про місцевого третього Хокаґе — того самого Юя, запитав:
- Щось не так, Тобірама?
Едо-Тобірама простягнув йому книжку і відразу взяв з полиці іншу.
Хашірома прийняв тому і подивився на обкладинку.
"Теорія ігор"
Що це таке?
Він розгорнув книжку, і в нього відразу ж пішла кругом голова: суцільний текст, жодного зображення.
« І як це читати?..» — вигукнув Гаширама подумки. Він уже шкодував, що прийшов сюди шукати брата. Чи не було б краще піти в гральний будинок? До чого ці муки...
Але, вдивляючись у зміст, він раптом занурився в його суть. Перегорнувши кілька сторінок, він з подивом підняв очі на Едо-Тобірома.
Той кивнув.
— З коханої книги походить будь - який мешканець Конохи, що має так зване посвідчення особи. Навіть якщо ти не з села, можеш прийти в бібліотеку і читати тут. Просто виносити не можна.
Едо-Хаширама глибоко зітхнув.
— Книги такого рівня лежать у вільному доступі? Він не боїться, що їх украдуть?
— У цьому і вся суть, - зітхнув Едо-Тобірама і підійшов до перила. « Здається, що Коноха цього світу є не лише багатшою за нас, але й духовною істотою. Принаймні... Я б ніколи не дозволив таким книгам лежати ось так, на загальній виставі.
Тут, однак, Едо-Тобірама помилявся.
Річ не в тому, що ніхто не розумів цінності цих книжок. Просто мешканці Внутрішнього міста Конохі могли позичити книжку і забрати її додому. Правда, не більше п'яти томів за раз, і повернути все потрібно було протягом трьох днів.
Тому клавіатури шинобі зазвичай робили так: брали книжки, переписували їх від початку до кінця і потім взяли наступні. Саме так робив Учиха Фугаку. З часом у них з’явилися власні копії найцінніших праць.
Якщо ж ви спробуєте вкрасти чи відібрати силу, то це не дасть вам права на такий крок. Або ж вони просто закинуть до в’язниці, або висилають у гори добувати руду — про читання можна буде забути. Вибір між тим, щоб зірвати великий стіл і забезпечити собі постійний струмок знань, був очевидний для будь - якої неглибої людини.
А якщо і були подібні ідіоти... то вони б точно не зариті на книги з четвертого поверху. Безмозкі люди дивилися на такі праці з іншого погляду — чому вони крадуть їх?
Поки Едо-Хаширам і Едо-Тобіраміма віддавалися роздумами, їх погляд став дуже цікавим.
За столиком біля вікна на другому поверсі сиділа група хлопців, які були не з Конохи. Вони про щось впівголоса сперечалися.
Але справа полягала не в тому, звідки вони прийшли, а в тім, що один з них привернув увагу братів.
А були це Яхіко, Нагато і Сасорі.
Звичайно, Тобірама та Гашірам не могли їх знати. Але вогняне-рижке волосся Наґато кидалися в очі. Брати відразу зрозуміли, що цей хлопчисько років чотирнадцять-п'ятнадцяти - напевно з клану Узумаки.
Після воскресіння вони дізналися багато нового. Наприклад, у світі було знищено клан Учиха і від нього залишився лише один Саске. Був, звичайно, ще Учиха Ітачі, але геніям часто не щастить і він пішов молодим. Не тому, що Саска впала від руки, — як виявилося раніше, він уже був смертельно хворий.
Вони жадібно пожирали будь-яку інформацію про своє село: напад Дев'ятихвостого, вигнання Орочимару, атака Пейна на Конохі... Подія за подією, і на те, щоб стежити за іншими селами, у них просто не залишалося часу. Простіше кажучи, коли у тебе вдома повний кавардак, яку тобі справу до чужих проблем?
І ось тільки тепер, тут, брати згадали.
Клан Узумаки...
Що сталося з кланом Узумаки в їхньому світі, але чи й у цьому світі вони відправили своїх людей сюди? Чому?
Брати переглянулися, усвідомлюючи, що в найближчі дні їм буде не до повільного і обдуманого читання.
— Жаль... Якби була можливість, я б із задоволенням прочитав тут всі ці книги, - зітхнув Едо-Тобірама і почав спускатися сходами.
***
На третій день, рано-вранці, синобі Енбу вивели Едо Гашираму та Едо Тіберіраму, що все готове до їх повернення.
Брати прибули до головних воріт Конохі. Там вже стояло десять величезних вантажних машин, вибудованих у п’ять рядів.
- Розкішний засіб пересування... - Похитав головою Едо-Хаширама. - Хоч і бачу не вперше, але все одно вражає.
Едо-Тобірама озирнувся по сторонах і з подивом запитав:
- А де ваш третій Хокаґе?
« У пана Хокаге справи невиправний, — сказав Хатаке Сакумо, командир транспортних колон. — Він ніколи не може поїхати з вами до вашого світу ». - Але він прийде вас проводити. Мушу бути з хвилини на хвилину.
Цього разу завдання Хатаке Сакумо було просто доставити людей і вантаж у той світ. Десять гармат, проданих іншій Конохі, вже були третьою модифікацією — їх можна було розбирати і збирати на місці.
По суті, для перевезення машини не було потрібно машинних верстатів — їх можна запечатати в сувої. Але Сакумо та його люди у світі мали ще одне завдання.
Їм потрібно було забрати еквівалентну суму руди.
Мінерали через їх різнорідний склад дуже важко запечатувати і витрачати. Для цього потрібні сувої найвищого класу, вартість кожного з яких могла досягати мільйона рі, а вміст все одно була б мала. Куди простіше було пригнати вантажівки і завантажити все прямо в них.
Крім того, Юя доручив Сакумо полагодити жителів Конохі. Тим, хто погодиться, обіцяли житло і статус громадян. Слід визнати, що заради жителів Юя не було нічого огидного.
Звичайно, говорити про це не можна було відкрито — достатньо було натякнути.
До того ж... Сакумо приніс з собою листи від тих десяти тисяч людей, яких Хокаґе Цунада прислала сюди раніше. Навіть якщо не вдасться переманити тисячі, сотня-іншоприбутків - це вже прибуток. За двадцять років населення села ледве досягло чотирьох мільйонів, і Юя сумнівався в тому, що доживе аж до того дня, коли воно перевалить за десять. Не варто було вдаватися до якихось найдобріших методів.
Але нічого нового. Під час війни з Кумогакурою Юя так само доставляв листи від рідних, щоб підбадьорити солдатів. Суть від цього не змінювалася. Отже, якщо якийсь проникливий чоловік і запідозрить несправжнє, він почне копати глибоко. А хто тоді командував армією Конохі? Верно, Сенджу Тобірама!
Як і сказав Гатаке Сакумо, невдовзі Юя з’явився у супроводі Нари Шікаї для проведення гостей.
На той час біля воріт вже зібралися всі: Саске зі своєю командою "Яструб", Орочимару і усі четверо воскреслих Хокаґе.
Юя підійшов і обмінявся рукостисканням з Саске. Фактично, саме Саске був представником цієї групи. Слово « лідер» тут не підходило. Воскрешені Хокаґе ніколи б не підкорилися його наказам. Хоч їх і закликав Орочимару, Тобірама, як Творець Едо Тенсей, міг легко розірвати контроль. Тож наказ Орочимару не слідував їм. Але Саске не збирався командувати цими брилами. Він і так не виявляв теплих почуттів до Конохе. Особливо після того, як дізнався про справжню причину трагедії Клана Учиха.
Юя обмінявся з Саске парою люб'язностей, а потім помахав на прощання всієї компанії. Все, що залишилося за Хатаке Сакумо, залежало від того, скільки людей він зможе повернути.
У момент прощання Едо-Тобірама раптом повернувся до Юя і запитав:
- Ти дійсно не збираєшся влаштувати чистку кланам у цьому селі?
Юя глянув на нього. Цей чоловік був з іншого світу, але ставив питання, які Юя очікував почути тільки від свого дядька-наставника.
Юя посміхнувся. Він мав посміхнутися. Іноді йому здавалося, що у його дядька мані переслідування. Или... Може, Сенджу Тобірама через горніло війни відчував вроджену недовір’я до тих кланів, що колись були на рівні з сенатом?
Юя вже зібрався відповісти, але тут насупився Едо-Хаширама і тихо відрізав:
— Тобірама!
Едо-Тобірама обернувся. Його брат дуже серйозно дивився на нього.
- Це їхній світ, похитав головою Едо-Хаширама. — Не нам в нього втручатися. І крім того... Не забувай, ми вже мертві. Світ повинен бути живим.
Едо-Тобірама замовк.
Хоча його старший брат часто поводився несерйозно і, по суті, ніколи особливо не вдивлявся у управління селищами, Бог Шінові залишався Богом. Старший брат — старший.
Едо-Тобірама більше не проколов ні слова.
Едо-Хаширама подарував Юя своєю променистою посмішкою. Хоча в поєднанні з потрісканими обличчям і чорними склерами очей вона виглядала, швидше, моторошно.
Юя здивовано підвів брову. Такого повороту він не очікував. Але він і не збирався нічого приховувати. Чи вони, повернувшись до нього, будуть шукати його миру? Звичайно, що ні. Їм що, більше зайнятися нічим?
Провівши гостей, Юя разом з Нарою Шікаєю повернувся в село працювати.
— Ти впевнений, що відправляти одного Хатаке Сакумо - хороша ідея? — запитав Нара.
— А в чому проблема? — Обернувся Юя.
- Мені здається, що ті люди намагаються утримати його від себе.
— Я теж так думаю, — посміхнувся Юя.
На обличчі Сімона Шікаї виникло запитання, на яке не було відповіді.
- І тебе це не турбує?
— Не хвилюйся, - кутки губ Юя поповзли вгору. — Я заздалегідь підготувався.
***
На швидкісній автостраді, яка веде від Конохи до кордону країни Огня, мчали два ряди вантажівок. У їхніх кузовах були масивні циліндричні об’єкти, сховані брезентом.
У кузові одного з вантажівок відпочивали Саске, його команда, Хатакі Сакумо та інші.
Саске сидів з закритими очима. Коли він дізнався правду про трагедію, то став більш мовчазним і замкнутим. Спочатку він взагалі не хотів їхати сюди. Але потім його осеніло. Час у цьому світі текло набагато раніше, ніж в його власній. А значить... Чи була ймовірність, що... Ітачі ще живий?
І він поїхав.
И... Він дійсно бачив того, кого хотів.
Хоча...
Пригадування крихітної фігурки в колисці, яка сосула великий палець, обличчя Саске приймала дивний вираз. Він, звичайно, знав, що час тут інше, але щоб настільки ...
— Кхм... — кашель привернув загальну увагу.
Едо-Тобірама подивився на Хатаке Сакумо, який щось ретельно друкував у телефоні.
« Пане Хатаке, вам доведеться надовго затриматись у нашому світі. Які у вас плани на цей час?
— Та ні, думаю недовго, — відповів Сакумо, надіславши повідомлення своїй дружині і піднявши голову. — Вивантаження руди й транспортування займе максимум тиждень. Потім я зможу повернутися.
Едо-Тобірама завмер.
я не це мав на увазі. Я хотів сказати...
— А чого так поспішати? - Здивував його Едо-Хаширам. - Побудеш пізніше, нічого страшного.
— Не можу, — похитав головою Хатаке Сакумо. - Пан Хокаґе сказав, що перший номер наступного місяця починаються вступні екзамени в Академію шінобі. Мій син ходить, і я повинен бути там.
Для мешканців Конохі, у десять років перебування в Академії було подією, яка визначає все подальше життя. Якщо ти вчинив і зміг випуститися, то в гіршому випадку станеш геніном. А геніну вже не потрібно було турбуватися про своє майбутнє.
Едо-Тобірама: «...»
Важко зітхнувши, він з обуренням подивився на Едо-Хаширам.
- Цей твій учень... Все продумав до дрібниць.
Едо-Хаширама на мить завмер, а потім до нього дійшло. І він нарешті випалив те, що повинен був сказати ще кілька днів тому:
— Тобірама, не смій на мене наговорювати! У цьому світі я давно мертвий! Це він у тебе всіх цих фокусів нахопився!
Не звертаючи ні на кого уваги, брати почали люто сперечатися прямо в кузові вантажівки...
А в той час у Резіденції Хокаґе Юя з легкістю розпочинаючись із сучасними справами, позіхнув і найняв пов'язку для сну.
Сьогодні був прекрасний день, щоб трохи подрімати...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt